вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"12" жовтня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/739/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720)
до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, буд.40А код ЄДРПОУ 30032555)
про стягнення 3 094 423 грн. 84 коп.
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: Мицько Р.М.;
від відповідача: Мельничук Т.М..
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" про стягнення в сумі 3 094 423 грн..
В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між сторонами був укладений Договір №5145/1920-ТЕ-28 від 23.09.2019 року постачання природного газу, на підставі якого Позивач поставив в період з жовтня 2019 року по травень 2020 року Відповідачу природний газ. Однак, взяті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого газу Відповідач не виконав, внаслідок чого за вказаний період постачання природного газу, виникла заборгованість у сумі 2 667 142,25 грн.. Крім того, Позивачем нараховано 3% річних у розмірі 105 376,07 грн., за період з 26.11.2019 по 30.04.2021 року, пені в розмірі 69 131,85 грн., за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 року, інфляційні втрати у розмірі 252 773,67 грн. за період з 01.03.2020 по 30.04.2021 року.
Ухвалою суду від 30 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідач надав суду відзив на позов в якому зазначає, що станом на 17.09.2021р. заборгованість за природний газ по договору №5145/1920-ТЕ-28 становить 2 667 142, 25 грн., яку відповідач визнає у повному об'ємі.
Також Відповідач просить розмір нарахованої неустойки у формі пені та трьох відсотків річних зменшити на 99 відсотків. Крім того відповідач просить застосувати вимоги ст.130 ГПК України при розподілі судових витрат.
В обгрунтування звільнення від відповідальності та зменшення пені та 3% річних відповідач посилається на наступне.
Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.14р. за №217 відповідачем відкрито розподільчі рахунки ( копія довідки додається) із спеціальним режимом з яких безпосередньо банком здійснюється оплати за використаний природний газ.
Кошти розподіляються автоматично банком від їх надходження і підприємство немає будь - якої змоги їх коригувати.
З січня 2020р. по даний час згідно постанов Здолбунівського районного відділу ДВС Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) на кошти підприємства накладено арешт.
Відповідно до дій позивача, відповідач був позбавлений можливості у 2021р. році погасити заборгованість у зв'язку із подачі наказів до виконавчої служби, яка в подальшу наклала арештів на рахунки підприємства.
Відповідач зазначає, що згідно ст.219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
Таким чином, Відповідач вважає, що засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Відповідач вважає, що є всі підстави відповідно до ч.3 ст.219 ГК України для звільнення відповідача від відповідальності.
Відповідач зазначає, що КП «Здолбунівкомуненергія» з 13.06.17р. під №18 перебуває в реєстрі підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
В матеріалах справи відсутні будь-які документи, які вказували на те, що вимушені дії Відповідача завдали збитків Позивачу. Разом з тим, відповідно до ч. З ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Будь - яких збитки відсутні.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За таких обставин, Відповідач просить суд використати право, надане ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20р, у справі №902/417/18, зменшити суму 3% річних та пені, яка підлягає стягненню, на 99 % із врахуванням майнового стану Відповідача, та того, що заборгованість за природний газ, отриманий Відповідачем від Позивача, виникла через несплату споживачами заборгованості за використану теплову енергію, різницю в тарифах серед населення, організаціям, установам, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, і які із державного бюджету Відповідачу не відшкодовані, виконання зобов'язання останнім до прийняття рішення у справі - оплату основної заборгованості та те, що належні до сплати штрафні санкції надмірно великі із відсутністю основного боргу, збитків кредитора, а також із врахуванням специфіки діяльності Відповідача яка є збитковою. Підприємство існує лише із діючого тарифу на теплову енергію, яка подається лише в опалювальний період.
Представник позивача надав суду відповідь на відзив, у якій проти доводів Відповідача заперечує посилаючись при цьому на наступне. Як вказав Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 № 7-р наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Представник позивача зазначає, що при вирішенні питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, необхідно з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують наувагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконане зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та інші наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин за яких можливе зменшення неустойки.
Однак, зменшення пені на 99 % нівелює забезпечення виконання зобов'язання а домовленість сторін, а тому зменшення пені аж до таких критичних розмірів приводить викривлення балансу інтересів сторін.
Щодо зменшення 3% річних, зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов'язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов'язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та 3% річні будучи акцесорними до основного зобов'язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов'язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.
За таких обставин, представник позивача вважає, що 3% річних передбачених положеннями ст. 625 ЦК України не можуть бути зменшені на підставі положень ст. 233 ГК України.
В судовому засіданні 12.10.2021 року представники позивача та відповідача подали суду заяви, в яких просили суд провести розгляд справи по суті в даному судовому засіданні.
Суд, розглянувши заяви представників сторін, ухвалив на місці закрити підготовче провадження та розглянути справу по суті.
Під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві. Представник відповідача підтримав свої доводи, викладені у відзиві.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
Між Акціонерним товариством Національна Акціонерна Компанія «Нафтогаз України», як Постачальником та Комунальним підприємством «Здолбунівкомуненергія», як Споживачем 23.09.2019 року було укладено Договір №5145/1920-ТЕ-28 постачання природного газу (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 2.1. Договору постачальник передає споживачу у жовтні 2019 року - квітні 2020 року замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу в кількості 3000,00 тис. куб. м. (три мільйони) куб.м., в тому числі по місяцях (далі-розрахункові періоди, тис. куб.м.): жовтень 2019-250,0, листопад 2019-450,0, грудень 2019-550,0, січень 2020-625,0, лютий 2020-510,0, березень- 2020-485,0, квітень 2020-130,0.
Вказаними сторонами до Договору неодноразово укладалися Додаткові угоди.
На виконання умов Договору, Позивач з 01 жовтня 2019 року по 30 квітня 2019 року передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 12 533 058,71 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2019, 30.11.2019,31.12.2019,31.01.2020, 29.02.2020, 31.03.2020, 30.04.2020 (а.с. 40-46).
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Вказаний Договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.
Як встановлено судом, оплату за переданий газ Відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору. Основний борг Відповідача станом на день ухвалення рішення становить 2 667 142, 25 грн.. Вказаний борг підтверджується матеріалами справи, та визнається Відповідачем, про що останнім зазначено у відзиві на позов.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-IV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-ІУ, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відтак вимога Позивача про стягнення з Відповідача основного боргу за поставлений на підставі Договору №5145/1920-ТЕ-28 від 23.09.2019 року природний газ у сумі 2 667 142 грн. 25 коп. грунтується на договорі та законі, і, відповідно, підлягає задоволенню.
Як встановлено судом, у зв'язку із порушенням Відповідачем термінів виконання грошових зобов'язань за Договором №5145/1920-ТЕ-28 від 23.09.2019 року поставки природного газу, Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з останнього 3% річних у розмірі 105 376,07 грн. за період з 26.11.2019 по 30.04.2021 року, пені в розмірі 69 131,85 грн. за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 року, інфляційні втрати у розмірі 252773,67 грн. за період з 01.03.2020 по 30.04.2021 року.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 5.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі 17,8% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Вказаний пункт Договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З урахуванням суми та строку прострочення сплати Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору за розрахунком позивача складає 69 131,85 грн. за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 року.
Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання у залежності від періодів поставки та прострочення в оплаті.
З огляду на вищенаведене нарахування пені здійснено Позивачем у відповідності до Договору та Закону.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зауважити наступне.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, за положенням частини першої статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Відповідач подав суду заяву, у якій просив суд зменшити суму штрафних санкцій, які підлягають стягненню на 99 % із врахуванням того, що Відповідач є об'єктом критичної інфраструктури та має стратегічне значення; майнового (збиткового) стану відповідача; стягнення пені, інфляційних втрат та відсотків річних без істотного зменшення у період фінансової кризи призведе до збитковості відповідача; того, що заборгованість за природний газ, отриманий відповідачем від позивача виникла через несплату кінцевими споживачами; добросовісної поведінки відповідача та відсутності прямого умислу; Комунальне підприємство "Здолбунівкомуненергія" не могло впливати на розподіл коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, нормативи відрахування з якого визначалось Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; майнового стану позивача, який не довів що погіршення фінансового стану чи завдання йому збитків виникло саме у зв'язку з невиконанням відповідачем Договору. У зв'язку з несвоєчасною виплатою державою пільг і житлових субсидій виник борг державного бюджету перед КП Здолбунівкомуненергія"; при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.
Представник позивача заперечив проти зменшення штрафних санкцій в яких вказав, що останні не є надмірними, а є співмірними з розміром заявленої заборгованості; відповідачем не доведено належними доказами свого скрутного фінансового становища; зазначає про значний обсяг несплаченої заборгованості у позивача, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону; несвоєчасність оплати контрагентами прямо впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.
Суд зазначає, що норми частини три статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України передбачають можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені).
Оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх позицій, з огляду на відсутність підстав для висновку про те, що порушення відповідачем зобов'язання за Договором мало наслідком значні збитки для позивача, суд, повно та всебічно перевіривши доводи сторін щодо зменшення штрафних санкцій та надані на їх підтвердження докази, дійшов висновку про наявність підстав для часткового зменшення розміру належної до сплати пені на 50 %, що за обставин цієї справи не призводить до нівелювання значення неустойки як відповідальності за порушення виконання зобов'язання.
При цьому суд враховує те, що Позивач не надав суду доказів заподіяння йому збитків внаслідок прострочення сплати суми заборгованості за поставлений природний газ.
За таких обставин, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені до 50% від заявленої суми 69 131,85 грн., та стягнути її в сумі 34 565,93 грн., а в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 34 565,93 грн. - відмовити.
Окрім того, з огляду на прострочення виконання зобов'язання Позивач нарахував відповідачу передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 105 376,07 грн., за період з 26.11.2019 по 30.04.2021 року, інфляційні втрати у розмірі 252773,67 грн., за період з 01.03.2020 по 30.04.2021 року.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає, що надані розрахунки позивача є арифметично вірними, відповідають положенням статті 625 ЦК України, а відтак позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 105 376,07 грн., за період з 26.11.2019 по 30.04.2021 року, інфляційні втрати у розмірі 252773,67 грн., за період з 01.03.2020 по 30.04.2021 року підлягають до задоволення.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3 % річних суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 входить до розділу I "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 р. у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 р. у справі № 912/1120/16.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника.
Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018р. у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 р. у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 р. у справі №903/962/17, від 23.05.2018 р. у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 р. у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 р. у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 р. у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 р. у справі № 911/2845/18.
Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що Позивач довів належними та допустимими доказами факт неналежного виконання Відповідачем зобов'язань за Договором №5145/1920-ТЕ-28 від 23.10.2019 року постачання природного газу, а Відповідач вказаного належними доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог основного боргу у сумі 2 667 142,25 грн., 3% річних у розмірі 105 376,07 грн., пені в розмірі 34 565, 93 грн., інфляційні втрати у розмірі 252 773,67 грн. В задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача пені в сумі 34 565, 93 грн. суд відмовляє.
На підставі статті 130 ГПК України підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову від суми, визнаної відповідачем.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України решта судових витрати покладаються на відповідача, так як спір виник внаслідок його неправильних дій.
Керуючись статтями 129, 130, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія" (35701, Рівненська область, м. Здолбунів, вул. Шкільна, буд.40А код ЄДРПОУ 30032555) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 2 667 142 (два мільйони шістсот шістдесят сім тисяч сто сорок дві) гривень 25 коп. основного боргу, 34 565 (тридцять чотири тисячі п'ятсот шістдесят п'ять) гривень 93 коп. пені, 105 376 (сто п'ять тисяч триста сімдесят шість) гривень 07 коп. 3% річних, 252 773 (двісті п'ятдесят дві тисячі сімсот сімдесят три) гривень 67 коп. інфляційних втрат, 26 412 (двадцять шість тисяч чотириста дванадцять) гривень 80 коп. судового збору.
3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з Комунального підприємства "Здолбунівкомуненергія» 34 565 (тридцять чотири тисячі п"ятсот шістдесят п"ять) гривень 93 коп. пені.
4. Повернути Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) з Державного бюджету України 20 003 (двадцять тисяч три) гривень 56 коп. судового збору сплаченого по платіжному дорученню №0000020789 від 03.08.2021 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи №918/739/21.
5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21 жовтня 2021 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.