20 жовтня 2021 року м. Чернівці
Справа № 715/1151/21
Провадження №22-ц/822/931/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І.М.,
суддів: Лисака І.Н., Перепелюк І.Б.
секретар - Тодоряк Г.Д.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Акцент-Банк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2021 року, головуючий у І-й інстанції - Цуренко В.А.,
АТ «Акцент-банк» у травні 2021 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 12 грудня 2019 року між ним і відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну карточку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки згідно з графіком погашення кредиту, однак свої зобов'язання належним чином не виконав.
Просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 грудня 2019 року у розмірі 19412,65 грн та судові витрати в розмірі 2 270 грн.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2021 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк»» заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 444, 64 грн та судові витрати у розмірі 1 688,88 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На зазначене рішення АТ «Акцент-Банк» подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк», посилаючись на порушення норм матеріального, просить рішення суду в частині відмовлених позовних вимог скасувати та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
Аргументує скаргу тим, що відповідачем було підписано за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якій чітко зазначені всі оговорені умови кредитування, строки, процентна ставка, тощо.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом частин четвертої та шостої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами четвертої та шостої статті 19, частини першої статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено правомірність нарахування прострочених відсотків за кредитним договором.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 12 грудня 2019 року між АТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у формі договору приєднання.
На підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг відповідачу було надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4% щомісячно на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.6).
Згідно з даних долученого до справи розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачка має заборгованість за кредитом в сумі 19 412,65 грн, яка складається із суми заборгованості за кредитом - 14 444,64 грн; заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4981,01 грн та 50,00 грн - заборгованості за штрафами (а.с.5).
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Анкета-заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті складає між сторонами договір приєднання у розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві позичальника процентна ставка не зазначена, паспорт споживчого кредиту та Умови та правила надання банківських послуг не підписані споживачем, в зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що між позивачем були оговорені всі істотні умови договору, зокрема щодо сплати процентів та штрафів.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи наступного.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Акцент-Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами у розмірі 4 918,01 грн, а також штраф у розмірі 50,00 грн.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», які розміщені на офіційному сайті, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
Однак суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву.
Разом з тим, в матеріалах справи наявний підписаний відповідачкою паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування (а.с. 6).
Паспорт продукту підписано боржником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію", електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор, між сторонами погоджено, а саме, його зазначено особисто відповідачкою в Анкеті-Заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яку вона підписала власноруч.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у порушення вимог статті 81 ЦПК України не врахував те, що сторонами було погоджено, зокрема процентну ставку, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, тому суду необхідно було визначити й стягнути таку заборгованість відповідно до положень закону та підписаних відповідачем анкети-заяви та паспорту споживчого кредиту.
Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту, ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилась на такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості ( правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду №284/157/20 від 02 грудня 2020 р).
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог Банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами та штрафів підлягає скасуванню з постановленням нового рішення у цій частині про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за процентами у розмірі 4 918,01 грн та штрафу у розмірі 50 грн.
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З платіжного доручення від 26 січня 2021 року вбачається, що позивач за подання до суду позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 2 270 грн (а.с.21).
З платіжного доручення від 13 серпня 2021 року вбачається, що за подання до суду апеляційної скарги сплачено 3 405 грн судового збору (а.с.46).
Отже, з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» слід стягнути 5 675 грн в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити.
Заочне рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 15 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів та штрафу скасувати та постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за відсотками за сумі 4 918 гривень 01 копійок та штраф в сумі 50 гривень за кредитним договором бн від 12 грудня 2019 року.
Розподіл судових витрат змінити та стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» 5 675 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду позовної заяви та апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк