"31" травня 2010 р.Справа № 16/69-10-1567
Господарський суд Одеської області
У складі судді Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань Курбановій А.Р.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Голобородько І.І. /директор/, паспорт серії КЕ № 778358, виданий Малиновським РВ УМВС України в Одеській області 29.08.1997р.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Стінінд” до товариства з обмеженою відповідальністю „Відрада” про стягнення 185282,82 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю „Стінінд” (далі по тексту ТОВ „Стінінд”) звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Відрада” (далі по тексту ТОВ „Відрада”) 185282,82 грн. загальної заборгованості за договором № А-07 від 13.08.2009р., у тому числі 175196,66 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 737,55 грн., пені в сумі 5039,91 грн., витрат від інфляції у сумі 4308,70 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням ТОВ „Відрада” договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості одержаних від ТОВ „Стінінд” товарів.
При цьому, у пункті 2 позовної заяви ТОВ „Стінінд” було заявлено клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно, належні ТОВ „Відрада”. В обґрунтування заявленого клопотання позивачем було покладено доводи про те, що невжиття даних заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення по даній справі.
Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. При цьому, як вбачається з положень ст. 67 ГПК України, позов може забезпечуватись, крім іншого, шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачеві.
Однак, враховуючи недоведеність з боку позивача існування обставин, що унеможливлять виконання рішення по даній справі, судом зазначене клопотання було відхилено як необґрунтоване та недоведене.
Згідно з усними поясненнями представника відповідача, наданими під час розгляду даної справи, останнім позовні вимоги були визнані у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.
Між ТОВ „Стінінд” (Постачальник) та ТОВ „Відрада” (Дистриб'ютор) було укладено договір № А-07 від 13.08.2009р., відповідно до умов статті 2 якого Постачальник зобов'язався продати, а Дистриб'ютор придбати продукцію, найменування, кількість та асортимент якої вказується сторонами у видаткових накладних та товаротранспортних накладних, з метою її подальшого розповсюдження та продажу на умовах, передбачених даним договором. При цьому, відповідно до п. 9.1 даного договору, сторонами було передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2009р., але у будь-якому випадку до повного виконання його учасниками прийнятих на себе зобов'язань. При цьому, під час розгляду даної справи як позивач, так і відповідач стверджували про пролонгацію дії вказаного договору і на 2010 рік.
Проаналізувавши умови вказаного договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вказана угода є змішаною угодою та у тому числі має ознаки договору поставки.
Згідно з положень ст. 712 ЦК України в редакції Закону України від 16.01.2003р. №435-ІV за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В межах даної справи позивачем висуваються вимоги про стягнення заборгованості за отримані згідно зі сьома видатковими накладними товарів. Так, згідно з видатковими накладними № Н-03475 від 30.11.2009р., № Н-03525 від 30.11.2009р., № Н-00124 від 12.01.2010р., № Н-00525 від 25.01.2010р., № Н-00707 від 29.01.2010р., № Н-01270 від 12.02.2010р., № Н-01479 від 17.02.2010р. позивачем було поставлено, а уповноваженими представниками відповідача отримано товарів на загальну суму 208175,10 грн..
У відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
При цьому, відповідно до п. 5.3 договору № А-07 від 13.08.2009р. сторонами було обумовлено, що Дистриб'ютор зобов'язується здійснити оплату за поставлену продукцію за видатковими накладними (товаротранспортними накладними) протягом 27 календарних днів від дати видаткової накладної. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Але в порушення умов п.п. 2.1, 5.3 договору № А-07 від 13.08.2009р., вимог ст.ст. 525, 526, 193, 692 ЦК України ТОВ „Відрада” розрахунки у встановлений договором строк за поставлені згідно з видатковими накладними № Н-03475 від 30.11.2009р., № Н-03525 від 30.11.2009р., № Н-00124 від 12.01.2010р., № Н-00525 від 25.01.2010р., № Н-00707 від 29.01.2010р., № Н-01270 від 12.02.2010р., № Н-01479 від 17.02.2010р. товари було здійснено лише частково, внаслідок чого за Дистриб'ютором утворилась заборгованість перед ТОВ „Стінінд” по вказаному договору на загальну суму у розмірі 175196,66 грн., яку відповідачем до теперішнього часу у добровільному порядку не погашено.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки -грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Так, згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, слід враховувати, що відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В свою чергу, згідно з п. 7.3 договору № А-07 від 13.08.2009р. у випадку порушення строків оплати продукції, встановлених в п. 5.3 даного договору Дистриб'ютор сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення платежу.
З огляду на викладене, як вбачається з розрахунку, здійсненого позивачем, за несвоєчасне виконання ТОВ „Відрада” грошових зобов'язань за вказаним договором ТОВ „Стінінд” додатково було нараховано до сплати відповідачу пеню в сумі 5039,91 грн. в межах періоду, встановленого ч.6 ст. 232 ГК України.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на викладене, за несвоєчасне виконання Дистриб'ютором грошових зобов'язань по договору № А-07 від 13.08.2009р. ТОВ „Стінінд” додатково було нараховано до сплати відповідачу 737,55 грн. 3% річних та 4308,70 грн. інфляційних витрат.
Таким чином, приймаючи до уваги невиконання ТОВ „Відрада” договірних зобов'язань по оплаті вартості придбаних ним за договором № А-07 від 13.08.2009р. товарів, ТОВ „Стінінд” звернулось до господарського суду Одеської області з позовними вимогами про стягнення з ТОВ „Відрада” 175196,66 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 737,55 грн., пені в сумі 5039,91 грн., витрат від інфляції у сумі 4308,70 грн., всього -185282,93 грн.
Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з усними поясненнями представника відповідача, наданими під час розгляду даної справи, останнім позовні вимоги були визнані у повному обсязі.
На думку суду, розмір основного боргу у сумі 175196,66 грн. ТОВ „Відрада” перед ТОВ „Стінінд”, збитків від інфляції та 3% річних, а також пені витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди та положень діючого законодавства України, підтверджується видатковими накладними про передачу відповідачу обумовлених договором № А-07 від 13.08.2009р. товарів, банківськими виписками, а також обґрунтованим розрахунком позовних вимог. Доказів, спростовуючих викладене відповідачем до господарського суду не представлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд оцінює позовні вимоги ТОВ „Стінінд” про стягнення з ТОВ „Відрада” 185282,82 грн. загальної заборгованості за договором № А-07 від 13.08.2009р., у тому числі 175196,66 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 737,55 грн., пені в сумі 5039,91 грн., витрат від інфляції у сумі 4308,70 грн., правомірними та такими, що підлягають задоволенню відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. №543/96-ВР, ст.ст. 11, 509, 510, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України.
Судові витрати по держмиту, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 509, 510, 525, 526, 549, 611, 615, 617, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 193, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Відрада”/ 65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 39, п/р 26007311910 в АБ „Південний”, МФО 328209, код ЄДРПОУ 30334268 / на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Стінінд” / 50038, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, бульвар Кірова, буд. 19, кв. 28, п/р 26003310176501 в філії АБ „Південний” м. Кривий Ріг, МФО 306975, код ЄДРПОУ 36510295 / 175196 грн. 66 коп. /сто сімдесят п'ять тисяч сто дев'яносто шість грн. 66 коп./ - основного боргу; 3% річних у розмірі 737 грн. 55 коп. / сімсот тридцять сім грн.. 55 коп./; пеню в сумі 5039 грн. 91 коп. / п'ять тисяч тридцять дев'ять грн. 91 коп./; витрати від інфляції у сумі 4308 грн. 70 коп. /чотири тисячі триста вісім грн.. 70 коп. /; 1852 грн. 83 коп. / одна тисяча вісімсот п'ятдесят дві грн. 83 коп./ - держмита; 236 грн. 00 коп./ двісті тридцять шість грн. 00 коп./ - витрат на ІТЗ судового процесу. Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.
Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення підписане 08.06.2010р.
Суддя