1/400
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про відмову у задоволенні заяви про визнання протиправною бездіяльності на виконання рішення суду
18 жовтня 2021 року м. Київ № 640/10311/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності на виконання рішення суду в адміністративній справі № 640/10311/19 за позовом
ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора,
військової прокуратури Південного регіону України,
Генерального прокурора
третя особа без самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
ОСОБА_2
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Генеральної прокуратури України (надалі - відповідач 1), адреса: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, військової прокуратури Південного регіону України (надалі - відповідач 2), адреса: 65012, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 (надалі - третя особа), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 06 травня 2019 року №325-вк «Про внесення змін до наказу Генерального прокурора України від 24 березня 2015 року №29-вк»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України з 06 травня 2019 року;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Підставами позову вказано порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача внаслідок протиправного звільнення з займаної посади.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року, яке набрало законної сили 29 січня 2021 року на підставі постанови Верховного Суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 325-вк від 06 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України; поновлено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 травня 2019 року на посаді військового прокурора Південного регіону України; стягнуто з військової прокуратури Південного регіону України (65012, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 07 травня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 100259,00 грн (сто тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень 00 копійок); допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 травня 2019 року на посаді та в частині стягнення з військової прокуратури Південного регіону України (65012, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 370,00 грн (дев'ять тисяч триста сімдесят гривень 00 копійок).
25 березня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва на підставі вищевказаного рішення було видано виконавчі листи якими зобов'язано поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 травня 2019 року на посаді військового прокурора Південного регіону України та стягнуто з військової прокуратури Південного регіону України (65012, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 07 травня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 100 259,00 грн (сто тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень 00 копійок).
Надалі, на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява від позивача про визнання протиправною бездіяльності на виконання рішення суду.
В обґрунтування вказаної вище заяви позивач зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у справі № 640/10311/19, яке залишено без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 29 січня 2021 року, визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 325-вк від 06 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України; поновлено ОСОБА_1 з 07 травня 2019 року на посаді військового прокурора Південного регіону України, рішення у частині поновлення на посаді судом допущено до негайного виконання.
На виконання вказаного судового рішення Генеральним прокурором 15 березня 2021 року видано наказ № 174-к, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України з 7 травня 2019 року.
Однак, заявник зазначає, що відповідно до чинних положень статей 7, 15 Закону України «Про прокуратуру» військова прокуратура Південного регіону України у системі прокуратури на час видання Генеральним прокурором наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України відсутня, посада військового прокурора Південного регіону України законом не передбачена, що на переконання позивача не дає підстав для визначення ОСОБА_1 статусу прокурора.
Заявник звертає увагу, що після видання наказу про поновлення останнього на посаді військового прокурора Південного регіону України, заявнику було запропоновано подати заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласній, окружній прокуратурі та про намір пройти у зв'язку з цим атестацію.
Заявою від 20 березня 2021 року ОСОБА_1 повідомив Генерального прокурора, що проходження атестації для призначення на посаду прокурора не є реальним захистом порушеного права на службу у прокуратурі. Адже будь-яка норма чинних законодавчих актів не містить положень щодо проходження атестації особами, поновленими рішенням суду на публічній службі у прокуратурі. Більш того, відповідно до підпункту 1 пункту 8 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» положення про проходження атестації не поширюються, зокрема, на прокурорів, які призначені на адміністративні посади після набрання чинності вказаним законом.
Заявник зазначає, що його законні сподівання на вчинення Генеральним прокурором дій щодо поновлення його порушених прав не мали своїм наслідком прийняття законного рішення.
За твердженнями позивача, надалі, 07 квітня 2021 року Генеральним прокурором було видано, як за твердженнями позивача, незаконний наказ № 200-к, яким звільнено ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України та з органів прокуратури з 08 квітня 2021 року на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
При цьому, позивач зауважив, що зазначений вище наказ оскаржено позивачем у суді.
Отже, на переконання заявника, внаслідок протиправної бездіяльності Генерального прокурора щодо поновлення ОСОБА_1 на публічній службі у прокуратурі, призначення на адміністративну посаду, тобто на публічній службі у прокуратурі, а також на адміністративній посаді відповідно до вимог Закону України «Про прокуратуру» позивача не було поновлено, визначений законом статус прокурора для ОСОБА_1 , що є предметом спору у справі № 640/10311/19 про захист права ОСОБА_1 на працю у прокуратурі, не був відновлений.
Таким чином, на переконання позивача, за таких обставин протиправна бездіяльність Генерального прокурора України щодо поновлення порушеного права ОСОБА_1 на проходження публічної служби у прокуратурі є очевидною - позивач не був призначений на відповідну адміністративну посаду в органі прокуратури після поновлення рішенням суду у справі № 640/10311/19 на посаді військового прокурора Південного регіону України, до виконання обов'язків за посадою в органі прокуратури не приступив, статусу прокурора, як це передбачено Законом України «Про прокуратуру», через бездіяльність Генерального прокурора не набув.
Не погоджуючись з вищевказаними діями уповноваженого органу, позивач звернувся з даною заявою до суду.
Розглянувши вказану заяву позивача про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до частини 5 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або у судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомленні, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Відповідно до пункту 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.
Відповідно до частини 2 статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
У відповідності до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу, та як вже було зазначено вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Верховного Суду, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 325-вк від 06 травня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади військового прокурора Південного регіону України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України; поновлено ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 травня 2019 року на посаді військового прокурора Південного регіону України; стягнуто з військової прокуратури Південного регіону України (65012, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань до бюджету, за період з 07 травня 2019 року по 11 березня 2020 року в сумі 100259,00 грн (сто тисяч двісті п'ятдесят дев'ять гривень 00 копійок); допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07 травня 2019 року на посаді та в частині стягнення з військової прокуратури Південного регіону України (65012, місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 9 370,00 грн (дев'ять тисяч триста сімдесят гривень 00 копійок).
З аналізу наданих до суду матеріалів справи, судом було встановлено, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року, Генеральним прокурором 15 березня 2021 року видано наказ № 174-к, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України з 07 травня 2019 року.
Тобто, виходячи з аналізу задоволених Окружним адміністративним судом міста Києва у рішенні від 16 березня 2020 року вимог позивача та з урахуванням встановлення факту того, що уповноваженим органом було поновлено позивача на відповідній посаді з якої останнього було звільнено, суд приходить до висновку про те, що уповноваженим органом було виконано належним чином приписи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва. Подальші події, описані позивачем, пов'язані із проходженням атестації та звільненням позивача з інших підстав, не були предметом розгляду адміністративної справи № 640/10311/19, а тому не можуть оцінюватись в межах виконання судового рішення в цій справі.
При цьому, щодо вимоги позивача про поновлення на посаді під час розгляду судом справи, в мотивувальній частині рішення було вказано наступне.
Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
При цьому, приймаючи вказане вище рішення, судом чітко було вказано, що відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
А отже, враховуючи те, що судом було встановлено протиправність оскаржуваного наказу про звільнення, суд прийшов до висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 на посаді військового прокурора Південного регіону України.
Верховний Суд у низьці своїх рішень вказував на те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.
Згідно з частинами 3-5 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України спеціальні способи захисту порушених прав, які застосовуються за наявності певних обставин, індивідуально в кожному окремому випадку. Зокрема, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень учинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, по захист яких він звернувся до суду.
В свою чергу, під час розгляду справи встановлено, та не заперечувалося учасниками справи, про закінчення процедури атестації працівників Генеральної прокуратури України.
При цьому, відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Закону № 113-IX повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.
Таким чином, суд позбавлений можливості зобов'язати відповідача повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення.
Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною другою статті 21 та частини 1 статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В той же час, згідно з абзацом третім пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Таким чином, з урахуванням того факту, що позивач не брав участь у процедурі проходження атестації, а також ураховуючи, що позивача звільнено саме з посади військового прокурора Південного регіону України, то поновлення позивача в Генеральній прокуратурі України з подальшою пропозицією пройти атестацію для подальшого проходження служби в органах Офісу генеральної прокуратури, є належним та допустимим виконанням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року.
Крім того, суд звертає увагу, що вирішуючи питання щодо визнання дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними щодо неналежного виконання рішення суду, суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, а тому процесуальна процедура вирішення питання протиправності дій/бездіяльності відповідача у справі суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання рішення суду, виключає можливість будь-яким чином змінювати предмет спору та зміст цього судового рішення.
Необхідно також зауважити, що розглядаючи заяву, подану в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вирішує спір повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення. Потреба у постановленні судом окремої ухвали за наслідком розгляду такої заяви може бути зумовлена виключно діями та бездіяльністю, що свідчать про умисне ухилення суб'єкта владних повноважень від виконання судового рішення. При цьому необхідно зауважити, що суд не може змінювати резолютивну частину рішення, яке виконується, а тому, доводи позивача стосовно протиправності бездіяльності відповідача щодо вчинення дій, які не передбачені резолютивною частиною рішення є безпідставними та необґрунтованими.
Враховуючи викладене, на переконання суду, в даному випадку заявлені позивачем вимоги в межах заяви, поданої в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть слугувати підставою для звернення позивача із окремим позовом до суду.
Частиною 6 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.
Тобто з аналізу вищевикладеного можна прийти до висновку, що на даному етапі уповноваженим органом, відповідно до вимог чинного законодавства було виконано вимоги рішення Окружного адміністративного суду міста Києва належним чином.
Тобто, суд зауважує, що обставини, на які посилається позивач, по суті є іншим предметом спору, який не вирішувався судом та про які суду було невідомо під час розгляду даної справи № 640/10311/19, які виникли після звернення позивача до суду з адміністративним позовом у даній справі та взагалі вже після винесення Окружним адміністративним судом міста Києва рішення від 16 березня 2020 року, що виходить за межі розгляду даної справи, оскільки спір між сторонами за позовними вимогами заявника був вирішений судом.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року у порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності на виконання рішення суду в адміністративній справі № 640/10311/19 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, військової прокуратури Південного регіону України, Генерального прокурора, третя особа без самосійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Клочкова