19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3335/21 пров. № А/857/14597/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Святецького В.В.
суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі №140/3335/21 (головуючий суддя Костюкевич С.Ф., м. Луцьк) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: а) визнати протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2017 по 01.03.2018 року та з 01.12.2018 по 05.09.2019 року та індексації грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2019 року;
б) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2017 по 01.03.2018 року та з 01.12.2018 по 05.09.2019 року та індексацію грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2017-2019 року.
Рішенням від 10 червня 2021 року Волинський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково.
Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 31.03.2017 по 01.03.2018 року та з 01.12.2018 по 05.09.2019 року.
Зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 31.03.2017 по 01.03.2018 року та з 01.12.2018 по 05.09.2019 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині відмови у задоволенні позову, оскільки військова частина НОМЕР_1 відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №140/11779/20 протиправно не нарахувала та не виплатила в повному розмірі грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, не врахувавши індексованого грошового забезпечення на час звільнення з військової служби під час розрахунку суми грошової індексації.
З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 28.08.2014 по 05.09.2019 проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України.
Наказом начальника Української військово-медичної академії від 30.03.2017 №61 старшого лейтенанта медичної служби ОСОБА_1 з 31.03.2017 направлено начальником медичної служби - начальником медичного пункту 122 окремого аеромобільного батальйону 81 окремої аеромобільної бригади високомобільних десантних військ Збройних Сил України військової частини НОМЕР_2 , м. Костянтинів, Донецької області.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 22.06.2018 №172 ,,По стройовій частині” старшого лейтенанта ОСОБА_1 , начальника медичної служб з 22.06.2018 направлено для проходження військової служби у м. Краматорськ, Донецької області.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 23.06.2018 №175 ,,По стройовій частині” старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_2 , прийнято на посаду т.в.о начальника медичної служби, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення у військову частину НОМЕР_3 з 23.06.2018.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 05.09.2019 №225 ,,По стройовій частині” капітана медичної служби ОСОБА_1 , командира медичної роти за контрактом, звільненого наказом командира Десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.09.2019 №103 з військової служби за статтею 26 частини 5 пункту 2 підпункту “а” (у зв'язку з закінченням строку контракту) Закону України ,,Про військовий обов'язок та військову службу” в запас Збройних Сил України, з 05.09.2019 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Проходження позивачем військової служби протягом 2017-2019 років у військовій частині НОМЕР_2 та у військовій частині НОМЕР_1 підтверджується також довідкою про проходження служби, виданою т.в.о. начальника відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 .
Також судом встановлено, що позивач з 02.05.2018 по 22.06.2018 та з 23.06.2018 та 05.09.2019 безпосередньо брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується довідками військової частини НОМЕР_2 від 04.07.2020 №64 та військової частини НОМЕР_3 від 15.05.2020 №256.
Крім того, 01.11.2017 позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_4 , згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Проте на час звільнення та виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивачу не виплачено індексацію грошового забезпечення за період 2017-2019 роки.
Також, на переконання позивача, військова частина НОМЕР_1 протиправно не нарахувала та не виплатила індексацію грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, що встановлена рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 у справі №140/11779/20.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг та виплата сум індексації не ставиться у залежність від бюджетних асигнувань. А тому бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивачу суд визнав протиправною. Проте суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання військової частини виплатити індексацію грошової компенсації за невикористані календарні дні додатковї відпустки з тих підстав, що індексація грошових доходів здійснюється лише у випадку, якщо такі доходи є регулярними та не мають разового характеру.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України ,,Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України ,,Про індексацію грошових доходів населення” від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ ).
Статтею 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина 1 статті 4 Закону №1282-ХІІ).
Частинами 1-2 статті 5 Закону №1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина 6 статті 5 Закону №1282-ХІІ ).
Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).
Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України ,,Про внесення змін до Закону України ,,Про індексацію грошових доходів населення” від 06 лютого 2003 року № 491-ІV.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку № 1078).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі аналізу наведених положень законодавства апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Натомість з долученої позивачем довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) від 23.07.2020 №663/ФС судами встановлено, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 не проводилася.
А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо проведення індексації грошового забезпечення позивача за період з 31.03.2017 по 01.03.2018 та з 01.12.2018 по 05.09.2019.
Водночас апеляційний суд звертає увагу, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
При цьому положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Відтак, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити індексації грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, то апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції про безпідставність таких вимог.
Адже відповідно до положень статі 2 Закону України ,,Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Соціальні виплати, що мають цільовий і разовий характер (допомога при народженні дитини, допомога на поховання, матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію тощо), а також допомога у зв'язку з вагітністю і пологами індексації не підлягають.
Отже, індексація грошових доходів здійснюється у випадку, якщо такі доходи є регулярними та не мають разового характеру.
Зважаючи на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій тривалістю 14 календарних днів на рік надається один раз на рік (ст.16-2 Закону України ,,Про відпустки”), відповідно виплата компенсації за невикористані відпустки за відповідні періоди носить разовий характер, а тому відсутні підстави для нарахування та виплати індексації на грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки за спірні періоди.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що військова частина при розрахунку суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки протиправно врахувала непроіндексоване грошового забезпечення на час звільнення позивача з військової служби. А врахуванню підлягало грошове забезпечення разом із сумою індексації такого. Проте у позовній заяві позивач просив зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому саме індексацію грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вимога про здійснення виплати вказаної вище компенсації з врахуванням у складі грошового забезпечення індексації позивачем не заявлялася.
А тому колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у вказаній вище частині, оскільки грошові виплати, що мають одноразовий характер індексації не підлягають.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Наведені обставини спростовують доводи апеляційної скарги про невідповідність рішення суду першої інстанції нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Інші, зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі №140/3335/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В. В. Святецький
судді Л. Я. Гудим
О. М. Довгополов
Повне судове рішення складено 19.10.2021.