ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/307
19 жовтня 2021 року м. Київ № 640/9069/19
за позовомОСОБА_1
до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у м. Києві
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
Суддя О.В.Головань
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 10.05.2019 року №Ф-152125-17.
Ухвалою суду від 03.06.2019 року відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
24.09.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 05.09.2018 року отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №6820/10 від 06.09.2018 року на підставі рішення Ради адвокатів Київської області №61 від 05.09.2018 року.
21.05.2019 року позивач отримала засобами поштового зв'язку вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві від 10.05.2019 року №Ф-152125-17.
Позивач - ОСОБА_1 вважає протиправною вимогу від 10.05.2019 року №Ф-152125-17, оскільки є працевлаштованою особою на посаді юрисконсульта у ТОВ "ТАУРІС" та виконує посадові обов'язки ідентичні видам адвокатської діяльності.
Крім цього позивач у позовній заяві зазначила, що 06.09.2018 року Радою адвокатів Київської області зупинена адвокатська діяльність на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про адвокатську діяльність".
Відповідач - Державна податкова служба України в особі Головного управління ДПС у м. Києві - проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що згідно електронної бази АІС "Податковий блок" позивач знаходилась на обліку в ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві; в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 року по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) відображено в автоматичному режимі щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 2754,18 грн., як особі, яка проводить незалежну професійну діяльність у розмірі мінімального страхового внеску за місць.
Також відповідач вказав, що чинне законодавство не містить норм щодо обов'язку органів доходів і зборів здійснювати на вимогу (прохання) платника єдиного податку внесення змін до реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а таке зняття з обліку можливе лише у разі подання платником заяви за формою 7-ЄСВ.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення з таких підстав.
Пунктом 2 ч. 1ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. № 5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно з вимогами ст. 13 вказаного вище Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Окремо вказана норма визначає, що платниками єдиного внеску є також фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Також, такими платниками є фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).
З вказаної норми випливає, що законодавець розрізняє платників ЄВ як роботодавців, ФОП, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно
Відтак, перед встановленням статусу позивача (фізична особа-підприємець або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з'ясувати, чи така особа є працівником.
Вказаний висновок кореспондується також з положеннями пп. 14.1.226 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, у відповідності до якого самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Відтак перед встановленням статусу позивача (ФОП або особа, яка провадить незалежну професійну діяльність) важливо з'ясувати, чи така особа не є працівником.
В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків. інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Відповідно до вимог пункту п'ятого частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Приписами підпункту другого пункту першого статті 7 Закону № 2464-VІ передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Разом з тим, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
П. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ закріплено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Системний аналіз вищенаведених норм права свідчить, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише за умови, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Суд звертає увагу, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Законом № 2464 не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності. Із системного аналізу його норм убачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Крім того, суд зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнятою особою, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю.
В той же час судом встановлено, що 02.11.2018 року позивач прийнято на роботу до ТОВ "ТАУРІС", що підтверджується наказом (розпорядженням) №4 від 01.11.2018 року про прийняття на роботу.
Згідно довідки №2 від 23.05.2019 року про сплату єдиного внеску за ОСОБА_1 на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ТОВ "ТАУРІС" за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року останнім сплачено за позивача ЄСВ на загальну суму 3149,06 грн.
Вказане також підтверджується відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування "Індивідуальні відомості про застраховану особу".
Отже, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховують та сплачують роботодавці в розмірі, не менше мінімального страхового внеску, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником і не здійснював адвокатської діяльності як самозайнята особа.
Таким чином, в розумінні положень Закону № 2464 та пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України платником єдиного внеску відносно позивача є роботодавець.
За таких обставин, доводи відповідача про необхідність нарахування позивачеві додатково єдиний внесок є безпідставними.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 року у справі № 460/943/19 зауважив, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Інше тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Додатково суд також звертає увагу на те, що згідно відомостей Ради адвокатів Київської області право на зайняття адвокатської діяльності ОСОБА_1 зупинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
У зв'язку з вищевикладеним, суд доходить висновку, що нарахування позивачеві єдиного внеску є безпідставним, а тому оскаржувана вимога від 10.05.2019 року №Ф-152125-17 є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
В даному випадку оскаржуване рішення прийнято на порушення вимог щодо обґрунтованості, що є підставою для задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 241-246, 255, 257-262, 293, 295 КАС України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у м. Києві №Ф-152125-17 від 10.05.2019 року.
3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 19.10.2021 р.