20 жовтня 2021 рокуСправа № 160/13234/21 Провадження №ЗП/280/89/21
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (вул. Янгеля, буд. 4, м. Дніпро) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
04.08.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати неправомірною бездіяльність відповідача щодо направлення ухвали відповідача від 18.11.20 у справі №160/12829/20; зобов'язати відповідача надати до матеріалів справи №160/12829/20 відомості про те, що ухвали відповідача від 18.11.20 у справі №160/12829/20 отримані позивачем 23.11.20.
Ухвалою суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.08.2021 матеріали адміністративної справи №160/13234/21 передані голові цього суду для вирішення питання щодо передачі справи за підсудністю.
Розпорядженням в.о. голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2021 №2 справу №160/13234/21 передано для визначення підсудності до Третього апеляційного адміністративного суду.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.09.2021 адміністративна справа передана на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
19.10.2021 матеріали справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду та були розподілені на розгляд судді Киселю Р.В.
Відповідно ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Суддя, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Суддею встановлено, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача у адміністративній справі № 160/12829/20, яка полягає у невнесенні до матеріалів зазначеної справи інформації про отримання позивачем 23.11.2020 ухвал цього суду від 18.11.2020.
Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Оскільки предметом позову в цій справі є бездіяльність відповідача у адміністративній справі № 160/12829/20, тобто позовні вимоги стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, то такі дії не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України в межах розгляду справи №160/12829/20.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 280/1334/19, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 1.380.2019.003105.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За приписами ч. 5 ст. 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
За вказаних обставин суддя дійшов висновку, що провадження у справі не підлягає відкриттю.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 170, 241, 248, 256 КАС України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №160/13234/21 (провадження №ЗП/280/89/21) за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (вул. Янгеля, буд. 4, м. Дніпро) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати на адресу позивача разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що його повторне звернення до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.В. Кисіль