79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
18.10.2021 справа № 914/1579/21
За позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбурвод», м. Київ,
про: стягнення заборгованості у сумі 55105,56 грн,
Суддя Н.Є. Березяк
Секретар судового засідання А.П. Полянський
За участю представників сторін:
від позивача: М.В. Карасюк - представник;
відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбурвод» про стягнення заборгованості у сумі 55 105,56 грн.
Ухвалою суду від 25.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.08.2021. В подальшому розгляд справи відкладався. Ухвалою суду від 16.08.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі №914/1579/21 на 30 днів.
Ухвалою суду від 27.09.2021 закрито підготовче провадження у справі №914/1579/21та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.10.2021.
В судовому засіданні 18.10.2021 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити в повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-11187-18 від 01.06.2018 щодо повної та своєчасної сплати орендної плати.
В жодне судове засідання представник відповідача не з'явився, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи судом. Поштова кореспонденція суду надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак вказана поштова кореспонденція була повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою: «за закінченням терміну зберігання». Інша адреса відповідача суду не відома.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема Позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Крім того частиною пунктом 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до п. 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа «Скопелліті проти Італії» від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа «Папахелас проти Греції» від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі «Красношапка проти України»).
Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).
До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Таким чином, відсутність будь-яких заяв або клопотань відповідача, з урахуванням направлення судом на адресу відповідача копій ухвал у справі, свідчить про незацікавленість відповідача у розгляді справи.
Зважаючи на наведне, в судовому засіданні 18.10.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, заслухавши представника позивача, присутнього в судовому засіданні, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2007 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (функції та повноваження якого на даний час виконує Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбурвод» (далі - Відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-5484-7 (далі - Договір), згідно з п.1 якого позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення загальною площею 85,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Фурманська,7.
Відповідачем при укладенні Договору взято на себе низку зобов'язань. Так, пунктом 7.2 Договору оренди визначено обов'язком орендаря сплачувати орендну плату своєчасно і в повному обсязі. Розділом 5 Договору врегульовані питання розміру орендної плати та порядку розрахунків. Пункт 5.2 Договору передбачає, що орендна плата сплачується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Відповідно до п. 5.1 Договору розмір орендної плати коригується щомісячно на відповідний індекс інфляції.
Однак, як зазначає позивач, всупереч умовам укладеного Договору та вимогам законодавчих актів, Відповідач взяті на себе зобов'язання виконував не в повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.12.2013 у справі № 906/1611/13 розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 23.08.2007р. №Г-5484-7; зобов'язано ТзОВ «Будівельна компанія «Укрбурвод» звільнити та повернути Управлінню комунальної власності нежитлові приміщення за адресою: вул. Фурманська, 7, у м. Львів, загальною площею 85,6кв.м.; стягнуто з Відповідача 61 516,38 грн боргу з орендної плати за період з 01.06.2012р. по 13.09.2013.
Це рішення суду не оскаржувалось та набрало законної сили 21.12.2013.
Відповідно до п. 9.1 Договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.
Згідно з п. 9.3 об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням - балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п. 9.1 цього Договору.
Як вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.08.2014 ВП № 43467972 (копія - додається) спірні приміщення лише 21.08.2014 звільнені від боржника (відповідача) та його майна та передані балансоутримувачу.
Виконавче провадження щодо звільнення приміщень закінчено.
Таким чином, Відповідач свого обов'язку по вчасному поверненню орендованого майна не виконав, і у період з 21.12.2013 (момент набрання законної сили рішенням суду про розірвання договору оренди і виселення відповідача з приміщення) до 21.08.2014 (момент примусового виконання рішення) воно фактично перебувало в його незаконному користуванні.
Користуючись даними розділу 5 Договору (зокрема, визначеним розміром орендної плати) та відкритими даними про показник інфляції, Управління комунальної власності провело обґрунтований розрахунок боргу, який виклало у формі довідки № 4-2302-16415 від 28.05.2021. Цей розрахунок відображує заборгованість за кожен місяць оренди з урахуванням інфляції, наявні оплати (в даному випадку вони відсутні) та остаточну суму заборгованості.
Згідно довідки, орендна плата та плата за фактичне користування об'єктом оренди Відповідачем після вересня 2013 року та до моменту виселення з приміщення 21.08.2014 не вносилась та станом на 28.05.2021 його заборгованість за цей період перед Позивачем склала 55 105,56 грн, що і стало причиною звернення з даним позовом до суду.
Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та такі що підлягають до задоволення.
При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Зі змісту позовної заяви та встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини, які випливають з оренди комунального майна. Дані правовідносини врегульовано відповідним договором між сторонами, нормами Глави 58 Цивільного кодексу України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Згідно ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.1 ст.2, ч.3 ст.18, ч.ч.1, 3 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності; орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі; орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності; строки внесення орендної плати визначаються договором.
Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Як встановлено судом, 23.08.2007 між Орендодавцем, правонаступником якого є позивач та відповідачем укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Г-5484-7.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 05.12.2013 у справі №906/1611/13 розірвано договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 23.08.2007р. №Г-5484-7; зобов'язано ТзОВ «Будівельна компанія «Укрбурвод» звільнити та повернути Управлінню комунальної власності нежитлові приміщення за адресою: вул. Фурманська, 7, у м. Львів, загальною площею 85,6кв.м.; стягнуто з Відповідача 61 516,38грн. боргу з орендної плати за період з 01.06.2012р. по 13.09.2013 (набрало законної сили 21.12.2013).
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 9.1 Договору повернення орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.
Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Приписами ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
У відповідності до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Відповідно п. 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна'застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.
Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно із положеннями п.п. 9.1 та 9.3 договору, об'єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем протягом 15 днів з моменту дострокового припинення чи розірвання договору.
Однак відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.08.2014 ВП № 43467972 спірні приміщення лише 21.08.2014 звільнені від боржника (відповідача) та його майна та передані балансоутримувачу. Виконавче провадження щодо звільнення приміщень закінчено.
Відповідачем не подано та в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували відсутність вини відповідача у простроченні виконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди позивачу.
Відповідно до довідки орендна плата та плата за фактичне користування об'єктом оренди Відповідачем після вересня 2013 року та до моменту виселення з приміщення 21.08.2014 не вносилась та станом на 28.05.2021 його заборгованість за цей період перед Позивачем склала 55 105,56 грн.
Перевіривши розмір нарахованої неустойки, суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 55 105, 56 грн, є обґрунтовано та такою, що підлягає до задоволення.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними. Відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 129 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.
З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позовні вимоги задоволити в поновму обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укрбурвод» (04071, м. Київ, вул. Ярославенка, 4Б; код ЄДРПОУ 01416317) на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Галицька, 15; код ЄДРПОУ 25558625) заборгованість у сумі 55105,56 грн та 2270,00 грн судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарським процесуальним кодексом України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 20.10.2021.
Суддя Н.Є. Березяк