36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
22.04.2010 р. Справа №14/595-13/250
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса-Трейд", пров. Музейний, 2-б, оф.7-8, м. Київ, 01001 ,
до Акціонерного комерційного "Промислово - фінансового банку" в особі Київської філії Акціонерного комерційного " Промислово - фінансового банку", вул. Дмитрівська, 18/24, м. Київ, 01054
про визнання правочинів недійсними
Суддя Босий В.П.
Представники:
від позивача: Парсіянц Я. С, Іванюк Р. В., дов. від 29.03.2010 р.
від відповідача: Сімонова Є. В., дов. № 0010 від 07.04.2010 р.
В судовому засіданні 22.04.2010 р. за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України.
СУТЬ СПОРУ: Розглядається позовна заява про визнання недійсними Агентської угоди № 8 від 25.12.2001 р. та Агентського Договору № 9 від 26.01.2006 р., що укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю “Аліса-Трейд” (позивач) та Акціонерним комерційним “Промислово-фінансовим банком” (відповідач).
16.02.2009 р. позивач подав заяву про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову, в якій просить суд: 1) Визнати недійсними з моменту укладення додаткові угоди № 1 від 01.02.2002 р., № 2 від 05.03.2002 р., № 3 від 01.04.2002 р., № 4 від 08.05.2002 р., № 5 від 05.06.2002 р., № 7 від 05.08.2002 р., № 8 від 10.09.2002 р., № 9 від 10.10.2002 р., № 10 від 04.11.2002 р., № 11 від 04.12.2002 р., № 12 від 03.01.2003 р., № 13 від 10.02.2003 р., № 14 від 05.03.2003 р., № 15 від 10.04.2003 р., № 16 від 06.05.2003 р., № 17 від 06.06.2003 р., № 18 від 08.07.2003 р., № 19 від 04.08.2003 р., № 20 від 09.09.2003 р., № 21 від 06.10.2003 р., № 22 від 07.11.2003 р., № 23 від 09.12.2003 р., № 24 від 10.01.2004 р., № 25 від 06.02.2004 р., № 26 від 04.03.2004 р., № 27 від 06.04.2004 р., № 28 від 27.04.2004 р., 29 від 07.06.2004 р., № 30 від 07.07.2004 р., № 31 від 04.08.2004 р., № 32 від 08.09.2004 р., № 33 від 08.10.2004 р., № 34 від 04.11.2004 р., № 35 07.12.2004 р., № 38 від 03.02.2005 р., № 39 від 03.03.2005 р., № 40 від 05.04.2005 р., № 41 від 06.05.2005 р., № 42 від 03.06.2005 р., № 43 від 07.07.2005 р., № 44 від 04.08.2005 р., № 45 від 07.09.2005 р., № 46 від 05.10.2005 р., № 47 від 04.11.2005 р., № 48 від 06.12.2005 р., № 49 від 10.01.2006 р., № 50 від 07.02.2006 р. до Агентської угоди № 8 від 25 грудня 2001 року;
2) визнати недійсним з моменту укладення п. 5.2. Агентського Договору № 9 від 26.01.2006 р. в частині відшкодування мінімальної прибутковості кожного обмінного пункту у розмірі згідно затверджених тарифів;
3) визнати недійсними з моменту укладення додаткові угоди № 51 від 03.03.2006 р., № 52 від 06.04.2006 р., № 53 від 04.05.2006 р., № 54 від 05.06.2006 р., № 55 від 05.07.2006 р., № 56 від 04.08.2006 р., № 57 від 07.09.2006 р., № 58 від 05.10.2006 р., № 59 від 07.11.2006 р., № 60 від 06.12.2006 р., № 61 від 19.12.2006 р., № 62 від 10.01.2007 р., № 63 від 06.02.2007 р., № 64 від 06.03.2007 р., № 65 від 06.04.2007 р., № 66 від 07.05.2007 р., № 67 від 07.06.2007 р., № 68 від 06.06.2006 р., № 69 від 08.08.2006 р., № 70 від 05.09.2007 р., № 71 від 04.10.2007 р., № 72 від 07.11.2007 р., № 73 від 07.12.2007 р., № 74 від 09.01.2008 р., № 75 від 07.02.2008р., № 76 від 06.03.2008 р., № 77 від 04.04.2008 р., № 78 від 07.05.2008 р., № 79 від 04.06.2008 р., № 80 від 03.07.2008 р., № 81 від 06.08.2008 р., № 82 від 08.09.2008 р., № 83 від 07.10.2008 р., № 84 від 10.11.2008 р., № 85 від 11.12.2008 р. до Агентського Договору № 9 від 26 січня 2006 року;
4) визнати незаконним рішення НБУ про позбавлення товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса-Трейд" права на проведення діяльності по обміну готівкової іноземної валюти шляхом відкликання погодження агентського договору № 9 від 26.01.2006 р. та відкликання Довідок про реєстрацію пунктів обміну валют №№6720,6726,6730,6740,6742,6744,6748,6754,8762.
