Ухвала
18 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 753/14760/20
провадження № 61-16274ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди,
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Дарницького РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відшкодування моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 89 790,00 грн, завдану діями державного виконавця.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
У жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у даній справі становить 89 790,00 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 100 = 227 000,00 грн).
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
Касаційна скарга та додані до неї матеріали містять посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню: якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявник у касаційній скарзі не довів факт існування суперечності висновків судів відносно судової практики Верховного Суду з цього питання. Доводи заявника полягають у його незгоді з оцінкою судом зібраних у справі доказів та встановлених обставин, однак не обґрунтовують фундаментальність вирішених у справі правових питань. Крім того, касаційна скарга не містить підтвердження того, що справа має виняткове значення для заявника чи становить значний суспільний інтерес.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (рішення у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, 390, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відшкодування моральної шкоди.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян