"18" жовтня 2021 р. м. Харків Справа № 922/253/21
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Бородіна Л.І. , суддя Пуль О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу відповідача - Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків (вх.№ 1250 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 05.04.2021, ухвалене суддею Шатерніковим М.І. в приміщенні господарського суду Харківської області (повне рішення складено 05.04.2021) у справі № 922/253/21
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування", м. Київ
до Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків
про стягнення 60085,35 грн.
ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" 28.01.2021 (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до АТ "Страхова компанія "Мега-Гарант" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 60085,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що в результаті ДТП було пошкоджено застрахований у позивача -страховика на підставі договору страхування наземного транспорту від 04.02.2019 № 151/19-Т/Х/01 транспортний засіб “Citroen С-Elysеe”, державний номер НОМЕР_1 , яким під час ДТП керував ОСОБА_1 . Позивач -страховик виконав свої зобов'язання перед страхувальником згідно з умовами Договору, перерахувавши вартість відновлювального ремонту у розмірі 60085,35 грн., у зв'язку з чим сума страхового відшкодування у розмірі 60085,35 грн., підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а відповідальність власника транспортного засобу “ВАЗ 2109”, д/н НОМЕР_2 ОСОБА_2 , з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, була застрахована у відповідача - АТ "Страхова компанія "Мега-Гарант" на підставі полісу ОСЦПВ № АМ008593262, проте останній на вимогу позивача не здійснив дій щодо виплати страхового відшкодування.
Рішенням господарського суду Харківській області від 05.04.2021 у справі № 922/253/21 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" борг у сумі 60085,35 грн., витрати з оплати послуг адвоката в сумі 9000, 00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270,00 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що відповідно до положень відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" до позивача -ПРАТ "СК "АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ" в межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій від ДТП особі за договором страхування наземного транспорту від 04.02.2019 № 151/19-Т/Х/01- в розмірі 60085,35 грн. перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну від ДТП шкоду -страховика цивільно-правової відповідальності заподіювача шкоди - Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант"(відповідача).
Відповідач - Акціонерне товариство "Страхова компанія "Мега-Гарант" подав на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права нез'ясуваня обставин, що мають значення для справи, недоведення обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, просить це рішення змінити, зменшивши суму страхового відшкодування з суми 60 085,35 грн. до суми 41539,61 грн., а в іншій частині рішення залишити без змін.
В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неврахування судом першої інстанції того, що позивачем відповідно до платіжного доручення від 27.11.2019 № 68006177 було перераховано безпосередньо на рахунок потерпілої від ДТП особи -ТОВ «ОТП «Лізинг» страхове відшкодування в сумі 60 085,35 грн., яка включає в себе суму ПДВ-10014,23 грн., за відсутності доказів оплати запчастин платнику ПДВ, що свідчить про здійснення розрахунку страхового відшкодування із включенням суми ПДВ всупереч вимог статей 22, 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Крім цього, відповідач зазначає про неврахування судом першої інстанції того, що з документів, які додані до позовної заяви вбачається, що позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування в розмірі 60085,35 грн. на підставі рахунку ТОВ «Авто Граф» від 01.08.2019 № СБ90001451, відповідно до якого вартість робіт та матеріалів складає 30676,50 грн., а вартість складових -29408,85, а враховуючи вимоги пункту 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092 коефіцієнт фізичного зносу повинен був застосовуватись до загальної вартості складових частин, та враховуючи, що звітом від 15.10.2019 № 51773 про оцінку колісного транспортного засобу передбачено коефіцієнт фізичного зносу 0,2901, то сума яка повинна компенсуватися відповідачем повинна складати 20877,34 грн.(29408грн.-вартість складових *0,2901 коефіцієнт фізичного зносу).
Зважаючи на наведене, скаржник стверджує, що правильним є розрахунок страхового відшкодування, яке він має сплатити позивачу, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу - 0,2901, застосованого щодо всіх складових пошкодженого автомобіля, без врахування ПДВ, нарахованого на вартість малоцінних деталей в сумі 10014,грн., відповідно до якого розмір такого відшкодування становить 41539,61 грн.(60085,35 грн. - 8531,51 грн. -10014,23 грн.).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2021 для розгляду справи № 922/253/21 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
11.05.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 5303), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін, посилаючись на необґрунтованість викладених в скарзі доводів, непідтвердженість їх належними і допустимими доказами.
Зокрема, відповідач зазначає про безпідставність доводів скаржника, що сплачене позивачем безпосередньо потерпілому страхове відшкодування повинно бути зменшено на суму податку на додану вартість, який повертається страхувальнику(потерпілому) після надання документів про сплату відновлювального ремонту, оскільки до позовної заяви було додано платіжні доручення від 20.09.2019 № 38211, яким підтверджується сплата страхувальником -потерпілим за відновлювальний ремонт автомобіля безпосередньо на рахунок СТО ТОВ «Авто Граф М» в розмірі 60085,35 грн., та від 27.11.2019 № 68006177, яким підтверджується виплата позивачем страхового відшкодування на рахунок потерпілого-страхувальника в розмірі 60085,35 грн.
Також позивач зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо зменшення страхового відшкодування у зв'язку необхідністю застосування коефіцієнту фізичного зносу, оскільки відповідно до вимог статей 22, 29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” ТОВ «Брітіш Автоклаб» було складено звіт про оцінку колічного транспортного засобу від 15.10.2019 , відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу склала 68354,91 грн.,проте, оскільки відповідно до статей 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України позивач має право на відшкодування відповідачем в межах фактично сплаченого потерпілому страхового відшкодування, розмір якого склав 60085,35 грн.позивачем заявлено до стягнення суму 60085,35 грн., яка менше оціненої у встановленому порядку шкоди.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 у справі № 922/253/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант", м. Харків (вх.№ 1250 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 05.04.2021 у справі № 922/253/21 та ухвалено здійснити її розгляд без повідомлення учасників справи
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2021, у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду справи № 922/253/21 сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А., суддя Шевель О.В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2021, у зв'язку з відпусткою судді Шевель О.В. для розгляду справи № 922/253/21 сформовано колегію у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Пуль О.А.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає,зважаючи на таке.
04 лютого 2019 року між ПАТ "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (позивач) та ТОВ " ОТП Лізинг" (страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту № 151/19-Т/Х/01 предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5,6 договору, зокрема, автомобіль “Citroen С-Elysеe” за реєстраційним номером НОМЕР_3 .
Термін дії Договору - з 04.02.2019 до 24 год. 00 хв. 03.02.2020.
19 липня 2019 року о 07:10 по пр. Московському в м. Харкові, біля ГБК "Мир" сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу “Citroen С-Elysеe”, державний номер НОМЕР_1 , яким під час ДТП керував ОСОБА_1 та транспортного засобу “ВАЗ 2109”, д/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки “ВАЗ 2109”, д/н НОМЕР_2 , перед перестроюванням не переконався в безпечності маневру, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем “Citroen С-Elysеe”, державний номер НОМЕР_1 , який рухався праворуч, що призвело до пошкодження транспортних засобів та завдало матеріальних збитків.
Відповідно до постанови Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 03.09.2019 р. у справі № 644/6270/19, вищевказана дорожньо-транспортна пригода відбулася внаслідок порушення ОСОБА_2 вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху, у зв'язку з чим останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу ВАЗ 2109, державний номер НОМЕР_2 , була застрахована у АТ "СК "Мега-Гарант" за полісом серії АМ №008593262.
У відповідності до Звіту про оцінку колісного транспортного засобу Citroen С-Elysеe, державний номер НОМЕР_1 від 15.10.2019, який складено суб'єктом оціночної діяльності ФОП Цурпаленко Є.В., вартість відновлювального ремонту автомобіля Citroen С-Elysеe державний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження на дату оцінки КТЗ складає 68354,91 грн.
