Справа № 278/2112/21
18 жовтня 2021 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Франчука В. С., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Станишівська сільська рада Житомирського району Житомирської області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
В обґрунтування позовних вимог вказала, що він є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування. У вказаному будинку зареєстрований відповідач, який фактично у ньому не проживає тривалий час. У зв'язку із викладеним позивач просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.
У засідання належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи учасники справи або їхні представники не з'явились, у зв'язку з чим розгляд здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Представник позивача подала заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 39); позов підтримує та просить задовольнити. Щодо розгляду справи в заочному порядку не заперечує; від клопотання про виклик та допит свідків відмовилась.
Представник третьої особи також подала заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 46); позов підтримала.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих суду причин; про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; однак конверт повернувся на адресу суду не врученим у зв'язку з відсутністю відповідача за вказаною адресою (а.с. 36-37). Окрім того, відповідач повідомлявся про розгляд справи в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а. с. 45).
З огляду на те, що у справі є достатньо матеріалів стосовно прав та взаємовідносин сторін, суд вважає за можливе розглянути дану справу в заочному порядку на підставі наявних доказів, що відповідає вимогам ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_3 , що підтверджується: договором дарування зазначеного житлового будинку від 26.05.2000 року (а.с. 12); інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 278375453 від 06.10.2021 року (а.с. 41-42).
З листа Станишівської сільської ради від 19.08.2021 року № 07-07/2753 (а.с. 29) відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Факт реєстрації відповідача за вказаною адресою також доводиться довідкою виконавчого комітету Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області № 1467 від 08.07.2021 року (а.с. 16), однак фактично там не проживає тривалий час.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).
Частиною 1 ст. 383 ЦК України передбачене право власника житлового будинку, квартири використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Частиною 2 статті 405 ЦК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право користування даним житлом у випадку відсутності члена сім'ї без поважних причин більш ніж один рік, якщо інше не встановлено угодою між ним та власником житла або законом.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі N 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі N 753/481/15-ц (провадження N 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі N 695/2427/16-ц, (провадження N 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі N 523/12186/13-ц (провадження N 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не належать до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що тривале не проживання відповідача, який не пов'язаний спільним побутом з позивачем, у належному останній житловому приміщенні, має істотне значення, оскільки здійснює перешкоди позивачу у здійсненні права користування та розпоряджання майном, у зв'язку з чим, дослідивши питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача на користування будинком, вважає за потрібне визнати останнього таким, що втратив право користування належним позивачу житловим будинком, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89 ЦПК, ст. 391, ч. 2 ст. 406 ЦК України, суд -
Задовольнити позовну заяву.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. М. Дубовік