ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
19 жовтня 2021 року справа №640/14040/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка, ОСОБА_1 )
доКиївської обласної прокуратури (далі по тексту - відповідач)
про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачці з 06 березня 2017 року по 25 березня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; 2) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 06 березня 2017 року по 25 березня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період; 3) визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачці з 26 березня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»; 4) зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 26 березня 2020 року до моменту прийняття рішення у даній справі, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період
Позивачка звернулася до Окружного адміністративного суду, зазначаючи, що відповідач, починаючи з 06 березня 2017 року протиправно виплачує їй заробітну плату без врахування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», чим порушує її право на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантоване частиною третьою статті 81 Закону України «Про прокуратуру», статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На думку позивачки, вона має право на отримання заробітної плати, розрахованої відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», оскільки рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою від 31 травня 2021 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/14040/21 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 не може застосовуватись до правовідносин, що виникли до його прийняття, оскільки зазначене рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а тому, відсутні правові підстави для перерахунку та виплати заробітної плати позивачці у період з 06 березня 2017 року по 25 березня 2020 року в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Крім того, відповідач зазначив, що позивачка впродовж періоду роботи в органах прокуратури не має статусу прокурора обласної прокуратури, атестацію пройшла неуспішно, а, отже, на неї не поширюються положення частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора обласної прокуратури, тому нарахування та виплата позивачці заробітної плати та її складових з 26 березня 2020 року здійснюється в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».
Позивачка подала відповідь на відзив, у якій зазначила, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується до тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення, якщо правовідносини тривали і виникли до ухвалення рішення, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України, тобто рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього.
У відповіді на відзив позивачка також вказала, що продовжує перебувати з відповідачем по справі у правовідносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби, наказом керівника відповідача їй тимчасово визначено робоче місце саме в Київській обласній прокуратурі.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до записів №2-11, що містяться в трудовій книжці (дата заповнення - 27 вересня 2010 року) ОСОБА_1 з 27 серпня 2010 року працює на посадах прокуратури Київської області.
Згідно із записом №11 в трудовій книжці позивачка наказом від 26 грудня 2019 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису призначена на посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Київської області.
У відповідь на адвокатський запит адвоката позивача Слизченко В.В. від 02 лютого 2021 року відповідач в листі від 10 березня 2021 року №21-9вих-21 вказав посади та розміри посадових окладів ОСОБА_1 за період роботи з 01 липня 2015 року по 31 січня 2021 року, а саме:
- з 01 липня 2015 року по 05 березня 2017 року позивачка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та посадовий оклад не отримувала;
- з 06 березня 2017 року по 06 березня 2017 року на посаді прокурор місцевої прокуратури посадовий оклад ОСОБА_1 складав 2 048,00 грн.;
- з 07 березня 2017 року по 05 вересня 2017 року на посаді прокурор відділу посадовий оклад ОСОБА_1 складав 2 083,00 грн.;
- з 06 вересня 2017 року по 31 січня 2021 року на посаді прокурор відділу посадовий оклад ОСОБА_1. складав 5 730,00 грн.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Згідно зі статтею 1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
З 15 липня 2015 року набув чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII, який, зокрема, у статті 81 визначив заробітну плату прокурора, яка згідно з частиною першою вказаної статті регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Абзац перший частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» розмір заробітної плати прокурора місцевої прокуратури визначає в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року та відповідно до пункту 1 частини четвертої зазначеної статті посадові оклади прокурора регіональної прокуратури установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом 1,2.
Частиною дев'ятою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу доповнено пунктом 26, у відповідності до якого, зокрема, норми статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Умови оплати праці працівників органів прокуратури визначено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі по тексту - Постанова №505).
В подальшому рішенням Конституційного Суду від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Частиною першою статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, зокрема, що суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Зі змісту наведених норм вбачається, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення, якщо інше не встановлено самим рішенням
Таким чином, дію статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення розміру та складових заробітної плати прокурорів відновлено 26 березня 2020 року.
Водночас, суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами щодо нарахування та виплати позивачці заробітної плати за період з 06 березня 2017 року по 25 березня 2020 року виникли до прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020, а тому, зазначене рішення не впливає на спірні правовідносини, оскільки рішення Конституційного Суду України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року №825/3135/15-а, від 27 жовтня 2020 у справі №826/18228/16, від 28 жовтня 2020 у справі №823/2372/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачці з 06 березня 2017 року по 25 березня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату за період з 06 березня 2017 року по 25 березня 2020 року, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
В частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачці з 26 березня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 26 березня 2020 року до моменту прийняття рішення у даній справі, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період, суд зазначає таке.
Як вже зазначив суд, з 26 березня 2020 року відновлено дію статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в частині визначення розміру та складових заробітної плати прокурорів.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, внесені зміни до Закону України «Про прокуратуру».
Так, в частині першій статті 7 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, слова «регіональні» замінено на «обласні».
Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, діючій з 25 вересня 2019 року, визначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.
Пунктом 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» регламентовано, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».
Згідно із абзацом третім пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» за прокурорами місцевих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників місцевих прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Згідно з наказом Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
Отже, у період з 26 березня 2020 року по з 11 вересня 2020 року обласні прокуратури створені не були, таким чином дія статті 81 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, чинній в період з 26 березня 2020 року по 11 вересня 2020 року, не поширюється на прокурорів регіональних прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме відповідно до Постанови №505, яка є чинною.
Суд звертає увагу, що положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не визнані неконституційними.
Крім того, пунктом 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» встановлено, зокрема, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 цього пункту, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації.
Як стверджує відповідач та не заперечує позивачка, за результатом складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора позивачка набрала меншу кількість балів, що є необхідною для успішного складання іспиту, у зв'язку з чим Першою кадровою комісією прийнято рішення від 10 квітня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Відповідно до пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», в редакції чинній з 25 вересня 2019 року передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно із частиною третьою статті 16 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», в редакції, чинній з 25 вересня 2019 року, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, за умови прийняття рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачкою атестації є підставою, що зумовлює її звільнення на підставі підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».
Положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» є чинними, неконституційними у встановленому законом порядку не визнавались.
Разом з тим, стаття 40 Кодексу законів про працю України з урахуванням змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», передбачає, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Водночас Законом України «Про прокуратуру» та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», не врегульовано питання вивільнення працівників, які мають певні пільги, зокрема, одиноких матерів.
Відповідно до частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Згідно із частиною першою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Сторонами визнається, що позивачка є одинокою матір'ю, оскільки сама виховує двох малолітніх дітей, тому при її звільненні підлягають застосуванню гарантії, визначені статтею 184 Кодексу законів про працю України.
Як вбачається з наказів Офісу Генерального прокурора від 03 вересня 2020 року «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» та від 08 вересня 2020 року №414 «Про день початку роботи обласних прокуратур», ліквідації прокуратури Київської області не відбулося, мало місце лише її перейменування в Київську обласну прокуратуру, тому відповідач зобов'язаний був забезпечити працевлаштування позивача.
Проте, у зв'язку із відсутністю рішення про успішне проходження позивачкою атестації, підстави для її переведення до штату Київської обласної прокуратури відсутні.
Виконуючим обов'язки керівника Київської обласної прокуратури прийнято наказ від 28 вересня 2020 року №683к, відповідно до якого ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце у відділі організаційно методичної роботи та координації діяльності правоохоронних органів у сфері протидії злочинності управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Київської обласної прокуратури.
Суд звертає увагу, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначив умову припинення повноважень прокурорів прокуратур області - початок роботи обласних прокуратур або їх звільнення з посади. В свою чергу, прокурори обласних прокуратур набувають відповідного правового статусу та можуть здійснювати функції прокуратури після 11 вересня 2020 року у разі проходження атестації або призначення у порядку, встановленому Законом України «Про прокуратуру».
Зміна назви роботодавцем позивачки не впливає на цей висновок, оскільки, як встановлено судом, закон пов'язує вказані зміни у статусі прокурорів не тільки з назвою прокуратури. Для продовження виконання функцій прокуратури особа повинна відповідати вимогам пунктів 7 та 18 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», тобто, успішно пройти атестацію.
Отже, позивачка не набула статусу прокурора обласної прокуратури, у зв'язку із не проходженням атестації, а тому на неї не поширюються норми частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування позивачці з 26 березня 2020 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці заробітну плату (включаючи оплату часу відпусток) за період з 26 березня 2020 року до моменту прийняття рішення у даній справі, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій й виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Оскільки позивачці у задоволенні позову відмовлено та враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, судові витрати зі сплати судового збору відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Київська обласна прокуратура (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 27/2; ідентифікаційний код 02909996).
Суддя В.А. Кузьменко