ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.09.2021Справа № 910/6487/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрінком Інтер"
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення заборгованості в розмірі 94 701,65 грн,
Представники учасників процесу згідно протоколу від 22.09.2021,
У квітні 2021 року Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрінком Інтер" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 94 701,65 грн, а саме 84 432,01 грн основного боргу, 5 051,14 грн пені, 1 776,75 грн три проценти річних та 3 441,75 грн інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем, як орендарем, своїх зобов'язань за договором № 1141-2 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 31.07.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6487/21, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - третя особа, Департамент) та визначено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.
06.05.2021 до суду третьою особою було подано пояснення на позовну заяву.
17.05.2021 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості.
25.05.2021 представник позивача подав до суду відповідь на відзив.
15.06.2021 відповідачем було подано до суду заперечення на відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, суд 16.08.2021 ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом представників сторін, повідомити учасників справи, що судове засідання у справі призначено на 02.09.2021, запропоновано учасникам справи у строк до 25.08.2021 подати до суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2021.
У судовому засіданні 02.09.2021 судом встановлено, що акт звірки взаєморозрахунків сторонами до суду не подано.
Відповідач та третя особа представників у судове засідання не направили.
Судом встановлено, що з огляду на припинення здійснення відправки кореспонденції засобами поштового зв'язку у матеріалах справи доказів повідомлення відповідача та третьої особи про судове засідання.
Ухвалою суду від 02.09.2021 розгляд справи був відкладений на 22.09.2021, при цьому повторно запропоновано надати до суду акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2021 та детальний розрахунок заявлених позовних вимог із зазначенням здійснених відповідачем оплат (дати та суми оплат) та визначенням періодів нарахування штрафних санкцій.
09.09.2021 до суду від Підприємства до суду надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що суму боргу відповідач сплатив протягом розгляду справи.
Під час судового засідання 22.09.2021 представник позивача та представник третьої особи просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з урахуванням наданих пояснень.
Відповідач не направив своїх представників для участі в судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
31.07.2019 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець за договором), Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрінком Інтер" (орендар за договором) та Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство-балансоутримувач за договором) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 1141-2 (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об'єкт оренди), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31 Б, літера А, для розміщення видавництва друкованих засобів масової інформації та видавничої продукції, що видаються українською мовою на площі 195,40 кв. м.; розміщення торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів на площі 8,00 кв. м; розміщення торговельного автомату, що відпускає продовольчі товари на площі 2,00 кв. м.
Відповідно до пункту 2.1. договору об'єктом оренди є: нежитлові приміщення загальною площею 205,40 кв. м, в тому числі підвал - 7,90 кв. м; 1 поверх - 31,40 кв. м; 2 поверх - 166,10 кв. м.
Згідно з пунктом 3.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 № 415/1280 в редакції Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 06.12.2018 № 253/6304 та становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку травень 2019 року:
162 грн 08 коп. за 1 кв. м для площі 10,00 кв. м та 72 грн 04 коп. за 1 кв. м для площі 195,40 кв. м, що в цілому складає: 15 696 грн 97 коп.
Відповідно до пункту 3.2. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Пунктом 3.6. договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача, починаючи з дати підписання цього договору.
За умовами пункту 3.7. договору орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 31.07.2019 до 29.07.2022 (пункт 9.1. договору).
Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від 31.07.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди від 31.07.2019 № 1141-2 приміщення у нежилому будинку, що перебуває на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація" загальною площею 205,4 кв. м (у тому числі: 1 поверх - 31,4 кв. м; 2 поверх - 166,1 кв. м; підвал - 7,9 кв. м), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 31 Б, літера А.
Звертаючись із даним позовом до суду, Підприємство стверджує, що Товариство неналежним чином виконувало свої зобов'язання в частині здійснення платежів з орендної плати, у зв'язку із чим за останнім рахується заборгованість у розмірі 84 432,01 грн за період з 01.06.2020 по 31.03.2021.
У своєму письмовому відзиві Товариство заперечуючи проти позову зауважує, що Підприємство неправомірно не врахувало проплати відповідача, за наслідками яких має місце переплата за договором. Крім того, позивачем залишено поза увагою та включено повторно до суми вимоги заборгованість за попередній період, яка вже була присуджена до стягнення в межах справи № 910/98913/20. Також відповідач зазначає, що Підприємство ухиляється від свого обов'язку направлення рахунків
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди комунального майна.
Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України та статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного станом на час спірних правовідносин) орендодавцями щодо державного та комунального майна є державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частина 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного станом на час спірних правовідносин) встановлює для орендаря обов'язок за користування об'єктом оренди вносити орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
Судом встановлено, що відповідач протягом дії договору неодноразово допускав порушення його умов, водночас станом на день ухвалення рішення у Товариства відсутня заборгованість перед Підприємством за спірний період.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відзначити, що із представлених суду документів, доданих до позовної заяви, вбачається, що при розрахунку суму заборгованості позивачем включений борг за попередній період, а й відповідно розраховані штрафні санкції та компенсаційні втрати на вказану заборгованість.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
У силу частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
При цьому, наявність підстав для застосування до особи такого виду відповідальності, як стягнення штрафних санкцій має бути доведено особо, яка стверджує про наявність факту порушення зобов'язання, у межах даної справи саме Підприємством.
Так, приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Із довідки про нарахування і надходження орендної плати доданої до позовної заяви вбачається, що, по-перше, розмір боргу станом на 01.06.2020 вказаний невірно, оскільки позивачем визначено суму шляхом додавання сум присуджених у межах справи № 910/8913/20 та № 910/9712/20 та розрахунком суду становить сума боргу 57 644,73 грн, оскільки у травні 2021 Товариством було здійснене часткове погашення, по-друге, здійснивши розрахунок з урахуванням оплат за період з червня 2020 по березень 2021 року, суд визначив, що сума боргу становить 3 999,95 грн.
З огляду на вказане вище, суд дійшов висновку про те, що Підприємством належними та допустимим доказами не доведено розмір наявної заборгованості.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Підприємства в повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73-80, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрінком Інтер" за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про стягнення заборгованості в розмірі 94 701,65 грн відмовити.
2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 08.10.2021.