5) визнати незаконним рішення Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку” про розірвання Агентського договору № 9 від 26.01.2006 р. в односторонньому порядку;
6) стягнути з Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аліса-Трейд” грошові кошти в сумі 675 701,14 грн.;
7) стягнути з Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аліса-Трейд” витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 13 800 грн.
Суд відмовляє в прийнятті до розгляду вказаної заяви з наступних підстав:
Позивач, відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.
Як вбачається із змісту п. 3.7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.
Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві.
Зміна позивачем підстав і предмету позову відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році», з подальшими змінами, може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).
Оскільки, позивачем в поданій заяві про збільшення позовних вимог та зміну предмету позову від 16.02.2010р. фактично заявлено нову позовну вимогу, отже одночасно змінено предмет та підставу позову, суд відмовляє в прийнятті зазначеної заяви.
Також, не підлягає задоволенню клопотання позивача про залучення до участі у справі в якості відповідача Головного управління Національного банку України по місту Києву та Київській області, в зв'язку з відсутністю підстав.
06.04.2010 р. позивач подав заяву про збільшення позовних вимог (прийнята до розгляду ухвалою суду від 06.04.2010 р.) в якій просить суд:
1) Визнати недійсними з моменту укладення додаткові угоди № 1 від 01.02.2002 р., № 2 від 05.03.2002 р., № 3 від 01.04.2002 р., № 4 від 08.05.2002 р., № 5 від 05.06.2002 р., № 7 від 05.08.2002 р., № 8 від 10.09.2002 р., № 9 від 10.10.2002 р., № 10 від 04.11.2002 р., № 11 від 04.12.2002 р., № 12 від 03.01.2003 р., № 13 від 10.02.2003 р., № 14 від 05.03.2003 р., № 15 від 10.04.2003 р., № 16 від 06.05.2003 р., № 17 від 06.06.2003 р., № 18 від 08.07.2003 р., № 19 від 04.08.2003 р., № 20 від 09.09.2003 р., № 21 від 06.10.2003 р., № 22 від 07.11.2003 р., № 23 від 09.12.2003 р., № 24 від 10.01.2004 р., № 25 від 06.02.2004 р., № 26 від 04.03.2004 р., № 27 від 06.04.2004 р., № 28 від 27.04.2004 р., 29 від 07.06.2004 р., № 30 від 07.07.2004 р., № 31 від 04.08.2004 р., № 32 від 08.09.2004 р., № 33 від 08.10.2004 р., № 34 від 04.11.2004 р., № 35 07.12.2004 р., № 38 від 03.02.2005 р., № 39 від 03.03.2005 р., № 40 від 05.04.2005 р., № 41 від 06.05.2005 р., № 42 від 03.06.2005 р., № 43 від 07.07.2005 р., № 44 від 04.08.2005 р., № 45 від 07.09.2005 р., № 46 від 05.10.2005 р., № 47 від 04.11.2005 р., № 48 від 06.12.2005 р., № 49 від 10.01.2006 р., № 50 від 07.02.2006 р. до Агентської угоди № 8 від 25 грудня 2001 року;
2) визнати недійсним з моменту укладення п. 5.2. Агентського Договору № 9 від 26.01.2006 р. в частині відшкодування мінімальної прибутковості кожного обмінного пункту у розмірі згідно затверджених тарифів;
