Справа № 202/448/18
(1-кп/199/220/21)
20.10.2021 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
колегії суддів:
головуючого - судді ОСОБА_1
- суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі - ОСОБА_4
за участю прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченого - ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 , яки1, також, є представником померлого обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро об'єднані кримінальне провадження №12017040660001646, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12.08.2017 року, відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчинені злочинів, передбачених ч.1 ст.115, ч.3 ст.185 КК України, кримінальне провадження №12018040660000152, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.02.2018 року, відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 на 60 днів, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Своє клопотання прокурор обґрунтовує тим, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання обвинуваченому, у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, враховуючи особливу тяжкість злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі від семи до п'ятнадцяти років, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, є підстави вважати, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інший злочин, здійснювати тиск на свідків. Ці обставини, у свою чергу, можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Захисник ОСОБА_7 , обвинувачений ОСОБА_6 заперечували та просили обрати останньому запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, проти чого заперечував прокурор.
У відповідності з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки продовження існування ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК.
При цьому, Європейський суд з прав людини (далі стисло ЄСПЛ) неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р., рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 р.).
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ або Суд), вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватись суворістю можливого покарання у сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Суд за даним кримінальним провадженням продовжує враховувати, що у відповідності до ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу обвинуваченого ОСОБА_6 стала наявність обґрунтованої підозри у можливої причетності до вчинення ним особливо тяжкого умисного злочину проти життя особи - умисному вбивстві, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та умисного тяжкого злочину проти власності, скоєного повторно, а підставою для продовження дії запобіжного заходу є наявність обвинувального акта, відповідно до якого він продовжує обвинувачуватися у вчиненні умисного вбивства людини, умисного тяжкого злочину проти власності, скоєного повторно, за що законом передбачено основне покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років, з урахуванням вимоги ч.1 ст.70 КК України.
На думку суду, вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Враховуючи обсяг обвинувачення, приймаючи до уваги, що обвинувачений не має міцних соціальних зв'язків, не має на утриманні дітей, непрацездатних осіб, вже неодноразово засуджувався за скоєння умисних злочинів проти власності, зокрема за умисний тяжкій злочин, передбачений ч.2 ст.186 КК України, є достатні підстави вважати, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання останнього винуватим у кримінальному правопорушенні, ОСОБА_6 , перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду.
Також, суд зазначає, що ОСОБА_6 останній раз звільнився з місця позбавлення волі 13.07.2017 року, а за обвинувальним актом обвинувачується у скоєнні вже 07.08.2017 року умисного вбивства, тобто, через не суттєвий термін часу після звільнення.
Разом із цим, на переконання суду, прокурором доведена наявність достатніх підстав вважати, що продовжує існувати ризик можливих спроб обвинуваченого вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки останній раніше засуджувався за умисні злочини, що, у свою чергу, може характеризувати обвинуваченого, як особу, схильну до вчинення злочинів, а, отже, дає достатні підстави вважати, що останній, перебуваючи на волі, може вчинити інші кримінальні правопорушення.
Також, суд враховує рішення ЄСПЛ по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993, який зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Таким чином законодавець вимагає додержання необхідного балансу між охороною прав, свобод та законних інтересів усіх учасників кримінального процесу і захистом особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень.
Наявність вказаних вище ризиків стосовно обвинуваченого, дій до яких він може вдатись, вагомість доказів обґрунтованості щодо можливого скоєння вказаних злочинів, тяжкість покарання, що йому загрожує, у своїй сукупності вказують на необхідність застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та дають суду достатні підстави вважати, що альтернативні запобіжні заходи не здатні запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Керуючись ст.ст.331,369-372 КПК України, колегія суддів,
Продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська - у Державній установі виконання покарань (№ 4) управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області на 60 (шістдесят) днів, тобто 18 грудня 2021 року включно.
Відмовити стороні захисту у задоволенні клопотання про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Копію ухвали вручити обвинуваченому ОСОБА_6 , прокурору, захиснику та направити уповноваженій службовій особі місця ув'язнення для виконання, потерпілим для відома.
Відповідно до п. 1-1 ч.2 ст. 395 КПК України ухвала суду про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
------------------- ----------------------- ------------------------------
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3