"04" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1840/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.
при секретарі судового засідання Кожухарь Є.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІКС ПЛЮС» (71303, Запорізька обл., Кам'янсько-Дніпровський р-н, м. Кам'янка-Дніпровська, вул. Промислова, буд. 2, кв. 31, код ЄДРПОУ 38103078)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжненський млинарсько зерновий комплекс» (68001, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченка, буд. 140, код ЄДРПОУ 36851782)
про стягнення 665147,14 грн., -
за участю представників сторін:
від позивача: Стефанюк М.М., адвокат, діє на підставі ордеру
від відповідача: Сабурова Ю.С., адвокат, довіреність від 09.06.2021
Товариство з обмеженою відповідальністю «БРІКС ПЛЮС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжненський млинарсько зерновий комплекс» про стягнення 665147,14 грн., з яких:
- за видатковою накладною №44 від 22.10.2018: 1663,80 грн. основного боргу, 9033,38 грн. пені, 2175,92 грн. інфляційних втрат та 742,33 грн. 3% річних, що загалом становить 13615,43 грн.;
- за видатковою накладною №52 від 19.12.2018: 302753,09 грн. основного боргу, 277019,08 грн. пені, 49015,73 грн. інфляційних втрат та 22743,81 грн. 3% річних, що загалом становить 651531,71 грн.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІКС ПЛЮС» обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 18.01.2018.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 27.07.2021 о 14:45.
15.07.2021 за вх.№19062/21 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та додаткові документи, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог; у разі прийняття судом рішення про обґрунтованість позовних вимог - зменшити заявлений до стягнення розмір пені до 5000 грн.; у разі прийняття судом рішення про обґрунтованість позовних вимог та вимог про стягнення витрат на надання правової допомоги - зменшити заявлений до стягнення загальний розмір витрат на надання правової допомоги до 5000 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на наступне:
- відповідач вважає, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів наявності заборгованості саме за договором поставки №1 від 18.01.2018 та відповідно по видатковим накладним №44 від 22.10.2018 на суму 1663,80 грн.; №52 від 19.12.2018 на суму 302753,09 грн.;
- відповідач вказує, що з наданого позивачем до позовної заяви акту звірки взаєморозрахунків не вбачається, що заборгованість у розмірі 304416,86 грн. виникла саме за договором поставки №1 від 18.01.2018 та видатковими накладними №44 від 22.10.2018 року та №52 від 19.12.2018;
- за посиланнями відповідача, умовами договору не передбачено строки оплати вже після здійснення поставки товару, тому, на думку відповідача, неможливо визначити дату початку періоду прострочення оплати товару;
- відповідач зазначає, що позивачем невірно розраховано розмір пені, зокрема, позивачем в порушення чинного законодавства нараховано пеню у розмірі, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; за ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Сторонами не було погоджено у договорі, що штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення, тому нарахування позивачем пені за весь період є хибним у зв'язку з включенням в період нарахування пені прострочення оплати за кожною накладною після спливу 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена;
- позивачем не доведено належними на допустимими доказами наявність заборгованості за договором поставки №1 від 18.01.2018 за видатковими накладними №44 від 22.10.2018 на суму 1663,80 грн.; №52 від 19.12.2018 на суму 302753,09 грн., що свідчить про відсутність порушеного права, за захистом якого позивач звернувся до суду, так само відповідно є безпідставними вимоги про стягнення 286052,46 грн. пені, 23486,14 грн 3% річних, 51191,65 грн інфляційних втрат;
- відповідач вважає заявлену до стягнення позивачем суму судових витрат у розмірі 25000 грн. на правову допомогу необґрунтованою та невідповідною справі, оскільки до матеріалів справи не надано жодного документа, у тому числі договору на надання правової допомоги, з яких можна було би оцінити необхідність та зміст наданих послуг.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав до суду клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 5000 грн. з огляду на наступне: відсутність в матеріалах справи жодних доказів спричинення збитків позивачу; нарахування позивачем окрім пені - 3% річних, що в певній мірі компенсує знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем; скрутний майновий стан відповідача, що підтверджується поточною інформацією банків по рахункам та арешт рахунків; призупинення виробничої діяльності ТОВ «ММЗК» (надано наказ про консервацію основних засобів); складну епідеміологічну ситуацію, введення карантинних обмежень, що випливають на господарську діяльність відповідача.
26.07.2021 за вх.№19936/21 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить суд задовольнити позовні вимоги з огляду на наступне:
- позивач вказує, що надані ним копії видаткових накладних та актів наданих послуг є первинними господарськими документами, які підтверджують господарську операцію у розумінні чинного законодавства;
- позивач зазначає, що у наданих первинних господарських документах відображені номери та дати наданих рахунків на оплату, тобто відповідач підписуючи господарський документ підтверджував обізнаність у наявності рахунків, проте не сплатив їх;
- позивач посилається на те, що пунктом 8.2 договору встановлена відповідальність покупця за несвоєчасне виконання зобов'язань та зазначено, що у випадку порушення зобов'язань з оплати товару у строк, передбачений цим договором, покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. На думку позивача сторони обопільно погодили розмір пені відповідним пунктом договору, можливість чого передбачена чинним законодавством;
- позивач вказує, що пунктом 9.3 договору сторони погодили строк нарахування пені, зазначивши, що «У випадку подання Продавцем позову до суду про стягнення з Покупця заборгованості за цим договором сума основного боргу визначається з урахуванням п.8.2 цього договору станом на день подання позову»; цим пунктом на думку позивача сторони обопільно погодили термін нарахування пені до дня подання позову;
- позивач зазначає, що в позовній заяві позивачем вказаний орієнтовний розмір витрат на правову допомогу; кінцевий розмір витрат позивача на правову допомогу можливо буде зробити лише після вирішення даного спору, а тому висновок відповідача щодо «неспіврозмірності», «необґрунтованості», «незначного обсягу юридичної та технічної роботи» та заявлених витрат на правову допомогу є передчасним та необґрунтованим.
26.07.2021 за вх.№19943/21 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому позивач зазначає наступне:
- позивач вказує, що невиконання відповідачем вчасно взятих на себе зобов'язань з приводу оплати поставленого товару та наданих послуг призвело до фінансового дисбалансу позивача, необхідності змінювати фінансову дисципліну та виконувати інші необхідні дії для покриття фінансового провалля;
- позивач вважає, що аргумент відповідача про те, що нарахування 3% річних в певній мірі компенсує позивачеві знецінення вчасно несплачених коштів не заслуговує на увагу, оскільки відповідач, не розрахувавшись вчасно, фактично використовував несплачені грошові кошти для задоволення власних фінансових потреб; у даний час відповідач не здійснює навіть часткової оплати боргу, а тому поняття «компенсації знецінення» не може бути застосоване до відносин позивача та відповідача, оскільки воно не має часових рамок; фактично «знецінення» триває і наразі, а «компенсація» є лише майбутньою перспективою;
- позивач зазначає, що не має змоги переконатися у тому, чи надана до суду інформація є повного (чи надані виписки по всім рахункам відповідача) та достовірною (чи відображають виписки дійсний фінансовий стан відповідача);
- позивач вказує, що відповідач як підставу зменшення штрафних санкцій також зазначає ту обставину, що він призупинив виробничу діяльність та на підтвердження своїх слів надає накази про консервацію основних засобів. Позивач посилається на те, що накази про консервацію основних засобів є внутрішнім документом відповідача, який можливо і не достовірно відображає фінансовий стан відповідача, а створений лише для того, щоб у відповідача було пояснення невиконання взятих зобов'язань і не лише перед позивачем; у наказах про консервацію основних засобів не вказано, які конкретно основні засоби законсервував відповідач (відсутній перелік основних засобів) та не вказано чи всі основні засоби законсервував відповідач. Позивач вважає, що накази про консервацію основних засобів не доводять скрутний фінансовий та майновий стан відповідача;
- позивач зазначає, що відповідач не доводить, яким чином складна епідеміологічна ситуація та введення карантинних обмежень вплинули на його фінансовий стан.
У підготовчому засіданні 27.07.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 177 ГПК України про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 08.09.2021 о 10:45. У зв'язку із перебуванням судді Бездолі Ю.С. на лікарняному з 08.09.2021, підготовче засідання 08.09.2021 о 10:45 не відбулось. Після виходу судді Бездолі Ю.С. з лікарняного, ухвалою суду від 20.09.2021 призначено підготовче засідання у справі №916/1840/21 на 28.09.2021 о 15:00.
13.08.2021 за вх.№21658/21 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач посилається на наступне:
- відповідач вважає, що наявність видаткових накладних, актів надання послуг є лише підтвердженням здійснення господарських операцій за договором, але не є підтвердженням наявності заборгованості у заявленому у позовній заяві розмірі;
- відповідач зазначає, що умовами договору не передбачено здійснення оплати після отримання товару; умовами договору не передбачено строки оплати після здійснення поставки товару, тому на думку відповідача є незрозумілим, яким чином та на підставі чого позивач визначив дату початку періоду прострочення оплати товару;
- відповідач посилається на те, що позивачем жодними доводами не спростовано доводи відповідача про те, що з наданого до позовної заяви акту звірки взаєморозрахунків не вбачається, що заборгованість у розмірі 304416,86 грн. виникла саме за договором поставки №1 від 18.01.2018 та видатковими накладними №44 від 22.10.2018 та №52 від 19.12.2018;
- відповідач вказує, що сторонами не було погоджено у договорі, що штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення, тому нарахування позивачем пені є хибним у зв'язку з включенням в період нарахування пені прострочення оплати за кожною накладною після спливу 6 місяців від дати, коли оплата мала бути здійснена (позивачем не застосовано у розрахунку пені приписи ч.6 ст. 232 ГК України).
У підготовчому засіданні 28.09.2021 судом у протокольній формі винесено ухвалу в порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.10.2021 о 15:00.
Представник позивача у судовому засіданні 04.10.2021 просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні 04.10.2021 представник відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, у випадку задоволення позову - просив зменшити розмір пені до 5000 грн.
Справа №916/1840/21 розглядалась судом в період оголошеного загальнодержавного карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з оголошеним загальнодержавним карантином, та про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд встановив:
18.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БРІКС ПЛЮС» (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Молодіжненський млинарсько зерновий комплекс» (покупець, відповідач) укладено договір поставки №1, відповідно до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товар за ціною згідно видаткової накладної та на умовах, передбачених цим договором. Найменування товару - насіння овочевих культур.
Згідно з п.2.1 договору ціна за одиницю товару визначена у видаткових накладних.
У відповідності до п.п. 3.1, 3.2 договору одиниця виміру кількості товару - упаковка. Кількість насінин в упаковці зазначена у видаткових накладних. Асортимент та кількість товару визначається у видаткових накладних.
За п.4.1 договору продавець гарантує якість товару, про що свідчать відповідні сертифікати на насіння України на кожен вид товару, які надаються покупцеві разом із товаром.
Відповідно до п.п. 5.1-5.3 договору приймання-передача товару оформлюється накладною, яка складається у письмовій формі та є невід'ємною частиною даного договору. Приймання товару за кількістю і якістю здійснюється сторонами в порядку, установленому чинним законодавством. Ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця у момент прийняття товару покупцем.
Згідно з п.п. 6.1-6.5 покупець оплачує товар за цінами вказаними у видаткових накладних. Відвантаження товару відбувається за умови 100% передплати в термін 2-ох днів після надання рахунку-фактури на оплату товару. Всі розрахунки між сторонами проводяться у безготівковій формі та/або через каси банків. Продавець має право виставити покупцеві рахунок-фактуру на оплату товару не пізніше ніж за три робочі дні до дати платежу, встановленої цим договором або його невід'ємними частинами. Рахунок дійсний до сплати протягом трьох робочих днів. Відсутність рахунку-фактури, передбаченого п.6.4 договору, не звільняє покупця від оплати товару в строк і на умовах, передбачених цим договором.
У відповідності п.п 7.1-7.4 договору продавець має право: вимагати оплати товару у строки, передбачені договором. Продавець зобов'язаний: поставляти покупцеві товар належної якості, що передбачена технічними умовами для певного виду насіння; надавати покупцеві всі супровідні документи на товар, що поставляється: сертифікати на насіння України, накладні тощо. Покупець має право: вимагати від продавця документи, що підтверджують якість товару. Покупець зобов'язаний: своєчасно перерахувати кошти за отриманий товар; зберігати товар в умовах, які є оптимальними для даного сорту (виду).
Відповідно до п.п. 8.1-8.4 договору у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, винна сторона зобов'язана відшкодувати всі нанесені збитки, спричинені такими діями, потерпілій стороні. У випадку порушення покупцем зобов'язань з оплати товару у строк, передбачений цим договором, Покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день прострочення. Продавець має право притримати товар, що підлягає передачі покупцю, або відмовитись від договору у випадку порушення покупцем зобов'язань, передбачених цим договором. У випадку необхідності підприємство ТОВ «Брікс плюс» може надавати агрономічне супроводження по технології вирощування огірків під штучним освітленням. Вся необхідна інформація і візит фахівця обговорюються доповненням к даному договору.
Згідно з розділом 9 (п.п. 9.1-9.4) договору всі спори та суперечності, які можуть виникнути між сторонами під час виконання цього договору повинні вирішуватись сторонами шляхом переговорів та взаєморозуміння. У випадку/неможливості вирішення таких спорів або суперечностей сторони звертаються до Господарського суду для розв'язання суперечностей у встановленому чинним законодавством порядку. У випадку подання продавцем позову до суду про стягнення з покупця заборгованості за цим договором сума основного боргу визначається з урахуванням п.8.2 цього договору станом на день подання позову. Позовна давність до всіх без виключення вимог, що можуть виникнути з цього договору або у зв'язку з ним, у т.ч. до вимог про сплату фінансових санкцій, складає три роки.
У відповідності до п.12.1 договору останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного року. У випадку фактичного продовження відносин сторін понад вказаний термін, строк дії договору вважається продовженим на наступний рік.
Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 394116,89 грн. з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними №4 від 22.01.2018 на суму 9600 грн., №8 від 06.03.2018 на суму 16800 грн., №11 від 16.04.2018 на суму 16800 грн., №44 від 22.10.2018 на суму 48163,80 грн., №52 від 19.12.2018 на суму 302753,09 грн.
Також в матеріалах справи наявні акти надання послуг №6 від 26.02.2018 на суму 19500 грн., №7 від 05.03.2018 на суму 19500 грн., за якими позивачем надано відповідачу консультаційні агрономічні послуги на вказані суми.
Окрім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків ТОВ «Молодіжненський млинарсько зерновий комплекс» з ТОВ «БРІКС ПЛЮС» за 2019 рік, за яким сальдо на користь позивача станом на 31.12.2019 склало 304416,89 грн.
Неповна сплата відповідачем за договором поставки від 18.01.2018, зокрема, за видатковою накладною №44 від 22.10.2018 та за видатковою накладною №52 від 19.12.2018, стала підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом про стягнення основного боргу, а також нарахованих пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарським судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань за договором поставки від 18.01.2018, не сплатив повну вартість поставленого товару за видатковою накладною №44 від 22.10.2018 та за видатковою накладною №52 від 19.12.2018, внаслідок чого є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ «БРІКС ПЛЮС» про стягнення з відповідача за видатковою накладною №44 від 22.10.2018 року 1663,80 грн. основного боргу та за видатковою накладною №52 від 19.12.2018 року 302753,09 грн. основного боргу.
Іншого відповідачем не доведено.
Щодо заявлених до стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних слід зазначити наступне.
За вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи факт наявності у відповідача боргу за виконані роботи, перевіривши розрахунки позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за заявлені періоди, господарський суд дійшов висновку про правомірність, підставність та необхідність задоволення заявлених ТОВ «БРІКС ПЛЮС» позовних вимог про стягнення з відповідача за видатковою накладною №44 від 22.10.2018 - 2175,92 грн. інфляційних втрат та 742,33 грн. 3% річних та за видатковою накладною №52 від 19.12.2018 - 49015,73 грн. інфляційних втрат та 22743,81 грн. 3% річних.
Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
У ч.6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно з ч.2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з пунктами 1, 3 якого розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторони, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний у випадку стягнення її судом.
Сплата відповідачем пені передбачена п.8.2 договору.
Водночас, перевіривши розрахунки позивача в частині стягнення з відповідача пені, господарський суд встановив, що позивачем нараховано відповідачу пеню на прострочені суми боргу за період, який перевищує встановлені ч.6 ст. 232 ГК України 6 місяців (договором не погоджено більший строк нарахування пені), при цьому не взято до уваги вимоги чинного законодавства в частині обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ, в цій частині господарський суд погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та з контррозрахунками відповідача, доданими до відзиву. За таких обставин господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог в частині стягнення з відповідача за видатковою накладною №44 від 22.10.2018 - 7613,24 грн. пені та за видатковою накладною №52 від 19.12.2018 - 54180,36 грн. пені.
Господарський суд не приймає до уваги посилання позивача на п.9.3 договору в якості підстави для продовження строку нарахування пені понад 6 місяців, оскільки умовами договору сторони не визначили більший термін нарахування пені, ніж передбачений ч.6 ст. 232 ГК України, зокрема, не передбачили, що пеня нараховується за весь період прострочення, п.9.3 договору таких положень також не передбачає.
Водночас, проаналізувавши матеріали справи та розглянувши клопотання ТОВ «Молодіжненський млинарсько зерновий комплекс» про зменшення штрафних санкцій до 5000 грн, суд відмовив у задоволенні заявленого відповідачем клопотання, з огляду на наступне.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач на підставі ст. 233 ГК України звернувся до місцевого господарського суду з клопотанням про зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених позивачем до стягнення, а саме: просить зменшити розмір штрафних санкцій до 5000 грн. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на відсутність в матеріалах справи жодних доказів спричинення збитків позивачу; нарахування позивачем окрім пені - 3% річних, що в певній мірі компенсує знецінення несплачених вчасно коштів відповідачем; скрутний майновий стан відповідача, що підтверджується поточною інформацією банків по рахункам та арешт рахунків; призупинення виробничої діяльності ТОВ «ММЗК» (надано наказ про консервацію основних засобів); складну епідеміологічну ситуацію, введення карантинних обмежень, що випливають на господарську діяльність відповідача.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст. 551 ЦК України.
Аналіз приписів ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18, від 21.11.2019 у справі №916/553/19, від 22.11.2019 у справі №922/937/19).
З огляду на вищевикладене, проаналізувавши обставини справи та заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши обставини спричинення/неспричинення позивачу збитків, прийнявши до уваги: ступінь виконання відповідачем зобов'язань, розмір нарахованих штрафних санкцій, докази на підтвердження заявленого відповідачем майнового стану, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем не доведені обставини його дійсного майнового стану, зокрема, не надано до суду фінансову звітність за відповідні періоди, окрім того, господарський суд вважає, що розмір нарахованих штрафних санкцій у порівнянні з розміром основного боргу не є надмірним, а отже зваживши інтереси сторін та обставини справи, господарський суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем винятковості даного випадку та наявності підстав для зменшення нарахованих йому штрафних санкцій, з огляд на що у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій судом відмовляється.
За таких обставин господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТОВ «БРІКС ПЛЮС», в решті заявлених сум слід відмовити.
Іншого сторонами не доведено.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на обох сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, -
1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІКС ПЛЮС» задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Молодіжненський млинарсько зерновий комплекс» (68001, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченка, буд. 140, код ЄДРПОУ 36851782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БРІКС ПЛЮС» (71303, Запорізька обл., Кам'янсько-Дніпровський р-н, м. Кам'янка-Дніпровська, вул. Промислова, буд. 2, кв. 31, код ЄДРПОУ 38103078) за видатковою накладною №44 від 22.10.2018: 1663 /одну тисячу шістсот шістдесят три/ грн. 80 коп. основного боргу, 7613 /сім тисяч шістсот тринадцять/ грн. 24 коп. пені, 2175 /дві тисячі сто сімдесят п'ять/ грн. 92 коп. інфляційних втрат, 742 /сімсот сорок дві/ грн. 33 коп. 3% річних; за видатковою накладною №52 від 19.12.2018: 302753 /триста дві тисячі сімсот п'ятдесят три/ грн. 09 коп. основного боргу, 54180 /п'ятдесят чотири тисячі сто вісімдесят/ грн. 36 коп. пені, 49015 /сорок дев'ять тисяч п'ятнадцять/ грн. 73 коп. інфляційних втрат, 22743 /двадцять дві тисячі сімсот сорок три/ грн. 81 коп. 3% річних та 6612 /шість тисяч шістсот дванадцять/ грн. 89 коп. судового збору.
3.В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Повне рішення складено 18 жовтня 2021 р.
Суддя Ю.С. Бездоля