Справа № 265/2415/21
Провадження № 2/265/898/21
(заочне)
18 жовтня 2021 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі
головуючого судді Костромітіної О. О.,
за участю секретаря судового засідання Говорунова М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зняття з реєстрації місця проживання,
Позивач звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області з даним позовом, відповідно до якого просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні будинком АДРЕСА_1 , шляхом зняття відповідача з реєстрації місця проживання. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 . В цьому будинку також зареєстрований відповідач, але фактично там не мешкає тривалий час, його особистих речей в будинку немає. що підтверджується актом про фактичне проживання. Також зазначає, що він несе додаткові витрати зі сплати комунальних послуг та не може отримати соціальні пільги для їх сплати. Відповідач жодним чином не приймає участі у сплати комунальнх послуг та поточних ремонтних робіт в домі. Просить усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні вищезазначеним будинком та визнати відповідача таким, що втратив право користування цим нерухомим майном.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву з проханням провести судове засідання за його відсутністю. Позовні вимоги просив задовольнити. Не заперечував проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився за невідомих суду причин, про час та місце слухання справи неодноразово повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом надіслання судових повісток за місцем реєстрації та публікацією судових викликів на офіційному веб-сайті "Судова влада України".
За наведених обставин суд, зі згоди позивача, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 280, 281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що згідно договору міни будинків від 21.10.2004 року, будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 .
Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №6211947 від 14.01.2005 року, ОСОБА_1 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно довідки відділу аналітичного забезпечення департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради №099-99.02-12196 від 20.04.2020, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 03.07.1998 року.
Відповідно до довідки, виданої комітетом самоорганізації населення "Найдьонівка" від 01.04.2020 року, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає ОСОБА_1 .
Згідно з актом про фактичне проживання від 01.04.2020, складеного комітетом самоорганізації населення "Найдьонівка", ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , один.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності ( статті 13, 41 Конституції України).
Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.
Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до пункту № 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01 листопада 1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"- наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди, як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому
В пунктах 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що під час розгляду позовів про визнання особо такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення ( пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
В статті 383 ЦПК України зазначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.
Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника ( подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь - яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жилого приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік.
Аналіз вищезазначеного дає суду підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не є членом сім'ї позивача, тривалий час не мешкає без поважних причин в житловому приміщенні, що належить на праві власності позивачу, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, визнавши відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки реєстрація відповідача в даному будинку чинить позивачу перешкоди у користуванні власністю, яку він придбав, оскільки із припиненням права власності особи на квартиру, втрачається й право користування жилим приміщенням.
Суд, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, стягує з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , сплачений ним судовий збір у розмірі 908,00 гривень, що підтверджується квитанцією № 29 від 07.04.2021 року.
Керуючись ст.ст. 263-265, 280 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом зняття з реєстрації місця проживання, задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполь Донецької області за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про сторін у справі:
позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя О.О. Костромітіна