справа № 380/10536/21
20 жовтня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, Головне управління ПФУ у Львівській області), у якій просить
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачці належної місячної надбавки до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок надбавки позивачці відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком з урахуванням змін мінімальної пенсії за віком з 05.05.2018, виплатити належні доплати та проводити їх виплату у подальшому до настання обставин, з якими Закон пов'язує зміну чи припинення таких виплат.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до листа Головного управління ПФУ у Львівській області № 6809-5546/Н-52/8-1300/21 від 09.06.2021 ОСОБА_1 повідомлено про те, що підстави для перерахунку її пенсії відсутні, оскільки вона перебувала на спецпоселенні як член сім'ї репресованого. Така інформація, на думку позивачки, є неправдивою, оскільки у довідці № 4/4-905 від 25.11.1997 чітко вказано, що вона є репресованою особою, яку згодом на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 реабілітовано. Позивачка вважає, що виплата їй підвищення до пенсії у розмірі, встановленому постановою № 654 (43,52 грн), звужує її право на отримання розмір сум, які підлягають виплаті репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Оскільки листом відповідача 6809-5546/Н-52/8-1300/21 від 09.06.2021 позивачці відмовлено в проведенні перерахунку її пенсії відповідно до заяви від 12.05.2021 на підставі п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», вона звернулася до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
Ухвалою від 05.07.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.
Ухвалою від 21.07.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 21.09.2021 від відповідача витребувано додаткові докази та продовжено строк розгляду справи.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 57991 від 10.08.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що з документів, долучених до позовної заяви, слідує, що позивачка разом з членами своєї сім'ї перебували на спецпоселенні, що не можна вважати, на думку відповідача, часом тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання або перебування на примусовому лікуванні. Також зазначив, що позивачку реабілітовано за ст. 3 Закону № 962-ХІІ, а не за ст. 1 цього Закону. За матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 з 01.09.2008 перераховано розмір підвищення як члену сім'ї реабілітованого відповідно до розміру, визначеного постановою Кабінету Міністрів України № 654. Просив відмовити у задоволенні позову повністю.
У відзиві на позовну заяву відповідач також просив розгляд справи за участю представника Головного управління ПФУ у Львівській області. Оскільки вказане клопотання відповідача не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.
Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.
Позивачка, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії у зв'язку з втратою годувальника з 02.06.1997 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до довідки № 4/4-905 від 25.11.1997, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, ОСОБА_2 , 1926 р.н., 15 травня 1949 року із села Мар'їнці Яворівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Читинську область, з якого її звільнено у 1956 році. На підставі ст. 3 Закону України від 19 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивачку реабілітовано з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с. 7).
Із розпорядження на перерахунок пенсії з 01.09.2008 слідує, що позивачці виплачується підвищення як члену сім'ї реабілітованого у розмірі 43,52 грн.
Позивачка звернулася до відповідача із заявою від 12.05.2021 щодо виплати їй надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказана обставина визнається сторонами.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області листом № 6809-5546/Н-52/8-1300/21 від 09.06.2021 надано позивачці відповідь, якою повідомлено про те, що згідно з довідкою № 4/4-905 від 25.11.1997, виданою Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_1 перебувала на спецпоселенні як член сім'ї репресованого та згодом на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» реабілітовано. Відповідач зазначив, що розмір пенсії обчислений відповідно до норм чинного законодавства і нормативно-правових актів України.
Позивачка не погоджується із вказаними діями відповідача щодо відмови їй у перерахунку підвищення до пенсії як особі, яка зазнала політичних репресій, із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, вважає такі протиправними та такими, що порушують її права, відтак звернулася до суду за їх захистом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (у редакції, чинній на час реабілітації позивачки), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Реабілітованими також визнаються громадян, засуджені за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінено назв закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.
Таким чином, посилання відповідача на вищезазначену постанову відхиляються судом.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII визначено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».
Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області.
Відповідно до довідки № 4/4-905 від 25.11.1997, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ у Львівській області, ОСОБА_2 , 1926 р.н., 15 травня 1949 року із села Мар'їнці Яворівського району Львівської області за рішенням Особливої Наради при МДБ СРСР виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Читинську область, з якого її звільнено у 1956 році. На підставі ст. 3 Закону України від 19 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивачку реабілітовано з поверненням конфіскованого майна або його вартості.
Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, суд з повного та всебічного аналізу долучених до матеріалів справи доказів, дійшов висновку, що ОСОБА_1 є особою, яка зазнала політичних репресій, згодом була реабілітована, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з розміру 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
У той же час, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 встановлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.
Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак згідно з ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», слід застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З аналізу співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Відтак суд вважає, що підвищення до пенсії в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.
Як встановлено судом, позивачці виплачується пенсія у зв'язку з втратою годувальника згідно із Законом України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
В силу приписів ч. 1 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ при настанні обставин, які тягнуть за собою зміну розміру пенсій, призначених військовослужбовцям строкової служби та їх сім'ям, перерахунок цих пенсій провадиться відповідно до строків, встановлених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
З огляду на наведене суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.05.2021, а не 05.05.2018, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, сплачений позивачкою судовий збір підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 454,00 грн.
Керуючись ст.ст. 22, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком з 01.05.2021.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як особі, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком з 01.05.2021.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур