18 жовтня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4223/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області (далі - відповідач-1, ТУ ДСА України в Херсонській області), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2, ДСА України), у якому просить:
- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн.;
- зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 26283946; місцезнаходження за адресою: 73003, м. Херсон, вул. Перекопська, 5) провести нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року на період до 28 серпня 2020 року з урахуванням раніше виплачених сум у загальній сумі 122456,33 (сто двадцять дві тисячі чотириста п'ятдесят шість )грн. 33 коп.
В обґрунтування позову позивачка посилається на те, що відповідачем було порушене її право на належне матеріальне забезпечення, оскільки ОСОБА_1 працює суддею в Херсонському міському судді Херсонської області, а нарахування та виплата суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. №294-ІХ.
Оскільки суддівська винагорода регулюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів» і не може визначатись іншими нормативно-правовими актами, застосування відповідачем обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на час карантинних заходів і застережень, є протиправним, впливає на гарантії незалежності судді та належні умови оплати праці.
Також посилається на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення частин 1, 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-ІХ, абзацу 9 п. 2 розділу 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553, зазначивши, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв'язку з цим кошти (суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами.
Ухвалою суду від 18.08.2021 року провадження у справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.09.2021 до суду надійшов відзив ТУ ДСА України в Херсонській області, відповідно до якого останній заперечує проти позовних вимог обґрунтовуючи тим, що обмеження, яке застосовано до суддівської винагороди позивачки, здійснювалося на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та є правомірним. Посилається на принципи збалансованості Державного бюджету України та передбачуваності бюджетних призначень. Зазначає, що ТУ ДСА є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, бере бюджетні зобов'язання і проводить видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Вважає, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивачка, не має ретроактивної дії, оскільки змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом рішення і не впливає на спірні правовідносини, оскільки вони виникли до його прийняття.
Відповідач-2 своїм правом на надання відзиву не скористався.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача-1, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Указом Президента України від 22.08.2016 № 342/2016 ОСОБА_1 переведена до Херсонського міського суду Херсонської області на посаду судді.
З 04.02.2020 по 31.03.2020 позивачці була нарахована суддівська винагорода з розрахунку посадового окладу 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, надбавки за вислугу років 30% від посадового окладу, доплати за науковий ступінь у розмірі 15% посадового окладу.
Виплата суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 проводилась із застосуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що підтверджується довідкою ТУ ДСА в Херсонській області від 10.08.2021 № 1267/02.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч.2 ст.135 Закону №1402).
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнятий закон №553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнений статтею 29 наступного змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України (...), а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року, отже з цього часу нарахування суддівської винагороди позивачці проводилось не у розмірі, визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з наступного.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією та Законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Як вбачається зі змісту Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їх рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їх незалежність та неупередженість.
У Основних принципах незалежності судових органів (Схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) визначено, що незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Правосуддя вимагає, щоб кожен мав право на справедливий і публічний розгляд в компетентному, незалежному та об'єктивному суді відповідно до принципів, проголошених в Загальній декларації прав людини (стаття 10), Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (стаття 14) та інших документах Організації Об'єднаних Націй. Для здійснення цього права необхідно мати незалежний судовий орган. Пунктом 11 Основних принципів регламентовано, що термін повноважень суддів, їх незалежність, безпеку, відповідну винагороду, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватись законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, незаконності зміни розмірів суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 11 березня 2020 року, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020)
У цих рішеннях Конституційний Суд України зазначив, у тому числі те, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018).
У Рішенні від 03.06.2013 р. №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України свідчать про те, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд погоджується з позицією позивачки стосовно того, що нарахування і виплата їй обмеженого розміру суддівської винагороди відбувалась не на підставі спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а на підставі іншого закону, що не дозволено Конституцією України, стаття 130 якої передбачає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Суд звертає увагу на те, що вказана стаття Конституції України не допускає будь-якого розширеного тлумачення її змісту, відтак не дозволяє суб'єктам владних повноважень, у тому числі законодавцю, на власний розсуд застосовувати будь-які інші підходи до визначення розміру суддівської винагороди в обхід спеціального закону про судоустрій.
Отже, Закон України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормі Конституції України, тому не може бути застосований до визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Крім того, цим Законом не були скасовані чи внесені зміни до положень ч.2 ст.135 Закону №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); ч.1 статті 133 Закону №2453, (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами) Зважаючи на це, положення Закону України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік" не відповідають принципам якості, доступності та правової визначеності закону (формулювання правової позиції наведене, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy).
Зважаючи на це, суд погоджується з аргументами позивачки щодо недопустимості залежності права позивачки на отримання суддівської винагороди у повному розмірі від неналежного виконання функцій державними органами і іншими суб'єктами владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що обмеження розміру суддівської винагороди судді Хайдаровій І.О. здійснювалось не всупереч статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Також відповідач не довів законність застосування ним в якості пріоритетного нормативно-правового акту Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", незважаючи на те, що Конституційний Суд України неодноразово висловлювався стосовно недопустимості таких дій відносно суддів.
Посилання відповідача на незастосування до рішень Конституційного Суду України принципу зворотної дії у часі суд оцінює критично.
В контексті розгляду цієї справи, суд, в першу чергу, звертає увагу на недопустимість ігнорування прямого припису Основного закону ( стаття 130) про те, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій, а також положення пофільного закону (стаття 135) Оскільки Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" ніяк не може вважатись законом про судоустрій, будь-які обмеження розміру суддівської винагороди на його підставі становлять собою свідоме порушення Конституції України, нехтування міжнародними гарантіями незалежності суддів та свідчать про пряме втручання у реалізацію судової влади.
28.08.2020 Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду та визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553.
Зі змісту п.4.3 цього рішення вбачається також наступний висновок: "Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України."
Зазначене додатково свідчить про те, що здійснення будь-яких обмежень стосовно визначених Конституцією України гарантій суддівської незалежності на підставі нормативних актів, які не визначають правовий статус органів судової влади, є незаконним.
Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною 4 наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями ст.149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.
Аналогічна норма також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19.
З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
З огляду на вищевикладене суд вважає, що оскільки ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів, то і обов'язок виплатити нараховану, але обмежену у розмірі до виплати суддівську винагороду, яка відповідно до довідки ТУ ДСА в Херсонській області становить 122456,33грн. має бути покладено саме на ДСА України як на розпорядника коштів вищого рівня.
Частиною 1 ст. 25 Бюджетного Кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Крім того, слід зазначити, що частиною 1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06.2012 №4901-VІ виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845 затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).
Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період".
З огляду на п.25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
Отже, Державна казначейська служба України не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за відповідним рішенням.
Натомість, відповідно до абз. 2 ч.3 ст. 148 Закону №1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Таким чином, оскільки суд прийшов до висновку, що даний спір стосується стягнення шкоди, при цьому виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок бюджетної програми, головним розпорядником якої є Державна судова адміністрація України, а безспірне списання проводиться Державною казначейською службою України, то відповідачем за таким спором є держава Україна в особі Державної судової адміністрації України.
Суд вважає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Виходячи з цього, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає , що належним способом захисту прав позивачу буде стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь позивача грошової суми у вигляді недоотриманої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 122456,33 грн. з обов'язковим утриманням податків та зборів.
Застосування наведеного способу захисту виключає підстави застосування передбаченого п.2 ч.1 ст.371 КАС України звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача суддівської винагороди за один місяць.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно у розмірі 122456 (сто двадцять дві тисячі чотириста п'ятдесят шість) грн 33 коп. з обов'язковим утриманням податків та зборів.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В. Ковбій
кат. 106020000