ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
19 жовтня 2021 року м. Київ № 640/21721/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до третя особа, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві
пропро визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (далі - третя особа та/або ГУ ДКС України в м. Києві) та просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не сформування та не подачі Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 9 597,00 грн., сплаченого згідно квитанції №18376603 від 01.11.2017;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 9 597,00 грн., сплаченого згідно квитанції №18376603 від 01.11.2017;
- судові витрати покласти на відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги посилається на Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998, та зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві допущено протиправну бездіяльність щодо не повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості, оскільки позивач придбала квартиру вперше.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній вважає, що позовні вимоги позивача підлягають залишенню без розгляду. По суті позовних вимог представником ГУ ПФУ у м. Києві у відзиві на позовну заяву не наведено жодних аргументів.
Представником третьої особи подано письмові пояснення по суті позовних вимог.
Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.
Позивач під час укладання договору купівлі-продажу квартири від 01.11.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Новохатньою Н.С., зареєстрований в реєстрі за №3877, сплатила збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомості в розмірі 9597,00 грн., що підтверджується копією квитанції №18376603 від 01.11.2017.
06.07.2021 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості у розмірі 9597,00 грн., за наслідком розгляду якої листом від 15.07.2021 №2600-0603-8/114986 ГУ ПФУ в м. Києві повідомив заявницю про те, що звернення про повернення збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до квитанції від 01.11.2017 №18376603 у розмірі 9597,00 грн. подано з пропущення строків звернення, а тому задоволенню не підлягає.
Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.
Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України від 26.06.1997 року №400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» (із змінами та доповненнями, далі - Закон №400/97-ВР).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
За змістом пункту 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №1740), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Тобто, вказаними нормами визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки:
1) громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла;
2) громадяни, які придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку № 1740 встановлено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
При цьому, слід звернути увагу, що в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, не існує єдиної бази, за допомогою якої можна визначити первинне придбання нерухомого майна особою, а також не існує органу, компетентного видавати довідки на підтвердження обставин первинного придбання житла.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, ведення якого розпочато з 1 січня 2013 року, а також Реєстр прав власності на нерухоме майно, ведення якого розпочато згідно з наказом Мін'юсту від 07 лютого 2002 року №7/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», не містять всієї інформації щодо наявності у власності об'єктів нерухомого майна, що знаходиться на території України.
Питання стосовно механізму перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість, - було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміна "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше, однак, ухвалою Конституційного Суду України від 23.03.2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
Разом тим, суд зазначає, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Таким чином, відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм - не може впливати на порушення прав громадян, які наділені такими правами, а тому саме органи Пенсійного фонду України зобов'язані довести, що конкретні особи - придбавають житло не вперше.
Суд звертає увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.
Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява № 29979/04, у якому проаналізовано поняття "належне урядування".
Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Поряд з цим, пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного головного управління Казначейства, Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
- платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
На підтвердження того факту, що житло позивачем придбано вперше нею надано до суду Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.07.2021.
При цьому, зворотного відповідачем не доведено та не надано належних і допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору.
Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 9 597,00 грн., сплаченого згідно квитанції №18376603 від 01.11.2017.
В той же час, судом встановлено, що відповідач у листі від 15.07.2021 №2600-0603-8/114986 повідомив про залишення звернення про повернення збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна відповідно до квитанції від 01.11.2017 №18376603 у розмірі 9597,00 грн. без розгляду з підстав пропущення строків звернення.
У вказаному листі ГУ ПФУ в м. Києві посилається на норми статті 257 Цивільного кодексу України та статтю 43 Податкового кодексу України.
Суд критично ставиться до наведених доводів, мотивуючи це наступним.
Так, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
У відповідності до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені (п. 43.3 ст. 43 ПК України).
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що стаття 43 ПК України встановлює умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені, контроль за справляннями яких здійснюють контролюючі органи (Державна податкова служба України та органи Державної митної служби України) та не поширює свою дію на повернення помилково та/або надміру сплачених коштів в інших випадках.
Як вже було зазначено вище, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
В даному випадку органом, що контролює справляння надходжень збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві. Окрім цього, суд зазначає, що ані Законом №400/97-ВР, ані порядками №1740, №787 не встановлено спеціальних строків для подання особою заяви про повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З урахуванням наведеного, на переконання суду, відповідач залишаючи без розгляду заяву позивача про повернення помилково сплачених коштів, допустив протиправну бездіяльність щодо не сформування та не подачі Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 9 597,00 грн., сплаченого згідно квитанції №18376603 від 01.11.2017, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.
Вказане, в свою чергу зумовлює наявність правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, з огляду на похідний характер позовних вимог в цій частині.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.
Статтею 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 72-73, 77, 132, 134, 139, 143, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 16, код ЄДРПОУ 420983368) за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, б. 11-А, код ЄДРПОУ 37993783) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо не сформування та не подачі Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 9 597,00 грн., сплаченого згідно квитанції №18376603 від 01.11.2017.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві подання про повернення ОСОБА_1 збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від договірної вартості квартири у сумі 9 597,00 грн., сплаченого згідно квитанції №18376603 від 01.11.2017.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 16, код ЄДРПОУ 420983368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева