ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/18476/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного підприємства "РЕСУРС БУД" (03083, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПИРОГІВСЬКИЙ ШЛЯХ, будинок 34; ідентифікаційний код 36506383)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "ПАРТНЕР" (04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛАЙОША ГАВРО, будинок 9-К, 1-ПОВЕРХ; ідентифікаційний код 34956906)
про стягнення 149 265,32 грн,
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи,
У листопаді 2020 року Приватне підприємство "РЕСУРС БУД" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "ПАРТНЕР" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 149 265,32 грн, яких 143 088,70 грн боргу, 2 210,26 грн інфляційних втрат, 3 966,36 грн три проценти річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов'язків за договором поставки № РББ200041 від 17.01.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/18476/20 та ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.
30.12.2020 від Підприємства надійшла заява про розподіл судових витрат.
29.01.2021 відповідачем через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
17.01.2020 між Приватним підприємством «РЕСУРС БУД», як Постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельно-фінансова компанія «ПАРТНЕР», як Покупцем, було укладено Договір поставки №РББ200041 (далі - Договір).
Відповідно до положення п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця продукцію, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити продукцію та послуги з доставки продукції.
Предметом продажу є будівельні матеріали в асортименті (п. 1.2. Договору).
Пункт 1.3. Договору передбачає, що ціна, кількість, асортимент продукції та ціна послуг з поставки продукції вказується в рахунках-фактурах, що виписуються Постачальником до відвантаження продукції.
Згідно п. 1.4. Договору, загальна сума Договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних та актів виконаних робіт (надання послуг), що оформляються Сторонами під час дії цього Договору.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2 Договору оплата продукції та послуг здійснюється Покупцем на умовах 100% попередньої оплати. У разі продажу та поставки продукції без попередньої оплати згідно п.. 3.1. даного Договору, оплата продукції та послуг здійснюється Покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту складання видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) Постачальником.
Пунктом 4.1. Договору передбачено, що поставка продукції здійснюється на підставі замовлення наданого Покупцем, в якому повинно бути вказано: асортимент та кількість продукції, детальна інформація щодо місця розвантаження з вказівкою часу роботи відповідного об'єкту (складу) в разі доставки продукції Постачальником.
Відповідно до п.п. 4.2., 4.3., 4.4., 4.5., 4.6., 4.7. Договору, поставка продукції здійснюється Постачальником протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання замовлення від Покупця та/або попередньої оплати. Для отримання продукції Покупець виписує та надає Постачальнику довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей. По факту відвантаження продукції Постачальник складає видаткову накладну та надає її на підпис Покупцю. При поставці продукції Постачальник оформлює товарно- транспортну накладну. В разі надання послуг з поставки замовленої продукції, Постачальник оформлює акт прийому-передачі послуг та надає його на підпис Покупцю. Перехід права власності на продукцію від Постачальника до Покупця відбувається в момент передачі продукції по видатковим накладним та/або по товарно-транспортним накладним.
На виконання умов Договору Постачальником у період з 21.01.2020 по 12.03.2020 було відвантажено продукцію та надано послугу з поставки продукції Покупцю на загальну суму 2 711 588,70 грн згідно рахунків-фактур, видаткових накладних та актів здачі-прийняття робіт (надання послуг).
На виконання умов Договору Товариством було здійснено лише часткову оплату у розмірі 2 568 500,00 грн, що підтверджується банківської довідкою №019-01-3/638 від 10.11.2020 та платіжним дорученням №881 від 30.03.2020, що у свою чергу свідчить про те, що за відповідачем рахується заборгованість перед Підприємством на суму 143 088,70 грн за стягненням якої останній й звернувся з даним позовом до суду. Крім суми боргу Підприємство також просило суд стягнути з відповідача 3 966,36 грн три проценти річних та 2 210,26 грн інфляційних втрат за період з 31.01.2020 по 18.11.2020.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є змішаним, який поєднує договір поставки та договір надання послуг.
Згідно статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Норми вказаної статті кореспондуються із приписами статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (частина 1 статті 903 ЦК України).
При цьому, суд відзначає, якщо у договорах про надання послуг сторони визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, то договір як джерело матеріального права у вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 08.04.2014 у справі №911/27/25/13-г.
Таким чином, складання актів надання послуг та підписання їх з боку обох сторін, свідчить про належне виконання з боку позивача свого договірного обов'язку.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Враховуючи те, що сума боргу відповідача, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення 143 088,70 грн боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то Підприємством правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Перевіривши розрахунки трьох процентів річних у сумі 3 966,36 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 2 210,26 грн за період з 30.01.2020 по 18.11.2020, судом встановлено, що розрахунки Підприємства є правильними, відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв'язку із чим, позовні вимоги у цій частині суд також задовольняє.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.
При цьому, суд відзначає, що доводи відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката, суд відзначає наступне.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 12.11.2020 між Адвокатським бюро «Правозахист» та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги № 12/11, предметом якого є надання клієнту захисту, представництва інтересів та іншу правову допомогу.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано детальний опис робіт від 23.11.2020 на суму 15 400,00 грн, рахунок на оплату № 61 від 23.11.2020, акт надання послуг № 12/69 від 16.12.2020 та платіжне доручення № 124 від 17.12.20250 на суму 15 400,00 грн.
Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 400,00 грн.
До судових витрат відповідно до приписів статті 123 ГПК України належать витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Так, позивачем до понесених судових витрат включено вартість виготовлення довідки банком про надходження коштів від відповідача № 019-01-3/638 від 10.11.2020, які в силу вказаних приписів процесуального законодавства підлягають стягненню з відповідача.
За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за результатами вирішення спору покладаються на відповідача.
Керуючись статями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов Приватного підприємства "РЕСУРС БУД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "ПАРТНЕР" про стягнення 149 265,32 грн задовольнити повністю
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-фінансова компанія "ПАРТНЕР" (04211, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛАЙОША ГАВРО, будинок 9-К, 1-ПОВЕРХ; ідентифікаційний код 34956906) на користь Приватного підприємства "РЕСУРС БУД" (03083, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПИРОГІВСЬКИЙ ШЛЯХ, будинок 34; ідентифікаційний код 36506383) суму основного боргу в розмірі 143 088,70 грн (сто сорок три тисячі вісімдесят вісім гривень 70 копійок) основного боргу, 2 210,26 грн (дві тисячі двісті десять гривень 26 копійок) інфляційних втрат, 3 966,36 грн (три тисячі дев'ятсот шістдесят шість гривень 36 копійок) три проценти річних, 2 238,99 грн (дві тисячі двісті тридцять вісім гривень 99 копійок) судового збору, 15 400,00 грн (п'ятнадцять тисяч чотириста гривень 00 копійок) витрат на правову допомогу та 300,00 грн (триста гривень 00 копійок) витрат на виготовлення довідки банком.
3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