19 жовтня 2021 року Справа № 280/2119/21 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження, без виклику учасників справи (у письмовому провадженні), адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - Меламед Вадима Борисовича (пр. Соборний, буд. 160, оф. 10.23, м. Запоріжжя, 69005), до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
17.03.2021 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - Меламед Вадима Борисовича, до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу протиправною, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, викладене у листах відповідача від 17.09.2020 та зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 11.09.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є громадянином України проте постійно, з 1993 року, мешкає у Ізраїлі. Необхідний для призначення пенсії трудовий стаж (понад 32 роки) позивач здобув на території України, тобто має всі необхідні умови для призначення пенсії за віком. З метою призначення пенсії представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 11.09.2020, проте відповідач відмовив у призначені пенсії (лист від 17.09.2020 №0800-0232-8/47725). Позивач не погоджується з підставами відмови та зазначає, що кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на пенсійне забезпечення. Громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон користуються правами на призначення пенсії на рівні з тими громадянами України, які проживають на території України. З огляду на це, вважає, що позивач хоча і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця постійного проживання. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 22.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив в якому зазначив, що відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), проте, представником позивача до Управління не надано документу, який підтверджує, що позивач є громадянкою України. Зазначає, що Ізраїльське посвідчення, копія якого надана до заяви про призначення пенсії, не є документом, що підтверджує громадянство України. Крім того посилається на те, що на теперішній час відсутній механізм виплати пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору. Позивач як раз проживає в такій державі (Ізраїль). Вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії позивачу є законною та обґрунтованою. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Також, 09.04.2021 від відповідача надійшли документи які витренувались судом, а саме листування позивача та відповідача по даній справі.
19.04.2021, засобами системи «Електронний суд», від представника позивача надійшла відповідь на відзив. В якому заперечив проти відзиву відповідача, вважає відмову щодо не призначення пенсії позивачу протиправною. Просить задовольнити позов.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перед виїздом за кордон мешкав за адресою: АДРЕСА_2 . Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформив зняття з реєстрації з останнього місця проживання та здав паспорт громадянина України, як це визначено «Порядком розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України, які виїхали за її межі тимчасово; про залишення на постійне проживання за кордоном», затвердженим Наказом Міністра закордонних справ України №201 від 22.11.1999.
Замість паспорту громадянина України позивач отримав паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 2ІSR, 11.11.2005.
06.09.1993 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль, позивачу офіційними органами Ізраїлю був наданий документ - посвідчення особи № НОМЕР_2 , видане відділенням МВС у м. Рамле, 10.09.2013.
11.09.2020 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану заяву позивача про призначення пенсії.
17.09.2020 листом за вих.№0800-0232-8/47725 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії, з зазначенням наступних підстав: позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про призначення пенсії; документ, що посвідчує особу позивача не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій №22-1 від 25.11.2005; позивачем не надано належним чином завірені копії документів; заява про виплату пенсії на банківський рахунок повинна надаватися особисто позивачем або приймається від уповноваженого банку.
Позивач, не погодившись з відмовою відповідача, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Частиною третьою статті 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція Україні та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 визнано неконституційними пункт 2 частини першої статті 49 та друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно рішення Конституційного Суду України право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Європейський суд з прав людини у пункті 51 рішення у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 02.02.2014, зазначив, що право на отримання пенсії, як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.
Крім того, Україна гарантує піклування та захист громадян, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).
Виходячи з приписів статті 24 Конституції України суд зазначає, що проживаючі в Ізраїлі громадяни України, мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, посилання відповідача на відсутність у позивача реєстрації на території України, як на підставу для відмови у призначенні пенсії є необґрунтованими та такими, що суперечать Конституції України та міжнародним зобов'язанням України.
Вищевказаний висновок суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена в постановах від 12.03.2019 по справам: №308/6229/16-а (адміністративне провадження №К/9901/17631/18), №441/1239/17 (адміністративне провадження №К/9901/16361/18), №752/10522/16-а (адміністративне провадження №К/9901/13541/18) та інших.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
У статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
У статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
При зверненні до відповідача з заявою про призначення пенсії представником позивача було надано:
- Довіреність на представників (оригінал);
- Посвідчення особи (оригінал для ознайомлення та копія);
- ІПН (оригінал для ознайомлення та копія);
- Трудова книжка (оригінал для ознайомлення та копія);
- Довідка №08-07/06 від 23.07.2020, видана ВСП «Запорізький металургійний фаховий коледж Запорізького національного університету» (оригінал);
- Довідка №2030838 від 08.07.2020 року, видана ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (оригінал);
- Лист ПФУ №20060-2011У/В-03/8-2800/20 від 23.07.2020 року (оригінал для ознайомлення та копія):
- Лист Управління ДМС в Запорізькій області №2301.2.4-5722/23.2-20 від 22.07.2020 року (оригінал для ознайомлення та копія):
- Особиста заява ОСОБА_1 про нарахування пенсії на банківський рахунок (оригінал).
Даний факт підтверджено вхідним штампом відповідача від 11.09.2020, який був поставлений після огляду та прийняття документів позивача.
Статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу ПФУ або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
За приписами ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Отже, зазначеною нормою визначено, що за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії відповідач повинен прийняти рішення.
Крім того, п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Також, п. 4.7 зазначеного порядку визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Проте, в порушення вказаних норм Закону, пенсійним органом, за результатом розгляду наведеної заяви, не з'ясовувалось питання наявності у позивача права на отримання пенсії на підставі наданих документів та, як наслідок, не приймалось рішення щодо призначення чи відмову у призначенні позивачем пенсії, як то передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відповідач фактично обмежився лише посиланням на недотримання позивачем при наданні документів пункту 2.9 Порядку №22-1.
Оскільки судом встановлено, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, а саме не прийняте рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії, то суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача прийняти рішення за наслідками розгляду заяви позивача про призначення пенсії від 11.09.2020.
При цьому суд зазначає, що відповідач в рамках своїх повноважень, зобов'язаний розглянути та за необхідності перевірити відповідність поданих для призначення пенсії документів, визначити на їх підставі достатність або відсутність підстав для призначення виплати пенсії позивачу.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 21.02.2019 справа №428/13508/16-а та від 20.12.2018 справа №132/3485/16-а.
Відносно правомірності зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 11.09.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний ним банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, то суд зазначає, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і поданих вперше.
Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надавалась була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 24.09.2020 по справі №361/1348/17, та враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Що стосується обґрунтованості вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 100000 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
За приписами пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі, в тому числі, встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.11.2019 по справі №818/1430/17.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для стягнення останньої з відповідача.
Частиною першою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частиною другою статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.09.2020.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з підстав, викладених в листі від 17.09.2020 листом за вих.№0800-0232-8/47725.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у порядку визначеному ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 11.09.2020, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у цьому рішенні.
В задоволенні іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 19 жовтня 2021 року.
Суддя Р.В. Кисіль