Справа № 761/3791/21
Провадження № 2/761/6040/2021
04 жовтня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Пономаренко Н.В.
за участю секретаря Бражніченко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання представника позивача АТ КБ «Приват Банк» - Михайличенка Федіра Володимировича про закриття провадження по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває вказана цивільна справа за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості..
07.09.2021 року до суду надійшла заява представника позивача АТ КБ «Приват Банк» - Михайличенка Федіра Володимировича у якій зазначено, що у зв'язку з тим, що відповідачем виконано позовні вимоги позивача в добровільному порядку, а саме сплачено заборгованість у повному обсязі у зв'язку із чим просить суд закрити провадження по справі.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представником позивача у заяві вказано, що проводити розгляд справи за відсутності позивача.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що клопотання про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
В даному випадку слід зазначити, що справа перебуває в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва з лютого 2021 року, а представник позивача у клопотанні про закриття провадження у справі зазначає про вищевказані обставини, що виникли вже після відкриття провадження по справі.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред'явлення позову.
Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред'явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв'язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні).
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №456/847/18.
У справі «Bellet v. France», Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення прав особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для закриття провадження у даній справі з підстав, визначених п.2 ч.І ст. 255 ЦПК України.
Згідно ч. 1-3 ст.206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
В свою чергу, згідно з п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Положеннями ч.2 ст.256 ЦПК України передбачено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
В даному випадку, зважаючи на вищевикладене та суть заяви представника позивача про закриття провадження по справі, предмет і підставу позову, перевіривши повноваження представника позивача на вчинення вказаної процесуальної дії, суд приходить до висновку, що заявлено клопотання по суті є відмовою від позову і наявність правових підстав для прийняття відмови від вказаних позовних вимог та задоволення клопотання представника позивача в частині закриття провадження у вказаній справі.
Керуючись ст.ст. 255, 259-261, 353 ЦПК України, суд, -
Клопотання представника позивача АТ КБ «Приват Банк» - Михайличенка Федіра Володимировича про закриття провадження по цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
закрити провадження в справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суду міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду ухвали в апеляційному порядку, якщо її не скасовано.
Повний текст складений 04.10.2021.
Суддя: