20 жовтня 2021 року м. Чернівці
Справа № 723/3178/21
Провадження №22-ц/822/950/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І.М.
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.
секретар - Тодоряк Г.Д.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2021 року, головуючий у І-й інстанції - Яківчик І.В.,
ОСОБА_1 у серпні 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
До позову також подано заяву про забезпечення позову, в якій позивачка просила накласти арешт шляхом заборони на відчуження рухомого майна, до якого входять: меблі, побутова техніка (пральні машини, посудомийна машина, кавоварка, пилосос, мікрохвильова піч, холодильники, телевізори), різні предмети домашнього вжитку, столові прибори та інше, які знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_1 , та рухомого майна, яке придбано за спільні кошти подружжя для його реалізації в автомагазині по АДРЕСА_1 , а також накласти арешт шляхом заборони на відчуження житлового будинку АДРЕСА_1 .
Ухвалою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2021 року накладено арешт шляхом заборони на відчуження: 1) рухомого майна, до якого входять: меблі, побутова техніка (пральні машини, посудомийна машина, кавоварка, пилосос, мікрохвильова піч, холодильники, телевізори), різні предмети домашнього вжитку, столові прибори та інше, які знаходяться в житловому будинку АДРЕСА_1 ; 2) рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_1 ; 3) житлового будинку АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду в частині заборони на відчуження рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_2 , скасувати та в цій частині заяви відмовити.
Посилається на те, що з 1999 року він є фізичною особою-підприємцем. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що заборона відчуження рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_2 , перешкоджає його господарській діяльності як фізичної особи-підприємця та отриманню доходів від такої діяльності, спричиняє негативні майнові наслідки, тобто позбавляє його засобів до існування.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвала суду оскаржується лише в частині заборони на відчуження рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_2 , а тому в іншій частині апеляційним судом не переглядається.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в оскаржуваній частині, в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з характеру спірних правовідносин та обсягу позовних вимог.
Однак повністю погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.
Відповідно до частини першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 334/6521/19.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз'яснено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець (абзац 2 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9).
Вказане свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
При вирішенні питання про забезпечення позову слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що заборона відчуження рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_2 , унеможливлює здійснення господарської діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 з 20 вересня 1999 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, зокрема за видами економічної діяльності технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту.
Крім того, зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що позивачка не надала відомостей, потрібних для забезпечення позову, а саме, на яке саме майно вона просить накласти арешт, перелік та найменування рухомого майна, яке придбано за спільні кошти для реалізації в автомагазині, не зазначила його місцезнаходження та докази щодо вартості цього майна.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду в частині накладення арешту шляхом заборони на відчуження рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_2 , скасуванню з відмовою у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2021 року в чистині накладення арешту шляхом заборони на відчуження рухомого майна, яке придбано для його реалізації в автомагазині, в приміщенні по АДРЕСА_2 , скасувати та у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 20 жовтня 2021 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк