справа № 2-304/2010/2306
17 травня 2010 року Золотоніський міськрайонний суд
в складі головуючого судді: Орла С.І.
при секретарі: Біліченко С.В.
представника позивача
третьої особи : ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Золотоноша справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонернорго товариства «Банк Фінанси та кредит», третя особа ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договорів про внесення змін до кредитного договору та договору поруки недійсним , -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонернорго товариства «Банк Фінанси та кредит», третя особа ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договорів про внесення змін до кредитного договору та договору поруки недійсним.
Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 25 червня 2008 року між сторонами про справі був укладений кредитний договір № 2073-ЧД за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 49480 доларів США зі сплатою 15 % річних та комісії в розмірі 0,1 % від суми кредиту з кінцевим строком повернення кредиту до 24 червня 2018 року. Згідно п.3.2., 4.7. договору повернення кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа кожного місяця в розмірі 412,33 доларів США та щомісячну комісійну винагороду в сумі 239 грн. 98 коп.. Надання позивачу коштів в іноземній валюті в межах кредитного договору являється валютною операцією, яка потребує відповідної ліцензії.
Згідно ст. 5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» НБУ на здійснення валютних операцій надає комерційним банкам та іншим фінансовим установам генеральні та індивідуальні ліцензії, в той же час індивідуальні ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, тому позивач вважає, що відповідач мав право надавати йому кредит в іноземній валюті тільки на підставі індивідуальної ліцензії. Крім того внаслідок різкої зміни курсу долара США змінилися істотні умови кредитного договору внаслідок чого погіршився майновий стан позивач та він не може виконувати належним чином умов кредитного договору а також визначення в договорі сплати тіла кредиту та відсотків за користування ним в доларах США є способом зловживання правом та покладає всі ризики знецінення національної валюти на позивача, тому вказані умови договору згідно ст..18 Закону України «Про захист прав споживачів» являються несправедливими в зв'язку з чим суд позивач просив суд визнати кредитний договір № 2073-ЧД укладений між сторонами по справі недійсним та стягнути з відповідача судові витрати.
Представник позивача та третьої особи ОСОБА_4 в судовому засіданні на позовних вимогах наполягала в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, але на адресу надійшли письмові заперечення в яких представник відповідача просив суд відмовити в позові в повному обсязі та пояснив, що 25 червня 2008 року між сторонами укладений кредитний договір за яким позивач отримав кредитні ресурси 49480 доларів США, тобто договір укладений між повноважними представниками та при укладенні договору дотримані всі істотні умови договору та позивач протягом одного року не звертався до відповідача з вимогами про недійсність кредитного договору та виконував умови договору. Крім того посилання позивача на відсутність індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті не відповідають дійсності, оскільки банк має банківську ліцензію НБУ № 28 від 30.10.1991 року та дозвіл № 28-2 від 17.07.2007 року, яка надає йому право вести операції з валютними цінностями в тому числі з іноземною валютою та під час укладення кредитного договору позивач не звертався до відповідача з вимогами про надання індивідуальної ліцензії, тому вказані обставини недійсності договору являються надуманими та направлені на ухилення позивача від виконання умов договору. Також посилання позивача на підставу недійсності кредитного договору використання іноземної валюти під час укладення договору є необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не обмежує застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить заборон на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Також представник відповідача заперечував проти посилання позивача як на підставу недійсності договору збільшення курсу іноземної валюти доларів США на час укладення договору та часу подачі заяви до суду та погіршення в зв'язку з цим майнового стану позивача, оскільки ні позивач ні відповідач по справі під час укладення договору не могли передбачити збільшення курсу долара США відносно національної валюти та позивач не надав жодного доказу погіршення свого майнового стану.
Суд, вислухавши думку представника позивача, третьої особи, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що даний позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав:
З кредитного договору № 2073-ЧД від 25 червня 2008 року вбачається, що позивач та ОСОБА_2 уклали кредитний договір за яким відповідач отримав кредит в сумі 49480 доларів США зі сплатою 15 % річних та комісії в розмірі 0,1 % від суми кредиту з кінцевим строком повернення кредиту до 24 червня 2018 року.
Згідно п.3.2., 4.7. договору повернення кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа кожного місяця в розмірі 412,33 доларів США та щомісячну комісійну винагороду в сумі 239 грн. 98 коп..
У відповідності до 6.1. договору у випадку прострочення позичальником строків повернення кредиту, сплати процентів останній сплачує позивачу пеню в розмірі 1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення.
Згідно п.6 Інформації про кредитування від 25 червня 2008 року, вбачається що позивач був проінформований про те, що в разі отримання кредиту в іноземній валюті позивальник несе валютні ризики, які можуть місце під час виконання ним зобов'язань за кредитним договором. Позичальник підписанням цієї інформації погоджується з тим, що самостійно несе будь-які витрати пов'язані з виникненням таких валютних ризиків під час погашення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісійної винагороди відповідно до кредитного договору.
Відповідно до банківської ліцензії № 28 від 17 липня 2007 року виданої Національним банком України , вбачається, що банк «Фінанси та кредит» зареєстрований НБУ 30.10.1991 року № 63 має право на здійснення банківських операцій передбачених ч.1 та п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Згідно дозволу № 28-2 від 17 липня 2007 року та додатку до нього виданої Національним банком України, вбачається, що відповідач має дозвіл на здійснення операцій визначених п.1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» в тому числі на ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів - нерезидентів у грошовій одиниці України.
У відповідності до п.1 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Відповідно до ч.7 ст.49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.
Згідно ч.1 ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 44 Закону України «Про Національний банк України» національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно - правових актів щодо ведення валютних операцій.
Згідно ч.1 ст.56 Закону України «Про Національний банк України» національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Відповідно до ст..5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Згідно п.п.)в.г. ч.4 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави;
У відповідності до ч.1 ст.8 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до п. 1.5 «Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти, як засобу платежу» затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Відповідно до п.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю".
Згідно п.2 Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів затвердженого Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 496 офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів установлюється щоденно - для вільно конвертованих валют в тому чимлі для долара США.
Відпвідно до п.8.12 «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», затверджених Постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 року № 200 передбачено, що фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку України на здійснення валютних операцій.
У відповідності до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства .
Відповідно до ч. 1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Таким чином в судовому засіданні встановлено, що між сторонами по справі був укладений кредитний договір № 2073-ЧД від 25 червня 2008 року за умовами якого позивач отримав кошти в сумі 49480 доларів США, тобто відповідачем були виконані всі зобов'язання передбачені кредитним договором та досягнута згода щодо всіх істотних умов договору. Посилання представника позивача на відсутність індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, як на підставу недійсності договору, оскільки відповідач має генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та чинне законодавство не передбачає в даних кредитних відносинах обов'язкової наявності індивідуальної ліцензії у відповідача. Крім того посилання представника позивача на збільшення курсу долара США відносно національної валюти як на порушення істотних умов договору також суд не приймає до уваги, оскільки офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США встановлюється щоденно, тому відповідач не міг передбачити зміну курсу долара США відносно національної валюти та стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, а також позивач під укладення кредитного договору погодився з умовами договору за яким всі валютні ризики, які можуть виникати під час виконання зобов'язань за кредитним договором покладається на нього. Доводи представника позивача на недійсність кредитного договору у зв'язку його укладенням в іноземній валюті суд не бере до уваги, оскільки чинне законодавство лише обмежує застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами і не містить заборон на вираження грошових зобов'язань в іноземній валюті. Крім того представник позивача в судовому засіданні не довів того факту в чому саме були порушені його права як споживача та в чому полягає несправедливі умови кредитного та не надав суду доказів які б підтверджували б погіршення майнового його стану, а також не довів суду того факту які саме умови кредитного договору суперечать як Цивільному Кодексу України так і іншим актам цивільного законодавства, як підставу для визнання недійсним правочину по укладенню кредитного договору в зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.
Керуючись вищевикладеним та на підставі, ст. 203, 215 ЦК України та ст.ст. 10,11,60,88,212,213,215 ЦПК України, суд -
В позові ОСОБА_2 до Публічного акціонернорго товариства «Банк Фінанси та кредит», третя особа ОСОБА_4 про захист прав споживача та визнання договорів про внесення змін до кредитного договору та договору поруки недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після попереднього подання заяви.
Суддя: С.І. Орел