про відмову у прийнятті позовної заяви
"31" травня 2010 р. № 16/588-10
Суддя Желєзна С.П., розглянувши матеріали позовної заяви за вх. №4152
за позовом малого підприємства „АЛІСА”
до регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області
про зобов'язання здійснити приватизацію (відчуження) земельної ділянки
27.05.2010р. до господарського суду Одеської області за підсудністю надійшла позовна заява малого підприємства „АЛІСА” до регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області про зобов'язання відповідача здійснити приватизацію (відчуження) малому підприємству „АЛІСА” земельної ділянки, площею 1,165 га, на якій знаходиться придбане ним за договором купівлі-продажу від 21.05.2009р. державне нерухоме майно -спальний корпус під літ. „А” та вбиральня під літ. „Е”, загальною площею 417 кв.м., що складає 44/100 частини будівель і споруд, розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, сільська рада Шабівська, комплекс будівель та споруд № 49. Позовні вимоги обґрунтовані доводами про безпідставність відмови Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області у відчуженні земельної ділянки державної власності.
Приймаючи до уваги зміст заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне звернути увагу малого підприємства „АЛІСА” на наступне.
Згідно ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі Господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство. 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції. 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери. 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
Виходячи із змісту ч. 1 ст. 17 КАС України “Компетенція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ” компетенція адміністративних судів поширюється на: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України “Визначення понять” справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, як вбачається з вищенаведених положень Кодексу адміністративного судочинства України, кваліфікуючими ознаками адміністративної справи, є:
- публічно-правовий характер спору, тобто спір стосується прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;
- участь у спірних правовідносинах органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень;
- здійснення суб'єктом владних повноважень при виникненні спірних правовідносин саме владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з приписами ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону. Відповідно до ч.1 ст. 128 Земельного кодексу України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, здійснюється державними органами приватизації у порядку, що затверджує Кабінет Міністрів України. За змістом п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України державні органи приватизації здійснюють розпорядження (крім відчуження земель, на яких розташовані об'єкти, що не підлягають приватизації) землями, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, а також продаж земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації.
Вказане свідчить, що регіональному відділенню Фонду державного майна України по Вінницькій області на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних із здійсненням від імені держави дій щодо відчуження земельних ділянок державної власності у встановлених законом випадках.
Наведена позиція суду підтверджується і аналогічними висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні по справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, у вказаному рішенні зазначено, що у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень. Зазначені висновки цілком справедливі і для органів приватизації при здійсненні ними повноважень щодо відчуження земельних ділянок державної власності у встановлених законом випадках.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем фактично оскаржуються дії регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, яке в розумінні п. 7 ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень. З огляду на викладене, спір щодо зобов'язання відповідача здійснити приватизацію (відчуження) малому підприємству „АЛІСА” земельної ділянки носить публічно-правовий характер, оскільки регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області діє як орган державної влади у здійсненні управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних повноважень.
Таким чином, цей спір має встановлені нормами КАС України ознаки справи адміністративної юрисдикції, а, відтак, не підвідомчий господарським судам та повинний вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Згідно вимог п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Підсумовуючи зазначене, приймаючи до уваги ті обставини, що малим підприємством „АЛІСА” позов поданий в порушення вищенаведених вимог чинного ГПК України, суд доходить висновку, що у прийнятті позовної заяви за вх. №4152 слід відмовити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.
Керуючись п. 1 ч.1 ст. 62, ст. 86 ГПК України, суд, -
1. У прийнятті позовної заяви відмовити.
2. Видати малому підприємству „АЛІСА” довідку про повернення державного мита у сумі 85 грн. відповідно до п. 2 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. №7-93.
Позовні матеріали повернути позивачу на 67 аркушах.
Суддя Желєзна С.П.