Справа № 320/10351/20 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.
20 жовтня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області №103650004093 від 25.08.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області призначити і виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка постійно проживає у зоні посиленого радіологічного контролю з дати звернення за призначенням пенсії, а саме з 21.08.2020.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, а тому відповідно до положень ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку. Вважає відмову відповідача у такому призначенні неправомірною.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 р. у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила його скасувати, а позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що нею до заяви про призначення пенсії надано належні документи, які підтверджують наявність у неї права на її призначення, в тому числі посвідчення особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю, 4 категорії.
Заперечуючи проти апеляційної скарги відповідач просив у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Судами встановлено, що позивач є громадянкою, яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю та має право на пільги і компенсації встановлені Законом "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджується копією посвідчення 4 категорії серії НОМЕР_1 , виданого Київською обласною радою 17.02.1995р.
Згідно з довідкою про місце проживання особи від 12.08.2020 №643, виданої Пухівською сільською радою Броварського району Київської області, з 15.07.1983 по 14.07.1986, з 15.07.1991 по 14.07.1993, з 07.09.1993 по теперішній, ОСОБА_1 проживала по АДРЕСА_1 .
У травні 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням від 25.08.2020 №103650004093 відмовлено позивачу у призначенні пенсії з тих підстав, що період проживання чи факт роботи позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю становить менше 4 років.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії протиправною, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що період проживання або роботи позивача на території радіоактивного забруднення, що дає право на зменшення пенсійного віку, станом на 01.01.1993р. становить 1 рік 8 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії згідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Тому, суд дійшов висновку, що наданими позивачем та наявними в матеріалах справи доказами, не підтверджено проживання або відпрацювання нею 4-х років у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993р., тобто, протягом періоду, визначеного ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що давало б право їй на зменшення пенсійного віку.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991р. №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»» с. Пухівка Броварського району віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Частиною першою статті 55 Закону №796-XII визначено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.
Згідно частини першої статті 26 Закону №1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Пунктом 5 частини другої статті 55 зазначеного Закону встановлено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З довідки Пухівської сільської ради Броварського району Київської області №643 від 12.08.2020 вбачається, що ОСОБА_1 проживала в с. Пухівка з 15.07.1983 по 14.07.1986, з 15.07.1991 по 14.07.1993 та з 07.09.1993 по теперішній час.
Таким чином, станом на 31 липня 1986 року позивач в зоні посиленого радіологічного контролю не проживала та не працювала, а тому не має права на початкову величину зниження пенсійного віку на 2 роки.
За таких обставин у спірних правовідносинах зниження пенсійного віку має відбуватись у загальному порядку - на 1 рік за 3 роки проживання.
Як встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується колегія суддів, період проживання на території радіоактивного забруднення, що дає право на зменшення пенсійного віку, станом на 01.01.1993р. становить 1 рік 08 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії згідно ст. 55 Закону №796-XII.
Отже, на позивача не поширюються положення пункту 5 частини другої статті 55 Закон №796-XII, оскільки необхідною умовою для його застосування, є постійне проживання або відпрацювання станом на 01 січня 1993 року не менше 4 років у зоні посиленого радіологічного контролю.
Разом з тим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що послання позивача на Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 в даній адміністративній справі є безпідставними, з огляду на наступне.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За визначенням, наведеним у п. 2 Порядку №501 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-ХІІ, іншими актами законодавства.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796-ХІІ, є відповідне посвідчення.
На час видачі позивачу 17.02.1995 Київською обласною Радою посвідчення громадянина (громадянки), який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (Категорія 4) діяв Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (постанова втратила чинність згідно з постановою КМУ від 11.07.2018 № 551, далі - Порядок №501).
Так, у вказаному посвідченні зазначено: «Пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років».
При цьому, належність позивача до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, відповідачем не оспорюється.
Отже, позивач не позбавлена права на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років виникає за умови, що вона станом на 01.01.1993 прожила або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років.
Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1103650004093 від 25.08.2020 у призначенні пенсії позивачу зі зменшенням пенсійного віку є обґрунтованою.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги та додатково надані документи не спростовують зазначених висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до переоцінки досліджених судом доказів, та не дають підстав вважати, що цим судом невірно застосовано норми матеріального чи порушено норми процесуального права.
В той же час, колегія суддів не знаходить підстав для прийняття до уваги посилань позивача в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду, оскільки такі судові рішення не є релевантними спірним правовідносинам.
При прийнятті рішення колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Повне судове рішення складено 20.10.2021 року.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів:О.В. Карпушова
Л.В. Губська
О.В. Епель