19 жовтня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7001/21 пров. № А/857/13339/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року (суддя - Москаль Р.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - не зазначена),
в адміністративній справі №380/7001/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
У квітні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 28.02.2018; 2) зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку; 3) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01.03.2018 до 03.01.2021; 4) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01.03.2018 до 03.01.2021.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 року роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 в самостійні провадження з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку.
Вказані позовні вимоги вирішено розглядати в провадженні справи №380/7001/21;
2) визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01.03.2018 до 03.01.2021 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01.03.2018 до 03.01.2021.
Вказані позовні вимоги вирішено розглядати у новозаведеному провадженні.
Відповідач у вказаній справі позовних вимог не визнав, вважаючи їх безпідставними і такими, що суперечать вимогам чинних нормативно-правових актів, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати на правову допомогу у вигляді 454 гривні.
З цим рішенням суду першої інстанції від 30.06.2021.2021 року не погодився позивач ОСОБА_2 та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що є підставою для його часткового скасування та ухвалення нового рішення у відповідній частині з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт покликається на те, що оскаржене рішення суду щодо застосування січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку та висновків на яких така відмова ґрунтується, не відповідає вимогам закону. Вважає апелянт, що висновки суду першої інстанції про передчасність вимог щодо встановлення базового місяця для розрахунку індексації суперечать закріпленому принципу ефективного судового захисту, зважаючи на обставини даної справи. Також не погоджується скаржник з висновком суду першої інстанції, що визначення базового місяця належить до виключної компетенції відповідача. Такий висновок суду не відповідає нормам матеріального права, якими встановлено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Звертає увагу апелянт, що базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення позивача не визначається відповідачем на власний розсуд і не залежить від математичних обчислень, а визначається в залежності від дати підвищення грошового забезпечення військовослужбовців. Вказує позивач, що норми чинного законодавства підтверджують, що відповідач не наділений правом самостійно обирати, який саме базовий місяць враховувати при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу. Вважає апелянт, що спосіб відновлення порушеного права шляхом зобов'язання відповідача виплатити індексацію із застосуванням базового місяця січня 2008 року для проведення розрахунку не є передчасним, а покликаний ефективно відновити порушене право позивача, не допустити подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та виключити необхідність у повторному зверненні до суду.
За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 30.06.2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо застосування січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити, зобов'язавши відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 02.02.2018 із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислень індексу споживчих цін для розрахунку. В іншій частині оскаржене судове рішення від 30.06.2021 залишити без змін.
Відповідач подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, залишивши рішення суду без змін.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що у задоволенні апеляційної скарги позивача необхідно відмовити, з врахуванням наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України.
Наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) №58-РС від 24.12.2020 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” у зв'язку із закінченням строку контракту; на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №276 від 31.12.2020 ОСОБА_1 з 03.01.2021 виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення (а.с. 24).
При виключенні зі списків військової частини (03.01.2021) відповідач не нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення.
Так, згідно листа військової частини НОМЕР_1 від 13.04.2021 №95/421 впродовж січня 2016 року - лютого 2018 року ОСОБА_1 не нараховувалася у не виплачувалася індексація грошового забезпечення з причини відсутності фінансування на цю виплату від Міністерства оборони України (а.с. 22).
Вказані обставини підтверджуються і довідкою військової частини НОМЕР_1 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 03.01.2021 року (а.с. 23).
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно допустив бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а відтак суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги у цій частині. В той же час окружний суд вважав позовну вимогу щодо визначення конкретного базового місяця передчасною та такою, що не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача, суд апеляційної інстанції вважає наведені вище висновки суду першої інстанції вірними, з врахуванням наступного.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом другим ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з частин 2, 3 ст.9 цього ж Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Так, згідно ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону №1282-XII, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що згідно з ст.19 цього Закону є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів за відсутності затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому урядом України порядку, а саме Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003.
Тобто сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Проте, як встановлено судом, позивачу в розглядуваний період січня 2016р. - лютий 2018р. не нараховувалась та не виплачувалась індексація грошового забезпечення, що свідчить про протиправність дій відповідача, оскільки позивач має право на індексацію грошового забезпечення.
Водночас, слід зазначити, що відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу, а обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправною бездіяльність відповідача відносно позивача щодо не нарахування та невиплати позивачу ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за спірний період та про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача (апелянта) щодо відсутності у відповідача дискреційних повноважень у питанні нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки відповідач зобов'язаний був нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення відповідно до приписів законодавства.
Так, згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням необхідно розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
З наведеного видно, що під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації можливу поведінку (дії, бездіяльність) між альтернативами варіантами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому, суб'єкт владних повноважень не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Крім цього, колегія суддів звичайно ж погоджується із доводами позивача та висновком суду першої інстанції щодо того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При обранні способу відновлення порушеного права суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.
Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Так, у даній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 матеріали справи підтверджують, що за розглядуваний період із 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач протиправно не здійснив нарахування і виплату позивачу індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що розрахунок такої індексації грошового забезпечення, в тому числі із визначенням базових місяців для проведення нарахування індексації, є обов'язком відповідача, як суб'єкта владних повноважень та органу, в якому позивач проходив службу.
Завданням адміністративного суду є контроль за правомірністю дій (рішень) відповідача у розглядуваних правовідносинах, зокрема, щодо виконання відповідачем свого обов'язку по нарахуванню і виплати позивачу індексації грошового забезпечення, в тому числі правильності нарахування грошових сум такої індексації.
Отже, з врахуванням того, що відповідачем ще не проведено офіційного нарахування позивачу конкретних грошових сум індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 28.02.2018, тому являються передчасними вимоги позивача про необхідність здійснення такого нарахування адміністративним судом з врахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Таким чином, являються безпідставними і не підлягають до задоволення вимоги позивача в частині щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із врахуванням січня 2008 року як базового місяця.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базових місяців для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до положень Порядку №1078 та Закону №1282-XII покладається на відповідача, а тому підстави для його зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, відсутні.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції всебічно з'ясовано обставини справи, рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2021 року в адміністративній справі №380/7001/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Л. Я. Гудим
Р. Й. Коваль