12 жовтня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/10865/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Пашинський М.М.,
відповідача - Онищенко О.А.,
третьої особи 1 - не з'явився,
третьої особи 2 - не з'явився,
третьої особи 3 - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Ярмак О. М.
від 25.02.2021 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Агрикова О. В., Мальченко А. О., Чорногуз М. Г.
від 07.07.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ"
до Державного підприємства "Гарантований покупець"
треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Кабінет Міністрів України
про стягнення 1 904 341,46 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" про стягнення заборгованості у розмірі 6 931 947,35 грн (з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2021 позовні вимоги задоволено повністю.
Позивач подав до суду заяву про покладення на відповідача понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ" судових витрат на оплату професійної правничої допомоги у сумі 54 925,00 грн.
Представник відповідача подав заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якій вказує про не співмірність заявленої вартості послуг із обсягом наданої правничої допомоги, завищення їх вартості та порушення критерію розумності і реальності, не доведення позивачем розумної необхідності судових витрат у даній справі, у зв'язку із чим відповідач просить зменшити суму заявлених судових витрат на оплату професійної правничої допомоги до 1 грн.
2. Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, стягнуто з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 54 925,00 грн.
Додаткове рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- на підтвердження понесених судових витрат позивач надав: - копію ордера №1040932 серія АА від 05.08.2020, виданого АО «Фортіс» на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 17.06.2020 на представлення інтересів позивача у Господарському суді міста Києва адвокатом Коростенським В.В., який здійснює свою діяльність у складі АО «Фортес»; свідоцтво №4942 від 24.04.2012 про право Коростенського В.В. на заняття адвокатською діяльністю; - копії договору про надання правничої допомоги від 17.06.2020 та Додатку №1 до нього, додаткової угоди № 1 від 30.09.2020, укладених між ТОВ «УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ» та АО «Фортіс», за умовами яких об'єднання в особі адвокатів та фахівців зобов'язалось надати клієнту правничу допомогу у господарській справі №910/10865/20 про стягнення з ДП «Гарантований покупець» на користь клієнта основної заборгованості у сумі 6931947,35 грн та штрафних санкцій за договором №832/01 від 18.10.2019, а також 3% річних; - копію довіреності виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ» Оніщук Юліані Миколаївні від 13.05.2019; - копії рахунків АО «Фортіс» від 24.06.2020 на суму 13025,00 грн, від 26.08.2020 на суму 13025,00 грн та від 18.02.2021 на суму 27900,00 грн гонорару адвоката; - копії платіжних доручень №180 від 24.06.2018 на суму 14' 000 грн., №232 від 27.08.2020 на суму 13025,00 грн; №360 від 18.02.2021 на суму 27900,00 грн, всього 54925,00 грн; - копію акту приймання- передачі наданої правничої допомоги від 18.02.2021 за договором про надання правничої допомоги №б/н від 17.06.2020 на суму 54925,00 грн із детальним описом виконаних робіт в межах надання послуг із захисту, представництва інтересів клієнта у справі № 910/10865/20;
- докази, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу були подані позивачем у межах строку, встановленого частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України;
- розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта;
- вартість послуг визначена за погодженням АО з клієнтом, послуги адвоката були реально надані позивачу, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору, а також те, що адвокати позивача приймали участь в судових засіданнях;
- з наданих позивачем доказів на підтвердження здійснених судових витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що позивачем надано належні докази на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката у даній справі у розмірі 54 925, 00 грн., що є розумним розміром витрат позивача на послуги адвоката у даній справі, чого скаржником не спростовано.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, та прийняти нове рішення про відому у задоволенні заяви позивача щодо розподілу судових витрат.
Скаржник у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції статті 126 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та у постановах Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17, від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 10.12.2019 у справі № 902/844/18.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021. Крім того, позивач у відзиві на касаційну скаргу просив покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою витрат на професійну правничу допомогу при розгляді даної справи у суді касаційної інстанції.
4. Позиція Верховного Суду
Імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційне провадження у справі відкрито згідно із пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Проаналізувавши висновки щодо питання застосування норм права, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та у постановах Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17, від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів вважає підстави для врахування цих висновків при вирішенні спору у цій справі відсутні, оскільки вони стосуються правовідносин, які не є подібними., з огляду на таке.
Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Так, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27 березня 2020 року у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25 квітня 2018 року у справі №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 910/8956/15 та від 13 вересня 2017 року у справі № 923/682/16.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15ц).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 викладено висновок про те, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. При цьому, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи додаткове судове рішення в частині відмови у стягненні судових витрат на професійну правничу допомогу, виходила з того, що відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн («гонорару успіху»), передбаченому пунктом 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
У додатковій постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17 зазначено, що зважаючи встановлені обставини, за яких представник Жук Юрій Валерійович брав участь у справі, починаючи з першої інстанції, та не міг бути необізнаним про позицію позивачів, законодавство, яким регулюється спір у справі, документи та доводи, якими позивачі обґрунтовували свої вимоги та інші обставини, суд касаційної інстанції критично сприймає наданий відповідачем розрахунок визначення вартості та обсягу отриманих ним юридичних послуг. При цьому, Суд вважав неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак, необґрунтованими вимоги про стягнення 1 000,00 грн витрат, необхідних для аналізу законодавства із розрахунку 2 год по 500,00 грн/год. Стосовно витрачених адвокатом 8 годин на підготовку відзиву на касаційну скаргу (об'ємом 6 сторінок, з яких мотивування по суті вимог займає 4 сторінки), вартість яких визначена у розмірі 4 800,00 грн (з розрахунку 600 грн/год.), суд касаційної інстанції визнав співмірною у цій справі компенсацією вартості виконаної роботи у сумі 1 200,00 грн (з розрахунку 2 год*600 грн/год). Щодо вимоги відповідача про стягнення 500,00 грн за вивчення матеріалів справи (1 год*500 грн/год.) та 700,00 грн за участь представника у судовому засіданні суду касаційної інстанції (1 год*700 грн/год.), Суд визнав її обгрунтованою. Таким чином, з 7 000,00 грн, заявлених відповідачем як вартість витрат на професійну правничу допомогу адвоката у суді касаційної інстанції, суд касаційної інстанції задовольнив 2 400,00 грн.
У справі № 916/2102/17 Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати у сумі 10 000,00 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді касаційної інстанції, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді касаційної інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним про позицію позивача; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому мають бути задоволені вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
У справі № 922/928/18 додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 30.07.2018 стягнуто 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Апеляційний суд, перевіривши та надавши оцінку наданим відповідачем доказам на підтвердження вартості послуг представництва інтересів відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 50 000,00 грн, з урахуванням заперечень позивача, дійшов висновку, що з наданих документів не вбачається доведеності та обґрунтованості понесення адвокатських витрат саме у заявленій сумі. За висновками суду, зазначена сума адвокатських витрат є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи у суді першої інстанції, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді першої інстанції, отже, заявлена до стягнення сума витрат не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, при цьому стягнення з позивача витрат у заявленій сумі буде становити надмірний тягар та суперечити принципу розподілу таких витрат. Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для часткового скасування додаткового рішення суду першої інстанції і стягнення на користь відповідача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції. Крім того, Верховний Суд зазначив, що зважаючи на наявність клопотання позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, беручи до уваги наданий адвокатом обсяг послуг в суді апеляційної інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг, апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку, що заявлена сума адвокатських витрат є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи у суді апеляційної інстанції, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим співмірною є компенсація саме у сумі 13 000,00 грн. При цьому, Верховний Суд також зазначив, що враховуючи те, що при визначенні сум відшкодування витрат на професійну правничу допомогу як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції, Східний апеляційний господарський суд виходив із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та доведеності того, що такі витрати були фактичними, а їхній розмір - обґрунтованим, що узгоджується з правовою позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, викладеної у справі "East/West Alliance Limited" проти України".
У справі № 909/371/18 Верховний Суд дійшов висновку, що заявлені відповідачем до відшкодування витрати у сумі 22 819,33 грн є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді касаційної інстанції, затраченим ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому мають бути задоволені вимоги про стягнення з позивача на користь відповідача 6 845,80 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції.
У справі № 911/739/15 додатковою ухвалою Господарського суду Київської області від 25.03.2019 частково задоволено заяву третьої особи про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з Банку на користь третьої особи 76 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині вимог заяви відмовлено. Постановляючи ухвалу місцевим господарським судом враховано висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13.02.2019 у даній справі та взято до уваги складність даної справи, час, який міг би витратити адвокат на вчинення дій зазначених в деталізованому описі наданої правової допомоги як кваліфікований фахівець, а також наведені в рішеннях Європейського суду з прав людини критерії з яких слід виходити при визначенні витрат на правову допомогу. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2019 додаткову ухвалу Господарського суду Київської області від 25.03.2019 у справі № 911/739/15 залишено без змін із тих самих підстав. Переглядаючи в касаційному порядку оскаржувані рішення Верховний Суд не встановив у діях судів першої та апеляційної інстанцій порушень приписів статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконного рішення.
У справі № 915/237/18 ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.01.2019, залишеною без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.04.2019 клопотання позивача про стягнення з відповідача судових витрат задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства 3900,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, 222,24 грн. витрат, пов'язаних з вчиненням процесуальних дій. Постановляючи ухвалу місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував викладену у запереченнях позицію відповідача, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, а також час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець та тривалість розгляду і складність справи. При касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень Верховний Суд не встановив в діях судів першої та апеляційної інстанції порушень приписів статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконного рішення. При цьому, Верховний Суд зазначив, що суд касаційної інстанції, в силу положень частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, перевагу одних доказів над іншими.
У справі № 922/445/19 Верховним Судом зроблено висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У справі № 910/353/19 Верховним Судом зроблено наступні висновки: у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
У постанові від 10.12.2019 у справі № 902/844/18, під час перегляду судових рішень, якими були задоволені вимоги учасника спору про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд зазначив, що у випадку недотримання позивачем вимог щодо належного направлення відповідних копій документів стороні у справі, а також у разі ненадання суду підтвердження факту такого надсилання, суд з огляду на положення статті 80 Господарського процесуального кодексу України не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви. При цьому, у зазначеній постанові зроблено висновок про те, що відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, посилання скаржника на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та в постановах Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17, від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, від 10.12.2019 у справі № 902/844/18 є необґрунтованими, оскільки зазначені судові рішення прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Державне підприємство "Гарантований покупець" не зазначило та не обґрунтувало у поданій касаційній скарзі.
При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 910/10865/20 за касаційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021.
6. Судові витрати
Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНА-ЕНЕРГОВАТ" у відзиві на касаційну скаргу наведено орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу, які воно очікує понести у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, та зазначено, що докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу будуть подані, відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційне провадження у справі № 910/10865/20 за касаційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді О.А. Кролевець
О.О. Мамалуй