ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 жовтня 2021 року м. Київ № 640/8820/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Міністерства освіти і науки України визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участю:
від позивача - Крикунов Д.О. ;
від відповідача - Кострійчук В.В.
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України № 117-а від 02.03.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Міністерстві освіти і науки України;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України запропонувати ОСОБА_1 рівнозначну посаду державної служби або посаду, на яку позивач пройшов співбесіду та процедуру конкурсного добору - посаду державного експерта експертної групи з питань цифрової трансформації освіти і науки директорату цифрової трансформації Міністерства освіти і науки України;
- стягнути з Міністерства освіта і науки України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2021 по день прийняття рішення у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що згідно приписів статті 87 Закону України "Про державну службу" державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Стверджує, що жодних пропозицій відповідної посади позивачу не пропонувалось і жодної відмови про переведення на іншу посаду позивач не надавала. Крім того, статтею 87 Закону України "Про державну службу" передбачено, що при звільненні за даних обставин державного службовця враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Звертає увагу, що позивач є одинокою матір'ю, яка виховує дитину до 14 років, отже, на неї розповсюджуються гарантії, передбачені статтею 184 КЗпП України.
Ухвалою суду від 06.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8820/21 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 18.05.2021.
27.04.2021 до суду від представника відповідача Ю.Осипенко надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснила, що відповідно до затвердженої структури та штатного розпису Міністерства управління з питань інформаційної політики та комунікації як підрозділ в структурі апарату Міністерства було ліквідовано та, відповідно посада начальника управління, яку обіймала позивач, була виведена зі штатного розпису. Звернула увагу, що 01.02.2021 позивачеві було вручено повідомлення про наступне вивільнення з посади начальника управління з питань інформаційної політики та комунікації відповідно до пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, що діяла на момент припинення трудових відносин). Також 01.03.2021 позивачу було запропоновано до ознайомлення нове повідомлення про наступне вивільнення з пропозицією переведення її на вакантну посаду головного спеціаліста відділу преси та інформації. Поряд з цим, позивач не погодилась з запропонованою посадою, що зафіксовано відповідним актом. Стверджує, що позивач наполягала на звільненні відповідно до власноруч підписаного 01.02.2021 повідомлення про наступне вивільнення з посади начальника управління з питань інформаційної політики та комунікації та вказала на необхідність її звільнення до завершення тридцятиденного терміну його дії. За наведених обставин вважає, що Міністерством не порушено конституційне право позивача на працю.
06.05.2021 до суду від представника позивача Крикунова О.В. надійшла відповідь на відзив, за змістом якої останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначив, наказ про звільнення та повідомлення про наступне вивільнення підписано неуповноваженою особою. Також позивач заперечує факт відмови від переведення її на посаду, запропонованої у повідомленні від 01.03.2021. Крім того, наголошує на тому, що позивач є одинокою матір'ю, на утриманні якої перебуває дитина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
17.05.2021 до суду від представника відповідача В.Кострійчука надійшли заперечення, у яких останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
У підготовчому судовому засіданні 18.05.2021 оголошено перерву до 08.06.2021.
01.06.2021 до суду від представника відповідача Ю.Осипенко надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів.
У підготовчому судовому засіданні 08.06.2021 оголошено перерву до 13.07.2021.
У підготовчому судовому засіданні 13.07.2021 представником позивача подано заяву позивача про зміну предмету позову, яку судом розцінено як заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України № 117-а від 02.03.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- стягнути з Міністерства освіта і науки України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 03.03.2021 по день прийняття рішення у справі.
Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у підготовчому судовому засіданні 13.07.2021 прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 13.07.2021 закрито підготовче провадження у справі № 640/8820/21, призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 10.08.2021.
Також, вказаною ухвалою викликано в якості свідків ОСОБА_1 , яка проживає: АДРЕСА_1 ; заступника начальника відділу кадрів апарату міністерства департаменту кадрового забезпечення - ОСОБА_7.; головного спеціаліста відділу кадрів апарату міністерства департаменту кадрового забезпечення - ОСОБА_8.; головного спеціаліста відділу кадрів апарату міністерства департаменту кадрового забезпечення - ОСОБА_6 .
У судовому засіданні 10.08.2021 оголошено перерву до 29.09.2021 та повторно викликано свідків.
Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судових засіданнях заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 06.10.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З 23.12.2016 ОСОБА_1 працювала в Міністерстві освіти і науки України на посаді начальника управління з питань інформаційної політики та комунікацій.
Наказом Міністерства освіти і науки України від 02.03.2021 № 117-а звільнено ОСОБА_1 з 03.03.2021 з посади начальника управління з питань інформаційної політики та комунікацій за ініціативою суб'єкта призначення відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" та статті 24 Закону України "Про відпустки".
Як підстава вказаного наказу зазначено: повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 , начальника управління з питань інформаційної політики та комунікацій, від 01.02.2021; зміни до структури апарату Міністерства освіти і науки України (наказ МОН від 24.12.2020 № 535-а) та зміни до штатного розпису на 2020 рік (наказ МОН від 31.12.2020 № 552-а).
Не погодившись зі звільненням, позивач звернулась з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою - третьою статті 5 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону N 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно з частиною третьою вказаної статті Закону N 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Таким чином, пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" визначені підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, а саме: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Згідно наказу Міністерства освіти і науки України від 24.12.2020 № 535-а внесено зміни до структури апарату Міністерства освіти і науки України, зокрема виведено зі штатного розпису управління з питань інформаційної політики та комунікацій.
Наказом від 31.12.2020 № 552-а введено в дію зміни до штатного розпису Міністерства освіти і науки України на 2020 рік, згідно якого загальна чисельність штатних посад становить 368.
Таким чином, посада, яку обіймала позивач, скорочена внаслідок зміни штатного розпису державного органу.
Поряд з цим, з'ясовуючи наявність обставин у відповідача ініціювати звільнення позивача з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 87 Закону N 889-VIII, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Таким чином, одними з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з положеннями статті 184 Кодексу законів про працю України забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям - за наявністю дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю.
При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язані повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржено у судовому порядку.
Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.
Термін "одинока матір" на законодавчому рівні не визначено, проте відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9 одинокою матір'ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
Таким чином, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька.
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян вбачається, що 08.07.2014 реєстратором відділу державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції внесено запис про народження дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зазначено відомості про батька дитини відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, тобто, зі слів матері.
Встановлені обставини свідчать про те, що позивач є одинокою матір'ю, на вихованні та утриманні якої перебуває дитина віком до 14 років.
У свою чергу, вказані обставини унеможливлюють обставини звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку зі зміною штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Так, положення частини третьої статті 87 Закону N 889-VIII, у редакції, чинній на момент звільнення позивача передбачають, що за наявності посад суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі.
Проте, у повідомленні про наступне вивільнення, з яким позивач ознайомлена 01.02.2021, відповідач не запропонував позивачеві жодної вакантної посади та не надав суду доказів відсутності вакантних посад станом на 01.02.2021.
Так, у повідомленні про наступне вивільнення від 01.03.2021, з яким позивач відмовилась ознайомлюватись згідно акта від 01.03.2021 № 3, відповідачем було запропоновано останній посаду головного спеціаліста відділу преси та інформації.
Представник позивача під час розгляду справи наполягав на тому, що інформація, зазначена у акті від 01.03.2021 № 3 не відповідає дійсності, у свою чергу, представник відповідача наполягав на тому, що право позивача на працю не порушено і остання наполягала на звільненні.
Допитана у судовому засіданні 29.09.2021 в якості свідка ОСОБА_1 показала суду, що отримала лише одне попередження про наступне вивільнення у лютому 2021 року, під час якого їй не пропонувалась жодна посада. Також зазначила, що 01.03.2021 вона не отримувала будь-яких попереджень, до кадрової служби її не запрошували та вона б погодилась зайняти посаду головного спеціаліста, якби їй була запропонована така посада.
Допитана у судовому засіданні 29.09.2021 свідок ОСОБА_7 повідомила суду, що у кінці лютого 2021 року були опубліковані зміни до Закону України "Про державну службу", у зв'язку з чим суб'єкт призначення вирішив зробити нове повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 . Саме вона запросила позивача зайти в кабінет № 137 для ознайомлення з вказаним повідомленням та роз'яснювала їй, що за наслідками ознайомлення з таким повідомленням розпочнеться новий 30-денний строк, протягом якого позивач зможе прийняти рішення. ОСОБА_1 повідомила, що не має бажання ознайомлюватись з цим повідомленням, після чого нею було підготовлено акт про відмову ознайомлення та підпису повідомлення про звільнення № 3.
Допитана у судовому засіданні 29.09.2021 свідок ОСОБА_8 повідомила суду, що в Міністерстві опікується питаннями військового обліку та її робочим місцем є кабінет № 137. Масове попередження працівників Міністерства було у січні 2021 року. Оскільки у статтю 87 Закону України "Про державну службу" передбачалось внесення змін, було прийнято рішення повторно попередити ОСОБА_1 , якій роз'яснювалось, що термін попереднього попередження спливає, і у неї буде новий термін. На вказану пропозицію ознайомитись з таким попередженням та запропонованою посадою ОСОБА_1 відмовилась та запропонувала звільняти її за первісним попередженням.
Свідок ОСОБА_6 , допитана у судовому засіданні 29.09.2021, повідомила суду такі ж обставини.
На переконання суду, вказані обставини не мають жодного значення для вирішення даної справи, позаяк положеннями статті 184 Кодексу законів про працю України встановлено заборону звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років.
Доводи відповідача про те, що позивач наполягала на звільненні, не спростовують тієї обставини, що звільнення відбулось за ініціативою суб'єкта призначення, як і не надано суду доказів пропонування позивачу інших посад, крім посади головного спеціаліста.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ Міністерства освіти і науки України від 02.03.2021 № 117-а не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Під час судового розгляду справи з'ясовано, що позивач не має наміру продовжувати роботу в Міністерстві освіти і науки України, оскільки вже влаштувалась на іншу роботу, поряд з цим, враховуючи, що звільнення позивача є незаконним, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь останньої середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Так, частиною другою статті 235 Кодексу про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З довідки Міністерства освіти і науки України від 21.05.2021 № 16.31-147 вбачається, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці роботи позивача становить 22322,20 грн, у тому числі: за 3 робочих дні січня 2021 року - 3043,94 грн, за 20 робочих днів лютого 2021 року - 19278,26 грн. Середньоденна заробітна плата позивача становить 970,53 грн.
При цьому, початок перебігу строку вимушеного прогулу розпочався з 04.03.2021, а не з 03.03.2021, як помилково вважає позивач, позаяк 03.03.2021 є останнім днем роботи позивача, у який вона передавала справи, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось сторонами, відповідно, весь час вимушеного прогулу з 04.03.2021 по 06.10.2021 становить 148 робочих днів.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2021 по 06.10.2021 в загальному розмірі 143638,44 грн (970,53 грн х 148 робочих днів).
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Пунктом 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду в частині стягнення з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18925,34 грн підлягає негайному виконанню.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства освіти і науки України від 02.03.2021 № 117-а.
Стягнути з Міністерства освіти і науки України (01135, місто Київ, пр. Перемоги, 10, ідентифікаційний номер 38621185) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.03.2021 по 06.10.2021 в сумі 143638,44 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства освіти і науки України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 18925,34 грн.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко
Повний текст рішення складено та підписано 18 жовтня 2021 року.