Справа № 169/374/21 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К.
Провадження № 22-ц/802/1264/21 Категорія: 82 Доповідач: Шевчук Л. Я.
19 жовтня 2021 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Шевчук Л. Я.,
суддів Киці С. І., Федонюк С. Ю.,
секретар с/з Савчук Т.Ф.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання кредитного договору недійсним, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеними позовними вимогами, які обґрунтувала тим, що 28 березня 2018 року між нею та ПАТ «Банк Форвард» був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав їй кредит у розмірі 29410 гривень, процентна ставка 0,01 % річних, щомісячна комісія 3,99 % від суми кредиту, строк кредитного договору з 28 березня 2018 року по 23 березня 2021 року.
Крім того, позивачка зазначала, що при укладенні кредитного договору були порушені її права, оскільки відповідач перед укладенням договору про надання споживчого кредиту належним чином не ознайомив її з умовами кредитування, а вона не мала змоги прочитати текст договору через дрібний шрифт. Також вона змушена була укласти договір страхування із нав'язаною відповідачем страховою компанією, оскільки обов'язковою умовою надання кредиту було укладення договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб з ПАТ «Страхова компанія «Довіра і гарантія». Крім того, на думку позивачки несправедливими є умови кредитного договору про встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Посилаючись на зазначені обставини та на те, що відповідач є правонаступником ЗАТ «Банк русский стандарт», країна резидента якого є Російська Федерація, якій позивачка відмовляється сплачувати будь-які кошти, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним кредитний договір № 200136071 від 28 березня 2018 року, укладений між нею та ПАТ «Банк Форвард».
Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення її позову.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час і місце розгляду справи.
Позивачка ОСОБА_1 подала суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити у її відсутності.
Представник відповідача АТ «Банк Форвард» подав суду заяву, в якій просив рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а також просив розглянути справу у відсутності представника відповідача.
Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивачки як споживача при укладенні кредитного договору відповідачем порушені не були.
Такі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог.
Відповідно до частини 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина 2 статті 642 ЦК України).
Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (частина 2 статті 644 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частинами 1, 2 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 статті 526 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За матеріалами справи судом встановлено, що 28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Банк Форвард» (правонаступником якого є АТ «Банк Форвард») із заявою про пропозицію (оферту) укласти кредитний договір шляхом відкриття рахунку на таких умовах: сума кредиту - 29410 грн., процентна ставка на строкову частину основного боргу - 0,01 % річних, процентна ставка на прострочену частину основного боргу - 0,00001 % річних, плата за пропущення платежів: одного - 50 грн., двох (підряд) - 100 грн, трьох (підряд) - 250 грн., чотирьох (підряд) - 500 грн., щомісячна комісія - 1173,46 грн., строк кредитного договору - 1097 днів (з 28 березня 2018 року по 28 березня 2021 року).
Також у заяві визначено страхову премію у розмірі 122,50 грн. за кожен місяць періоду страхування (36 місяців) на загальну суму 4410 грн. та додатковий смс-сервіс, вартістю 25 грн. за кожен місяць надання цієї послуги (36 місяців) (а. с. 5-6).
Того ж дня банк акцептував пропозицію відповідача, відкривши їй поточний рахунок № НОМЕР_1 , та зарахував на нього кредитні кошти у розмірі 29410 грн., чим уклав з ОСОБА_1 кредитний договір на зазначених умовах.
Цього ж дня 28 березня 2018 року сторони підписали додаток до договору № 200136071, в якому визначено мету отримання кредиту - на споживчі потреби та графік його погашення шляхом сплати щомісячних ануїтетних платежів (а. с. 8-9).
У своїй позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок укладення договору були порушені її права як споживача.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України слід розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
За положеннями частин 1, 2, 5, 7 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент укладення оспорюваного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.
Судом, крім того, встановлено, що позивачка користувалася кредитними коштами, що підтверджується випискою по особовим рахункам (а. с. 47-48).
Як передбачено частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що при укладанні кредитного договору були порушені права позивачки як споживача, остання суду не надала.
Посилання позивачки на те, що відповідач перед укладенням договору про надання споживчого кредиту з умовами кредитування належним чином її не ознайомлював, а вона не мала змоги прочитати текст договору через дрібний шрифт, не підтверджені належними доказами та не свідчать про порушення відповідачем прав позивачки.
Крім того, позивач була ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, а також отримала усі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації, зокрема, шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для неї, в тому числі в разі невиконання зобов'язань за таким договором, про що свідчить підпис позивачки ОСОБА_1 у додатку до договору № 200136071 від 28 березня 2018 року (а. с. 8, 9).
Також позивачка отримала повну та вичерпну інформацію про усі умови договору добровільного страхування від нещасних випадків і хвороб від 28 березня 2018 року (а. с. 7).
Умови кредитного договору щодо послуг страхування були відомі ОСОБА_1 до укладення договору та з такими умовами вона погоджувалась, у зв'язку з чим її доводи щодо несправедливості цих умов є безпідставними.
Також не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про те, що несправедливими є умови кредитного договору про встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості. При цьому позивач посилається на постанови Верховного Суду, зокрема, від 27 грудня 2018 року у справі № 695/3474/17, де суди визнавали недійсними умови кредитного договору, якими передбачено здійснення позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості, на підставі статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою правління НБУ від 10 травня 2007 № 168.
Однак, станом на час укладення між сторонами кредитного договору 28 березня 2018 року стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» була викладена в іншій редакції, а Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою правління НБУ від 10 травня 2007 № 168, втратили чинність.
За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону на момент виникнення спірних правовідносин) загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Отже, укладений між сторонами кредитний договір в частині обов'язку позичальника сплатити комісію за формою і змістом відповідає вимогам закону, а доводи ОСОБА_1 про нікчемність таких умов є безпідставними.
Так само не заслуговують на увагу колегії суддів посилання позивачки, як на підставу недійсності правочину, на те, що сплата коштів на погашення кредиту призведе до фінансування країни-агресора, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах закону та не мають правового значення для вирішення цієї справи.
Як передбачено частинами 1-5, статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Пунктами 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року визначені підстави для визнання правочину недійсним.
Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Верховний Суд України у постановах від 17 березня 2021 року в справі № 559/2648/17 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 751/10114/16-ц зробив висновок, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
На підставі наведеного, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Турійського районного суду Волинської області від 28 липня 2021 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді