Справа №2-273/2010/2306
20 травня 2010 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд, Черкаської області, в складі :
головуючого - судді Таратіна В.О.
при секретарі Юр'євій К.М.
з участю представників ОСОБА_6, ОСОБА_5.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ПАТ КБ “ПриватБанк” про визнання договору поруки недійсним та стягнення оплати за послуги з надання поруки, -
ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4., ЗАТ КБ “ПриватБанк” про визнання договору поруки недійсним та стягнення оплати за послуги з надання поруки в розмірі 850 грн.
Свою заяву позивач пояснює тим, що 26.12.2007 року між ЗАТ “ПриватБанк” і ОСОБА_4., був укладений кредитний договір №25мз/2007.
Згідно з умовами вказаного кредитного договору - сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п. 4.1 даного Договору, здійснюється в дату сплати відсотків, відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що наведений в Додатку №1 до даного договору. При несплаті відсотків у зазначений термін, вони вважаються простроченими.
26.12.2007 року між ОСОБА_3 і ЗАТ КБ “ПриватБанк” був укладений договір поруки ДП №2-25мз. Цей договір був укладений на прохання відповідача ОСОБА_4, з метою забезпечення його зобов'язань за кредитним договором. Натомість, за домовленістю позивачки з ОСОБА_4, останній зобов'язувався оплатити їй послуги з надання поруки на забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 за кредитним договором в розмірі 850 грн. Але винагорода сплачена не була. В зв'язку з невиконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за домовленістю з ОСОБА_3, вона неодноразово зверталась до відповідача з усними вимогами сплатити винагороду, але через відсутність конкретної відповіді, звернулась до нього з письмовою вимогою. Як вбачається з листа який вона отримала від ОСОБА_4 він підтвердив факт наявності між ними домовленості та визнав свій обов'язок оплатити послуги з надання поручительства., але посилаючись на кризу відмовився сплатити їй винагороду. Надаючи відповідачу ОСОБА_4 оплатну послугу вона мала на меті отримати прибуток.
Таким чином, внаслідок відсутності у позивачки юридичної освіти та знання тонкощів юриспруденції і враховуючи, що при укладенні договору поруки, ЗАТ КБ “ПриватБанк” не попередило позивачку про обмеження встановленні ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, а позивачка як фізична особа, надавши поручительство з метою отримання прибутку за виконання зобов'язань боржника, та не будучи ні фінансовою фінансовою установою ні фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, фактично надала фінансову послугу, не маючи для цього належного обсягу цивільної дієздатності. А згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Отже позивачка, не будучи фінансовою установою згідно з ЗУ “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” та не будучи суб'єктом підприємницької діяльності, якому надано можливість надавати фінансові послуги, при укладенні договору поруки не мала належного обсягу цивільної дієздатності укладати спірний договір, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.
Представник позивача в судовому засідання наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги в судовому засіданні не визнав.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився повторно, з невідомих для суду причин, хоча про день та час розгляду справи ставився судом до відома .
Суд вислухавши думку представника позивача, представника відповідача, та дослідивши матеріали справи, вважає, що даний позов не підлягає до задоволення з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до ч. 2 ст. 554 ЦК України - поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо договором поруки не встановлено договором поруки.
Відповідно до ст. 558 ЦК України - поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.
З чинного цивільного законодавства випливає, що сторонами поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов'язанні і поручитель. Відносини між боржником і поручителем виходять за межі зобов'язання поруки. Вони можуть носити особистий, а не юридичний характер. Вони можуть ґрунтуватися на цивільно-правовому договорі, в тому числі й на договорі про надання платної послуги шляхом укладення договору поруки. Проте на дійсність поруки не може впливати недійсність договору між боржником у забезпечуваному порукою зобов'язанні і поручителем, тобто договору, що є не підставою, а лише мотивом поручителя укласти договір поруки.
Таким чином, наявність певних домовленостей між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 стосовно оплати послуг поручительства, жодним чином не впливає на дійсність укладеного між ОСОБА_3 та ПриватБанком договору поруки № ДП-25мз2007 від 26.12.2007р.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що внаслідок відсутності юридичної освіти та неповідомлення банком про обмеження встановлені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вона фактично надала фінансову послугу, не маючи для цього належного обсягу цивільної дієздатності.
Відповідно до ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»: - закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг (абз. 1 преамбули);
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - ринки фінансових послуг - сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів);
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 цього ж закону - учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг);
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг);
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності)
Сфера дії зазначеного закону поширюється на відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг. Проте вказаний закон не визнає учасниками ринків фінансових послуг громадян як фізичних осіб. Крім того, законом чітко окреслено коло суб'єктів, які можуть надавати фінансові послуги, а саме: фінансові установи, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже, не може вважатися фінансовою послугою в межах зазначеного закону надання громадянином як фізичною особою поручительства. При цьому Цивільним кодексом України жодним чином не обмежено громадянина як фізичну особу укладати з кредитором боржника договір поруки в забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором.
Таким чином, ні Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ні Цивільним кодексом України будь-яких обмежень для укладення громадянами договорів поруки як поручителями з оплатою таких послуг чи без такої не випливає.
Керуючись ст. ст. 212-215 України суд ,-
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через Золотоніський міськрайонний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подачі апеляційної скарги протягом двадцяти днів після попереднього подання заяви.
Суддя В.О. Таратін