3) визнати недійсними з моменту укладення додаткові угоди № 51 від 03.03.2006 р., № 52 від 06.04.2006 р., № 53 від 04.05.2006 р., № 54 від 05.06.2006 р., № 55 від 05.07.2006 р., № 56 від 04.08.2006 р., № 57 від 07.09.2006 р., № 58 від 05.10.2006 р., № 59 від 07.11.2006 р., № 60 від 06.12.2006 р., № 61 від 19.12.2006 р., № 62 від 10.01.2007 р., № 63 від 06.02.2007 р., № 64 від 06.03.2007 р., № 65 від 06.04.2007 р., № 66 від 07.05.2007 р., № 67 від 07.06.2007 р., № 68 від 06.06.2006 р., № 69 від 08.08.2006 р., № 70 від 05.09.2007 р., № 71 від 04.10.2007 р., № 72 від 07.11.2007 р., № 73 від 07.12.2007 р., № 74 від 09.01.2008 р., № 75 від 07.02.2008р., № 76 від 06.03.2008 р., № 77 від 04.04.2008 р., № 78 від 07.05.2008 р., № 79 від 04.06.2008 р., № 80 від 03.07.2008 р., № 81 від 06.08.2008 р., № 82 від 08.09.2008 р., № 83 від 07.10.2008 р., № 84 від 10.11.2008 р., № 85 від 11.12.2008 р. до Агентського Договору № 9 від 26 січня 2006 року;
4) визнати незаконним рішення Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку” про розірвання Агентського договору № 9 від 26.01.2006 р. в односторонньому порядку;
5) стягнути з Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аліса-Трейд” грошові кошти в сумі 675 701,14 грн.;
6) стягнути з Акціонерного комерційного “Промислово-фінансового банку” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Аліса-Трейд” витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 13 800 грн.
У судовому засіданні 22.04.2010р. представник позивача підтримав змінені позовні вимоги.
У відзиві на позов та на заяву про збільшення позовних вимог відповідач посилався на те, що при виконанні Агентської угоди № 8 від 25.12.2001 р. та Агентського Договору № 9 від 26.01.2006 р. відповідачем не було порушено вимог чинного законодавства; право відповідача на винагороду за Агентською угодою № 8 від 25.12.2001 р. та Агентським Договором № 9 від 26.01.2006 р. ґрунтується на домовленості сторін, оформленій шляхом підписання обома сторонами за взаємною згодою актів звірки за Агентською угодою № 8 від 25.12.2001 р. та Агентським договором № 9 від 26.01.2006 р.; спірні правочини не є удаваними та фіктивними, оскільки вони за своїм змістом відповідають фактичним правовідносинам сторін та належним чином виконувались сторонами протягом 2001-2009 років і є підставою для правових наслідків, які реально виникли та були обумовлені цими правочинами. Крім цього, відповідач просив застосувати при вирішенні даної справи позовну давність та наслідки спливу позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
25 грудня 2001 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Аліса-Трейд”та Акціонерним комерційним “Промислово-фінансовим банком”була укладена Агентська угода № 8, відповідно п.1.1 якої Сторони, керуючись чинними нормативно-правовими актами у сфері здійснення організаційної діяльності, пов'язаної із здійсненням валютно-обмінних операцій Банком, зобов'язувалися спільно діяти у сфері створення мережі обмінних пунктів іноземної валюти в м. Києві та здійснювати операції з купівлі-продажу іноземної валюти.
