справа № 380/15237/21
про залишення позовної заяви без розгляду
21 жовтня 2021 року місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул.Митрополита Андрея, 10 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з травень-серпень 2011 року в сумі 15478,21 грн по 31 березня 2017 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини пенсії (доходу) у зв'язку з порушенням строків її виплати за період з травень-серпень 2011 року в сумі 15478,21 грн по 31 березня 2017 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати».
Ухвалою від 15.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
12.10.2021 до суду надійшло клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду. Таке клопотання обґрунтоване тим, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про порушення свого права він дізнався ще 31.03.2017.
13.10.2021 позивач подав до суду відповідь на відзив щодо строків звернення до суду, в якій зазначив, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з моменту отримання листа відповідача від 19.08.2021. Відтак позивач вважає, що шестимісячний строк звернення до суду не пропущений.
При вирішенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду суд виходив з такого.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Згідно з абзацом першим частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд встановив, що 31.03.2017 відповідач на виконання постанови Апеляційного суду Львівської області від 28.04.2011 здійснив виплату позивачу доплати за період з 01.05.2011 по 31.08.2011 у розмірі 15478,21 грн. Вказану обставину позивач не заперечив.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності вказаним Законом.
Таким чином, суд погоджується із аргументами відповідача про те, що саме з моменту отримання доплати до пенсії, тобто з 31.03.2017, позивач дізнався про порушення свого права та з цією датою необхідно пов'язувати строк звернення до суду із позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а, то суд зазначає таке.
У справі №510/1286/16-а позивач у серпні 2016 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила: визнати неправомірними дії Управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят й інших виплат; зобов'язати Управління ПФУ здійснити їй перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009.
Так, у такій постанові зазначено, що у спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Натомість у цій справі позивач звернувся до суду не внаслідок бездіяльності щодо перерахунку пенсії, а внаслідок несвоєчасної виплати доплати до пенсії, про яку позивач дізнався ще 31.03.2017.
Таким чином, правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а не є релевантними при розгляді цієї справи, а тому посилання відповідача на таку постанову суд не бере до уваги.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що дізнавшись про порушення свого права 31.03.2017, позивач звернувся до суду із пропуском строку, встановленого в абзаці першому частини другої статті 122 КАС України.
Суд зазначає, що позивач не надав доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду більш як на чотири роки з дати, коли він дізнався про порушення свого права.
Суд при розгляді питання строку звернення до суду також враховує і те, що одним з визначальних критеріїв для прийняття рішення про недопуск особи до правосуддя та залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані («Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne», заява №116/1997/900/1112).
У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: «Каньєте де Хоньї проти Іспанії» («Kanye de Honji v. Spain») заява № 55782/00, пункт 36; «Гору проти Греції» (№ 3) («Gorou v. Greece» (no. 3), заява №21845/03, пункт 27; «Михолапа проти Латвії» («Miholapa v. Latvia»), заява № 61655/00, пункт 24 та «Андрєєва проти Латвії» («Andrejeva v. Latvia»), заява № 55707/00, пункт 99).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи («Ilhan v. Turkey», заява № 22277/93).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі «Мельник проти України» № 23436/03).
У рішенні «Стагно проти Бельгії» Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що строки позовної давності мають декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу («Stagno v. Belgium», заява № 1062/07). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Наслідки пропуску строку звернення визначені у статті 123 КАС України, зокрема, в частині третій вказаної статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою, четвертою статті 123 вказаного Кодексу.
У зв'язку з тим, що позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, а тому клопотання представника відповідача підлягає до задоволення.
Щодо судового збору суд зазначає, що повивач звільнений від його сплати.
Керуючись статтями 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - залишити без розгляду.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Мричко Н.І.