про залишення позовної заяви без руху
21 жовтня 2021 року справа № 580/8446/21
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Паламар П.Г., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання протиправним рішення,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Смілянської міської ради (20700, м. Сміла, вул. Незалежності, 37), в якому просить визнати протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради від 28 лютого 2019 року №83 «Про коригування тарифів на послуги з централізованого опалення та теплову енергію для КП «Смілакомунтеплоенерго».
Вивчивши позовну заяву, суддя вважає, що вона не відповідає вимогам ст. 160, 161 КАС України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 160 КАС України унормовано, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
За приписами ч. 1 ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Позовна заява подана від імені ОСОБА_1 , однак до суду не надано належним чином завірених доказів адміністративно-процесуальної правоздатності (копія паспорта та РНОКПП).
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються, повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
В порушення даної вимоги, позивачем не зазначено власних номерів телефону, офіційної електронної адреси відповідача.
Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 160 КАС України, в позовній заяві зазначається виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Зазначена норма кореспондується з ч. 4 ст. 161 КАС України, якою передбачено обов'язок позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
В позові позивач посилається на неотримання послуги централізованого опалення від КП «Смілакомунтеплоенерго», завищення тарифу на опалення, однак до суду не надано таких доказів (акти комісії про відсутність опалення або недотримання теплового режиму, розрахунки та економічне обгрунтування тарифу у разі його завищення).
Таким чином, позивачу необхідно подати до суду всі докази, що містяться в обгрунтування позову для всіх учасників справи.
Згідно вимоги п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України позивачем, письмово не підтверджено про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Приписами ч. 3 ст. 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до Закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, з подальшими змінами та доповненнями.
Водночас, ставки сплати судового збору встановлено статтею 4 Закону України "Про судовий збір", відповідно до якої за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15 грудня 2020 року № 1082-IX встановлено розмір прожитковий мінімум на одну особу для працездатних осіб на 2021 рік, а саме у місячному розмірі з 1 січня - 2270грн.
Суд враховує, що позивач, не є суб'єктом, на якого розповсюджуються пільги щодо сплати судового збору визначені ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Отже, позивачу необхідно сплатити судовий збір в розмірі 908грн. та надати суду докази такої сплати.
Відповідно до ч. 7 ст. 161 КАС України, до заяви про визнання індивідуального акта протиправним чи адміністративного договору недійсним додається також оригінал або копія оспорюваного акта чи договору або засвідчений витяг з нього, а у разі відсутності акта чи договору у позивача - клопотання про його витребування.
В порушення вимог даної норми, позивачем не надано до суду копії спірного акта та не зазначено підстав неможливості надання належним чином завіреної його копії на час звернення до суду.
Крім того, подаючи позовну заяву позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, передбачений статтею 122 КАС України.
У відповідності до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спірне рішення виконавчого комітету Смілянської міської ради №83 прийняте 28 лютого 2019 року, яке опубліковане на веб - сайті https://smila-rada.gov.ua/content - 06.03.2019.
Отже, позивач станом на 06.03.2019 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а в квітні 2019 року знав про підвищення тарифу на тепло в наслідок надходження відповідних платіжних документів.
Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 9901/325/19 вказано, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Водночас незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Датою звернення з даним адміністративним позовом до Черкаського окружного адміністративного суду є 19.10.2021, хоча строк звернення до суду у позивача закінчився - 06 вересня 2019 року і подальшому з наростаючим підсумком.
Суд зазначає, що подача позовної заяви КП «Смілакомунтеплоенерго» на стягнення боргу по оплаті послуг з централізованого опалення не є початком перебігу строку звернення до суду.
Відповідно до статті 9 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, повязаної з його або її правами та обовязками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom) від 21 січня 1975 року (п. 36). На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним. Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб". Встановлюючи такі правила, держава користується певною свободою розсуду.
Як зазначено у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" 19 червня 2001 року (Kreuz v. Poland) (заява N 28249/95), "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обовязків", пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Плахтєєв та Плахтєєва проти України" (заява №20347/03, §35) визначено, що "…пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом ... Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності…".
В питаннях пов'язаних із застосуванням строків давності Європейський суд з прав людини висловив свою позицію в справі "Олександр Волков проти України" (Заява N 21722/11 остаточне рішення від 27 травня 2013 року, §137), вказавши, що "… строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними ... Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень."
Таким чином право особи на звернення до суду не є необмеженим.
У даному випадку для звернення до суду із позовною заявою законодавцем встановлений шестимісячний строк і такий обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 6 ст. 161 КАС України встановлено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно ч. 1 ст. 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Отже, позивач повинен надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, зазначивши підстави поважності пропуску строку та надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169 КАС України, суддя,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Смілянської міської ради про визнання протиправним рішення - залишити без руху.
Надати позивачу строк тривалістю десять днів з моменту отримання копії даної ухвали, протягом якого останній має усунути недоліки позовної заяви.
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя П.Г. Паламар