Обов'язки позивача (Агента) за цією Угодою відповідно до п.2.1. Угоди включали, зокрема, створення пунктів обміну валют відповідно до вимог Банку, здійснення набору персоналу для роботи в обмінних пунктах, надання приміщення для роботи, забезпечення персоналу комп'ютерної та іншою оргтехнікою, отримання та здача в Банк грошових коштів. Обов'язки відповідача (Банку) включали видачу підзвітних грошових коштів, проведення навчальних семінарів для персоналу, забезпечення персоналу обмінного пункту інструктивними та довідковими матеріалами, встановлення ліміту каси, встановлення курсів придбання та продажу валют тощо (п.2.2 Угоди).
Пунктом 4.2. Угоди було передбачено, що Банк перераховує Агенту частину доходу пункту обміну валют у якості комісійної винагороди в порядку, встановленому додатковою угодою сторін.
До цієї Угоди сторони уклали додаткові угоди, в яких за взаємною згодою були визначені суми доходу, які відповідач сплачує позивачу за кожний місяць роботи, у т.ч. додаткові угоди № 1 від 01.02.2002 р., № 2 від 05.03.2002 р., № 3 від 01.04.2002 р., № 4 від 08.05.2002 р., № 5 від 05.06.2002 р., № 7 від 05.08.2002 р., № 8 від 10.09.2002 р., № 9 від 10.10.2002 р., № 10 від 04.11.2002 р., № 11 від 04.12.2002 р., № 12 від 03.01.2003 р., № 13 від 10.02.2003 р., № 14 від 05.03.2003 р., № 15 від 10.04.2003 р., № 16 від 06.05.2003 р., № 17 від 06.06.2003 р., № 18 від 08.07.2003 р., № 19 від 04.08.2003 р., № 20 від 09.09.2003 р., № 21 від 06.10.2003 р., № 22 від 07.11.2003 р., № 23 від 09.12.2003 р., № 24 від 10.01.2004 р., № 25 від 06.02.2004 р., № 26 від 04.03.2004 р., № 27 від 06.04.2004 р., № 28 від 27.04.2004 р., 29 від 07.06.2004 р., № 30 від 07.07.2004 р., № 31 від 04.08.2004 р., № 32 від 08.09.2004 р., № 33 від 08.10.2004 р., № 34 від 04.11.2004 р., № 35 07.12.2004 р., № 38 від 03.02.2005 р., № 39 від 03.03.2005 р., № 40 від 05.04.2005 р., № 41 від 06.05.2005 р., № 42 від 03.06.2005 р., № 43 від 07.07.2005 р., № 44 від 04.08.2005 р., № 45 від 07.09.2005 р., № 46 від 05.10.2005 р., № 47 від 04.11.2005 р., № 48 від 06.12.2005 р., № 49 від 10.01.2006 р., № 50 від 07.02.2006 р.
Крім зазначених додаткових угод, сторони щомісяця, протягом періоду з лютого 2001р. до лютого 2006р., складали акти звірки результатів діяльності за Угодою, у яких визначали фінансовий результат від діяльності пункті обміну валют та розмір прибутку (винагороди) до розподілу між позивачем та відповідачем. Судом встановлено, що суми винагороди позивачу, наведені у додаткових угодах, повністю відповідали сумам, наведених у актах.
26 січня 2006 року між позивачем та відповідачем був укладений Агентський договір № 9, відповідно до п.1.1. якого, відповідач (Банк) доручає, а позивач (Агент) приймає на себе зобов'язання здійснювати від імені та за рахунок Банку купівлю-продаж іноземної валюти в пунктах обміну іноземної валюти, які знаходяться у приміщеннях, що на правах оренди належать Агенту.
За цим Договором обов'язки Банку включали (п.2.1.): подати агентський договір на погодження до НБУ, забезпечувати Агента зразками інформаційних матеріалів, проводити навчання та консультації працівників обмінних пунктів, встановлювати розмір авансу для кожного обмінного пункту, виплачувати Агенту винагороду за результатами роботи обмінних пунктів тощо.
Обов'язки Агента, зокрема, включали (п.2.2.): організувати роботу обмінних пунктів, забезпечити їх комп'ютерною та оргтехнікою, використовувати символіку Банку, здавати в Банк залишки готівки, придбати патент на право здійснення діяльності з обміну готівкових валютних цінностей.
Відповідно до пунктів 5.1.-5.3. Договору позивач був зобов'язаний відшкодувати відповідачу мінімальну прибутковість кожного обмінного пункту згідно затверджених тарифів, а відповідач на підставі акту виконаних робіт виплачує позивачу винагороду у розмірі, визначеному в актах виконаних робіт, які є невід'ємною частиною Договору.
До Договору від 26.01.2006р. сторони уклали наступні додаткові угоди: № 51 від 03.03.2006 р., № 52 від 06.04.2006 р., № 53 від 04.05.2006 р., № 54 від 05.06.2006 р., № 55 від 05.07.2006 р., № 56 від 04.08.2006 р., № 57 від 07.09.2006 р., № 58 від 05.10.2006 р., № 59 від 07.11.2006 р., № 60 від 06.12.2006 р., № 61 від 19.12.2006 р., № 62 від 10.01.2007 р., № 63 від 06.02.2007 р., № 64 від 06.03.2007 р., № 65 від 06.04.2007 р., № 66 від 07.05.2007 р., № 67 від 07.06.2007 р., № 68 від 06.06.2006 р., № 69 від 08.08.2006 р., № 70 від 05.09.2007 р., № 71 від 04.10.2007 р., № 72 від 07.11.2007 р., № 73 від 07.12.2007 р., № 74 від 09.01.2008 р., № 75 від 07.02.2008р., № 76 від 06.03.2008 р., № 77 від 04.04.2008 р., № 78 від 07.05.2008 р., № 79 від 04.06.2008 р., № 80 від 03.07.2008 р., № 81 від 06.08.2008 р., № 82 від 08.09.2008 р., № 83 від 07.10.2008 р., № 84 від 10.11.2008 р., № 85 від 11.12.2008 р. Вказаними додатковими угодами та актами звірки результатів діяльності, що складались сторонами щомісяця, визначались суми винагороди позивача за кожний місяць діяльності. Крім того, в актах звірки сторони за взаємною згодою визначали суми винагороди відповідача за кожний місяць діяльності.
Агентський договір №9 від 26.01.2006р. було розірвано відповідачем на підставі п.9.2. цього договору у зв'язку з порушеннями чинного законодавства в діяльності позивача (лист відповідача від 03.02.2009р. №01/03-0079).
Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч умовам Договорів діяльність з обміну валют здійснювалась позивачем виключно за власний рахунок з використанням коштів, розміщених у якості банківського вкладу на депозитних рахунках осіб, які являлись співробітниками позивача, а саме: Бобрової О. А., Шипоти Ю. Д., Кушки О.В., Сороковської Н. В. що, на думку позивача, є порушенням його законних прав. Крім того, позивач вважає, відповідач (Банк) безпідставно отримував винагороду за результатами діяльності пунктів обміну валют у загальній сумі 675 701,14 грн. та повинен повернути цю суму позивачу на підставі ст.1212 ЦК України. Позивач також стверджує, що Агентська угода № 8 від 25.12.2001 р. та Агентський Договір № 9 від 26.01.2006 р. приховують правовідносини, які заборонені законом, і не спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, а тому мають бути визнані недійсними на підставі ч.1 ст.215 та ч.5 ст.203 ЦК України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного:
Відповідно до ст.297 ЦК України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Згідно з ч.1 ст. 301 ЦК України відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсними повністю або в частині.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що спірні правочини відповідають вимогам чинного законодавства України.
Так, безпідставними та такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві, є доводи позивача про те, що відповідач повинен був нести витрати на оплату праці працівників позивача, придбання торгових патентів, оплату дозволів, обслуговування реєстраторів розрахункових операцій, програмне забезпечення, оплату оренди приміщень для розміщення пунктів обміну валют, оплату послуг служби інкасації та охорони. Вказані витрати за своєю суттю є витратами підприємницької діяльності, а не збитками позивача. Як встановлено у ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Крім того, з Агентської Угоди (п.2.1.) та Агентського Договору (п.1.1., 3.1.1., 3.1.2., 3.1.10) вбачається, що такі витрати покладені на позивача. Вказані Угода та Договір не передбачають обов'язків відповідача нести такі витрати.
Доводи позивача про те, що відповідач безпідставно отримував винагороду за результатами діяльності пунктів обміну валют у загальній сумі 675 701,14 грн. спростовуються тим, що суми винагород відповідача були визначені за домовленістю та взаємною згодою сторін у актах звірки та виконаних робіт, що складались сторонами щомісяця протягом дії Агентської Угоди та Агентського Договору. Суд погоджується з доводами відповідача про те, що відповідно до ст.11 ЦК України такі акти мають силу правочину, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки. Таким чином, до таких сум не може бути застосована ст.1212 ЦК України.
Матеріали справи свідчать, що між сторонами існували агентські правовідносини з купівлі-продажу іноземної валюти у пунктах обміну іноземної валюти, які відповідали предмету укладених між сторонами правочинів, що відповідали вимогам закону. Твердження позивача про те, що у сторін були різні наміри (в частині розподілу отриманого доходу та понесених витрат) при укладенні спірних правочинів не є правовою підставою для визнання правочинів недійсними із зазначених позивачем підстав удаваності та фіктивності. Крім того, такі твердження спростовуються додатковими угодами до Агентської Угоди та Агентського Договору та актами звірки, належним чином підписаними та скріпленими печатками сторін.
Вимога позивача про визнання незаконним рішення Акціонерного комерційного «Промислово-фінансового банку»про розірвання Агентського договору № 9 від 26.01.2006 р. не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Частиною першою статі 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів серед яких є визнання незаконним рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною другою статі 20 Господарського кодексу України як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
При цьому, під актом розуміється юридична форма рішень державного чи іншого органу, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язків характер для суб'єктів цих відносин, тобто акти ненормативного характеру породжують певні права та обов'язки суб'єкта (або визначеного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акта.
Оскаржуваний акт (рішення банку) не містить офіційного характеру та не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, позивачем не вірно обраний спосіб захисту порушеного права, встановлений ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.
Згідно з п.3 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/482 від 13.08.2008р., дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
З огляду на викладене, суд відмовляє в позові в цій частині позовних вимог.
Вимога позивача про визнання недійсним з моменту укладення п. 5.2. Агентського Договору № 9 від 26.01.2006 р. в частині відшкодування мінімальної прибутковості кожного обмінного пункту у розмірі згідно затверджених тарифів не може бути задоволена судом, оскільки дана умова договору не суперечить чинному законодавству і позивачем не доведено порушення його законних прав та інтересів у зв'язку з цією умовою договору.
Крім цього, стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтею 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, між Позивачем та Відповідачем був укладений Агентський договір № 9 від 26 січня 2006 року в результаті чого, між сторонами було досягнуто згоди по всім умовах договору, в тому числі щодо умови, яка стосується обов'язку Позивача відшкодовувати банку мінімальну прибутковість кожного Обмінного пункту в розмірі згідно затверджених тарифів.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Заява відповідача про застосування позовної давності та наслідків її спливу не приймається судом до уваги, оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог по суті, що виключає відмову в позові за пропуском строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 32-33, 43, 49, 80, 82, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Суддя Босий В.П.
Повний текст рішення підписано 26.04.2010 р.