19 жовтня 2021 року
Київ
справа №280/5773/19
адміністративне провадження № К/9901/21440/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стрелець Т.Г.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Запорізькій області (далі - ГУ Держпраці) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року (прийняте судом у складі судді Новікової І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Щербакова А.А., суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до ГУ Держпраці про визнання протиправною та скасування постанови, -
У листопаді 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 25.10.2019 №14ДФС-ФС (далі - Спірна постанова).
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано за результатами проведеного інспекційного відвідування прийнято постанову, якою на позивача накладено штраф в сумі 2 754 180,00 грн. Зазначав, що відповідач дійшов помилкових висновків щодо виникнення між ФОП ОСОБА_1 та певними громадянами трудових відносин, та відповідно про допуск фізичних осіб до роботи без укладання трудового договору. Зазначав, що вказані особи є водіями транспортних засобів щодо перевезення вантажів за договорами, в яких експедитором виступав ФОП ОСОБА_1 . Проте безпосереднє перевезення вантажів на замовлення ФОП ОСОБА_1 здійснювали ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 , що свідчить про наявність цивільно-правових відносин між позивачем та зазначеним особами. Позивач вказував на те, що графа 50 митної декларації не є достатньою підставою вважати, що між суб'єктом господарювання зазначеним в такій графі, та водієм який здійснює перевезення, наявні трудові відносини. За таких обставин, позивач вважає твердження відповідача про наявність трудових відносин з вищевказаними особами такими, що ґрунтуються виключно на припущеннях та є такими, що зроблені без дослідження фактичних взаємовідносин щодо організації та здійснення перевезення вантажів.
Запорізький окружний адміністративний суд рішенням від 14 квітня 2020 року позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував Спірну постанову.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 22 липня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 та ОСОБА_4 трудових відносин. Підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог трудового законодавства України стали висновки акта перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області, які обґрунтовані тим, що у митних деклараціях за якими здійснювалось транспортні перевезення був зазначений ОСОБА_1 . Проте наявність трудових відносин неможливо встановити виключно за даними митних декларацій, оскільки для встановлення об'єктивних обставин необхідно з'ясувати саме характер взаємовідносин між особами (системність, підпорядкованість, трудовий розпорядок, оплата праці, тощо). Матеріалами справи підтверджується, що громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 та ОСОБА_6 є самостійними суб'єктами господарювання - фізичними особами-підприємцями, які здійснювали перевезення від власного імені. Тому під час прийняття Спірної постанови відповідач діяв необґрунтовано та без урахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.
ГУ Держпраці не погодилося із цими рішеннями та 25 серпня 2020 року звернулося із касаційною скаргою про їх перегляд у касаційному порядку з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 липня, 26 вересня 2018 року, 24 жовтня, 25 листопада 2019 року у справах №№ 820/1432/17, 822/723/17, 804/6962/17, 620/392/19 відповідно.
Так, зазначає, що при прийнятті оскаржуваної постанови апеляційним судом не був врахований висновок Верховного Суду у зазначених вище справах, висловлений у правовідносинах, які є подібними до правовідносин у розглядуваній справі. посилається на те, що судами було поверхнево та не в повному обсязі досліджено матеріали перевірки. Суди дійшли хибного висновку про те, що орган Держпраці повинен був вчинити активну поведінку для з'ясування всіх обставин справи, провести власну перевірку, оскільки відповідно до статті 3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами, зокрема: здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом; неприпустимості здійснення заходів державного нагляду (контролю) різними органами державного нагляду (контролю) з одного й того самого питання.
Верховний Суд ухвалою від 05 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження.
Колегія суддів перевірила наведені в касаційній скарзі обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, проаналізувала постанови Верховного Суду від 04 липня, 26 вересня 2018 року, 24 жовтня, 25 листопада 2019 року у справах №№ 820/1432/17, 822/723/17, 804/6962/17, 620/392/19 відповідно, висновки яких, на думку скаржника, не враховано судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, вивчила зміст оскаржуваних судових рішень і дійшла висновку про таке.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Такі виключні випадки визначені у частині четвертій статті 328 КАС, згідно з якою підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема у випадку - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, законодавець чітко визначив які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.
Відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових:
- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду;
- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
У постанові від 19 травня 2020 року (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Встановлюючи обов'язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п'ята статті 242 КАС презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах.
Проте аналіз зазначених ГУ Держапраці постанов Верховного Суду на які зроблено посилання у касаційній скарзі як на приклад іншого правозастосування, та оскаржуваних судових рішень не дає підстав для висновку про те, що ці рішення прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.
Так, Верховний Суд, погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не було дотримано вимог статті 24 КЗпП:
- у постанові від 04 липня 2018 року виходив із того, що, як вбачається з п. 1.3 Додаткових угод № 1 до трудових угод від 30 квітня 2015 року, при наданні послуг головний інженер - ОСОБА_25 , виконроб - ОСОБА_26 , бригадир - ОСОБА_27 , бригадир - ОСОБА_28 , підпорядковуються правилам внутрішнього трудового розпорядку та наказам ТОВ «Альптехпром». Крім того, згідно з висновком експертизи №36034851.01ю2.01-063412 від 11.11.2015 ТОВ «Центр охорони праці «Новатор сервіс», ТОВ «Альптехпром» було заявлено ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 як наявних у штаті працівників підприємства, які виконують наступні роботи: з монтажу, демонтажу, налагодження, ремонту та технічного обслуговування устаткування підвищеної небезпеки (парових і водогрійних котлів і систем газопостачання газовикористоючого обладнання); зварювальні роботи; газонебезпечні роботи; роботи верхолазні; висотно-верхолазні роботи із застосуванням ІСЗ; роботи по обстеженню димарів, вентиляційних каналів; земляні роботи, що виконуються на глибині понад 2 метри або в зоні розташування підземних комунікацій, а також роботи в колодязях, шурфах, траншеях, котлованах, бункерах, камерах, колекторах, замкнутому просторі (ємностях, боксах, топках, трубопроводах). Окрім того, щодо угоди ОСОБА_25 з позивачем, суди зазначили, що посада головного інженера визначена Класифікатором професій ДК 003:2010, при цьому класифікатор призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб'єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. Отже, зі змісту трудових угод, працівники самостійно не організовували роботу, виконували її не на власний ризик та розсуд, а підпорядковувалися відповідним посадовим особам, відповідальність виконавця послуг не була передбачена в трудових угодах та додаткових угодах. Тому договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудового характеру;
- у постанові від 26 вересня 2018 року виходив із того, що під час проведення позапланової перевірки посадовими особами Головного управління Держпраці у Львівській області було досліджено Інструкцію № 20 з охорони праці для підсобного робітника, яка затверджена директором ТОВ "Золота середина" Р.С. Токалюком 26 жовтня 2016 року, та з якою був ознайомлений працівник ОСОБА_29 . Так, наведена інструкція з охорони праці встановлює правила робіт та поведінки, зокрема для підсобного робітника, що свідчить про прийняття ОСОБА_29 на посаду саме підсобного працівника. Цією інструкцією проінформовано працівника про його обов'язки, а саме, пункт 1.7 Інструкції передбачає, що підсобний робітник зобов'язаний дотримуватись зобов'язань з охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, в тому числі: своєчасно починати та закінчувати роботу; не знаходитися на роботі в позаробочий час без відповідного дозволу керівництва; своєчасно починати та закінчувати роботи, дотримуватись часу технологічних та обідньої перерв; не виконувати роботи, які не передбачені змінним завданням. Крім того, Інструкцією визначенні небезпечні та шкідливі фактори наявні на робочому місці та право на пільги передбачені чинним законодавством. Зі змісту повідомлення про нещасний випадок на виробництві від 16 грудня 2017 року, яке було сформовано інженером з охорони праці ТОВ «Золота Середина» вбачається, що 15 грудня 2016 року в першій половині дня працівник ОСОБА_29 , перебуваючи на балконі новобудови (будівельний майданчик) за адресою: АДРЕСА_1 , впав з висоти. Професія - різноробочий, місце роботи - будівельний майданчик по АДРЕСА_1 . Наведене свідчить про факт прийняття на роботу працівника ОСОБА_29 за професією різноробочого, роз'яснення йому прав та обов'язків, поінформування під підпис про умови праці та наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечні і шкідливі виробничі фактори і можливі їх наслідки впливу на здоров'я. Незважаючи на допуск працівника до виконання посадових обов'язків, ознайомлення із робочим місцем та зобов'язаннями в сфері охорони праці, позивачем як роботодавцем не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП;
- у постанові від 24 жовтня 2019 року виходив із того, що судами досліджувались цивільно-правові угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та ОСОБА_32 та встановлено, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов'язання виконувати роботи (надавати послуги). В самих договорах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо. Наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі робіт (послуг) також не містять ні результату роботи, ні її обсягу, видів тощо, а у вказаних актах визначено період виконання роботи та частковий розмір оплати, що не відповідає п.п. 2.1., 2.2. договорів, які є аналогічними у всіх договорах. Зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_30 , ОСОБА_31 та ОСОБА_32 не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій;
- у постанові від 25 листопада 2019 року виходив із того, що судами досліджувалися цивільно-правові угоди, укладені позивачем з фізичними особами ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 та акти про прийняття виконаних робіт. Зокрема, у цивільно-правовому договорі, укладеному позивачем з ОСОБА_39 визначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи (надати послуги): продавець (реалізатор) наданої замовником продукції на загальну суму 6000 грн за домовленістю в строк з 01.03.2018 до 30.06.2018. При цьому, з актів прийняття виконаних робіт від 30.03.2018, від 30.04.2018, від 30.05.2018, від 30.06.2018 вбачається, що виконавець ( ОСОБА_39 ) щомісячно здійснювала реалізацію продуктів харчування на суму 6000 грн за домовленістю, а не за весь період з 01.03.2018 до 30.06.2018. У всіх наданих цивільно-правових договорах вказано, що виконавці виконують роботу на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпадають під дію внутрішнього трудового розпорядку. Разом із тим, судами досліджено пояснення ОСОБА_33 і ОСОБА_34 , в яких вказано про дотримання цими працівниками встановленого графіку роботи, довготривалий характер правовідносин між ними та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_40 , також ОСОБА_33 і ОСОБА_34 вказували на щомісячну оплату праці в фіксованій сумі та на систематичне виконання трудових функцій: виготовлення напівфабрикатів та виготовлення страв, реалізації продуктів харчування, закупівля та реалізація товару, розвантаження (завантаження) продукції, прибирання торгівельних та складських приміщень. Отже, зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.
Тоді як у справі, на судові рішення в якій подано цю касаційну скаргу, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем до матеріалів адміністративної справи не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_4 трудових відносин. Фактично єдиною підставою для висновків відповідача про порушення позивачем вимог трудового законодавства України стали висновки акта перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області, які обґрунтовані тим, що у митних деклараціях за якими здійснювались транспортні перевезення був зазначений ОСОБА_1 . Разом із тим, суд зазначив, що наявність трудових відносин неможливо встановити виключно за даними митних декларацій, оскільки для встановлення об'єктивних обставин необхідно з'ясувати саме характер взаємовідносин між особами (системність, підпорядкованість, трудовий розпорядок, оплата праці, тощо). У даному випадку, відповідачем належним чином не було перевірено наявність трудових відносин між позивачем та вищевказаними громадянами. У свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що громадяни ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_41 та ОСОБА_6 є самостійними суб'єктами господарювання - фізичними особами-підприємцями та здійснювали перевезення від власного імені, під час здійснення яких використовували працю найманих працівників зазначених вище. Фізичній особі ОСОБА_24 ФОП ОСОБА_1 позичив транспортний засіб відповідно до договору та ОСОБА_24 пояснив, що він сам використовував зазначені транспортні засоби для здійснення вантажних перевезень, а також сам використовував працю ОСОБА_19 та ОСОБА_42 . До того ж суд зазначив, що висновки акта перевірки ГУ ДПС У Запорізькій області від 05.09.2019 №5/08-01-33-05/ НОМЕР_1 , які фактично покладені в основу Спірної постанови, неодноразово переглядались податковим органом та фактично були змінені на користь платника податків, проте зазначена обставина не була врахована контролюючим органом.
Підсумовуючи викладене, можна узагальнити, що у зазначених скаржником на порівняння справах суди проаналізували цивільно-правові договори, дослідили інші докази у справах та дійшли висновку про те, що угоди укладені між позивачем та фізичними особами не були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов'язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій. Тоді як у справі, на судові рішення у якій подану цю касаційну скаргу, суди встановили, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність між позивачем та громадянами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_43 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_44 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_4 трудових відносин.
Щодо висновку судів в оскаржуваних судових рішеннях про те, що застосовуючи до суб'єкта господарювання штраф у майже 3 мільйони гривень на підставі акта перевірки податкового органу, орган Держпраці повинен був вчинити активну поведінку для з'ясування всіх обставин порушення трудового законодавства та мав право застосувати штрафні санкції лише за умови наявності беззаперечних доказів вчинення позивачем відповідного порушення, з яким не погоджується скаржник, слід зазначити, що у судових рішеннях наданих на порівняння, порушення трудового законодавства були встановлені під час проведення інспекційних відвідувань органом Держпраці, отже в цій частині обставини також не є подібними.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що відповідно до статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Отже, правовідносини у справі, в якій оскаржено рішення суду апеляційної інстанції, та правовідносини у справах, в яких ухвалено постанови Верховного Суду від 04 липня, 26 вересня 2018 року, 24 жовтня, 25 листопада 2019 року у справах №№ 820/1432/17, 822/723/17, 804/6962/17, 620/392/19 відповідно, не є подібними, що виключає касаційний перегляд оскаржуваної постанови апеляційного суду з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС.
Висновки Верховного Суду у постановах, на які в касаційній скарзі зроблено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, не є іншими, ніж висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях.
Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справ №№ 820/1432/17, 822/723/17, 804/6962/17, 620/392/19, обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів. Сформовані Верховним Судом правові позиції щодо застосування правових норм при розгляді справ цієї категорії повинні враховуватися судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС стосовно встановлених обставин у справі.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 339 КАС суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, керуючись статтями 345, 339 Кодексу адміністративного судочинства України,
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови, з підстави, встановленої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Л.В. Тацій
Судді: А.І. Рибачук
Т.Г. Стрелець