ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
31.05.2021Справа № 910/20691/20
Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000"
про стягнення 47 273,72 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (далі - відповідач) про стягнення 47 273,72 грн, з яких: 46 479,00 грн борг за надані послуги, 190,49 грн. три проценти річних, 604,23 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов'язків щодо оплати наданих за договором № 1106 від 11.09.2020 послуг з перевезення вантажу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/20691/20 для розгляду за в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.
Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 05.01.2021 вручена уповноваженому представнику позивача 26.01.2021 та відповідача - 22.01.2021, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 0105477423961 та № 0105477423970 відповідно.
03.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву в яком відповідач зазначає про безпідставність вимог позивача. Також у відзиві відповідач повідомив про часткову сплату боргу у сумі 18 479,00 грн на підтвердження чого долучив відповідні платіжні доручення. Проти стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач заперечує з огляду на
15.02.2021 а 18.02.2021 на адресу суду надійшли клопотання про приєднання доказів, а саме платіжних доручень № 748 від 10.02.2021 на суму 20 000,00 грн та № 749 від 16.02.2021 на суму 8 000 грн.
Позивач станом на момент прийняття рішення у справі своїм процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Одночасно, судом зазначається, що згідно глави 5 ГПК України суд не зобов'язаний збирати докази самостійно, а кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень на виконання такого завдання господарського судочинства, як змагальність сторін.
За висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
11.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" в якості перевізника та Товариством з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" в якості замовника було укладено Договіp-заявку на перевезення вантажу №1106 (далі - Договір).
На виконання умов Договору позивачем було здійснено перевезення вантажу, що підтверджується наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 22.09.2021 та сторонами не оспорюється.
Відповідно до умов Договору оплата здійснюється в безготівковій формі на умовах 100% оплати протягом 40 календарних днів з дня розвантаження автомобіля на підставі копії рахунка переданого Виконавцем за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунку, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.
За фактом надання послуг позивачем було складено Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 544 від 22.09.2020 на загальну суму 46 479,00 грн та виставлено відповідачу рахунок на оплату № 673 від 22.09.2020 на зазначену суму. До позовної заяви долучено докази направлення відповідачу оригіналів зазначених документів, а саме: належним чином засвідчені копія накладної перевізника «НОВА ПОШТА» № 59000566152037 та з Інтернет сервісу перевізника «НОВА ПОШТА» «Відстежити» відправлення за № 59000566152037 згідно якої відправлення було отримано адресатом 08.10.2020.
Зважаючи, що строк оплати, за твердженням позивача, є таким, що настав 01.11.2020, а відповідач свій обов'язок щодо здійснення оплати не виконав, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 46 479,00 грн, а також 190,49 грн 3% річних, 604,23 грн інфляційних втрат та 2 102,00 грн судового збору.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статей 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З положень статті 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 599 ЦК України, статтею 202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Згідно статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями статті 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Частиною 1 статті 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (частини 1-3 статті 207 ЦК України).
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (частина 3 статті 909 ЦК України).
За приписами пункту 1 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої приєдналася Україна згідно із Законом України від 01.08.2006 № 57-V "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів", вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Відповідно до статті 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником (пункт 1 статті 9 Конвенції).
Згідно з умовами статті 12 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 відправник має право розпоряджатися вантажем, зокрема, вимагати від перевізника припинення перевезення, зміни місця, передбаченого для доставки вантажу, або здачі вантажу одержувачу, іншому, ніж зазначений у вантажній накладній.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити, надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 ЦК України).
У відповідності до статті 916 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін.
Наявність заборгованості станом на момент відкриття провадження у справі відповідачем фактично визнано шляхом сплати заборгованості на загальну суму 46 479,00 грн після відкриття провадження у справі згідно платіжних доручень № 219 від 19.01.2021, № 518 від 26.01.2021, № 747 від 02.02.2021, № 748 від 10.02.2021 та № 749 від 16.02.2021.
Відповідно до приписів статті 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Зважаючи, що після сплати відповідачем заборгованості предмет спору у справі відсутній, суд дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 46 479,00 грн.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 190,49 грн 3% річних та 604,23 грн інфляційних втрат, нарахованих в порядку статті 625 ЦК України. Період для нарахування 3% річних визначено позивачем з 02.11.2020 по 21.12.2020, для нарахування інфляційних втрат - листопад 2020 року.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.
Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати послуг перевезення вантажу 3 % річних, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.
Щодо періоду для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
З матеріалів справи встановлено, що у Договорі сторонами погоджено порядок оплати, а саме: безготівкова форма на умовах 100% оплати протягом 40 календарних днів З ДНЯ РОЗВАНТАЖЕННЯ автомобіля на підставі копії рахунку переданого виконавцем за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим отриманням оригіналу рахунка, товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу, акта приймання-передачі наданих послуг.
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія товарно-транспортної накладної (CMR/TTH) з відміткою про розвантаження автомобіля 22.09.2020, Акт здачі-приймання робіт від 22.09.2020 підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень, під підписом та відтиском печатки відповідача також зазначено дату « 22.09.2020».
Зазначені вище факти спростовують твердження відповідача про неможливість встановлення періоду прострочення оплати та перевірки правильності нарахування заявлених до стягнення сум.
Судом встановлено, що сороковий день строку для здійснення оплати відповідачем було 01.11.2020. Втім, зважаючи, що 01.11.2020 припадає на вихідний день - неділю, відповідно до приписів частини 5 статті 254 ЦК України днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а саме 02.11.2020. Відтак, днем початку порушення відповідачем зобов'язання щодо здійснення оплати є 03.11.2020.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення 3% річних, з урахуванням викладених вище обставин, суд дійшов висновку, що правомірним є стягнення з відповідача 186,68 грн трьох процентів річних.
Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та встановлено, що стягненню з відповідача дана компенсаційна виплата підлягає в розмірі 604,23 грн.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У зв'язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правову допомогу може бути вирішено судом в порядку статті 244 ГПК за умови надання належних доказів понесення таких витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Провадження у справі в частині стягнення 46 479,00 грн основного боргу закрити.
2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" про стягнення 47 273,72 грн задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Темп-2000" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 29; ідентифікаційний код 31111758) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Моравтотранспорт" (65037, Одеська обл., Овідіопольський р-н, с. Лиманка, вул. Овідіопольська, 1; ідентифікаційний код 38058298) 186,68 грн (сто вісімдесят шість гривень 68 копійок) 3% річних, 604,23 грн (шістсот чотири гривні 23 копійки) інфляційних втрат та 35,17 грн (тридцять п'ять гривень 17 копійок) судового збору.
4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.10.2021