26.11.2019 позивачем було складено Страховий акт №006.01185519-1 та розрахунок суми страхового відшкодування, згідно якого виплата страхового відшкодування за договором страхування № 151/19-Т/Х/01 складає 60085,35 грн.
Відповідно до зазначеного вище страхового акту позивачем виплачено на користь ТОВ "ОТП Лізинг" страхове відшкодування у розмірі 60085,35 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 68006177 від 27.11.2019.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 26.12.2019 № 261219-52201/К, в якій просив у досудовому порядку здійснити перерахування коштів у розмірі 60085,35 грн. Проте відповіді на вказану заяву відповідач не надав.
Зазначені обставини стали підставою для звернення з позовом у даній справі.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, зважаючи на наступні мотиви.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 Цивільного Кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
За змістом цієї статті, умовою відповідальності за шкоду,завдану джерелом підвищеної небезпеки є склад правопорушення(спеціальний делікт), який складається з наступних елементів:
1) протиправність поведінки заподіювача шкоди;
2) наявність шкоди у потерпілого;
3) безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.
За змістом наведеної статті відповідальність за шкоду, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу, для особи, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, настає незалежно від встановлення її вини.
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 Цивільного кодексу України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Статті 1187, 1188 Цивільного кодексу України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювана, а на іншу вказану у законі особу - власника(володільця) джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювана.
Так, статтею 1187 Цивільного кодексу України встановлено особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, положення ст. ст. 1187,1188 Цивільного кодексу України є спеціальними по відношенню до ст. 1166 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
Протиправність поведінки володільця джерела підвищеної небезпеки полягає не в самому факті поводження з таким джерелом, а в завданні шкоди потерпілому через таке поводження (експлуатацію).При цьому для кваліфікації поведінки як протиправної не має істотного значення, чи правомірно заподіювач шкоди здійснював експлуатацію відповідного джерела підвищеної небезпеки, тобто чи порушено правила дорожньо-транспортного руху, оскільки для кваліфікації поведінки заподіювача як протиправної достатнім є сам факт завдання шкоди саме внаслідок експлуатації джерела підвищеної небезпеки.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, факт події, вина та заподіяння шкоди підтверджено судовими рішеннями, розмір заподіяної і відшкодованої шкоди підтверджений відповідними рахунками та платіжними дорученнями, своєчасне звернення - заявою про сплату страхового відшкодування з відміткою про одержання відповідачем.
Оскільки цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована у відповідача, осатнній є відповідальною особою за завдану внаслідок наведеного ДТП шкоду.
Відповідно до частини третьої статті 988 Цивільного кодексу України, страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про страхування”, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Такі випадки передбачені, зокрема положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України “Про страхування”, відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Такий перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика є суброгацією.
За змістом норм статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", у правовідносинах, що ними регулюються відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика за договором майнового страхування. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий -страхувальник за договором майнового страхування передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв'язку з чим виникло нове правовідношення, пов'язане саме з регресною вимогою.
Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України “Про страхування”. Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.
Таким чином позивач, як страховик за договором майнового страхування виступає замість потерпілого у зобов'язанні з відшкодування шкоди, у зв'язку з чим він має право на відшкодування лише тих витрат в межах здійсненого потерпілому страхового відшкодування, на відшкодування яких мав сам потерпілий від особи, відповідальної за збитки.
Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, (провадження № 14-176цс18) у пунктах 68-70 зроблено такий висновок, що стаття 1191 Цивільного кодексу України та стаття 38 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, з одного боку, і стаття 993 Цивільного кодексу України та стаття 27 Закону України “Про страхування”, з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Разом з тим, згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України “Про страхування”, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
В постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 зазначено наступні висновки.
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).
Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
У разі, якщо страховик на підставі договору майнового страхування, укладеного між ним та потерпілою в ДТП особою, здійснив виплату страхового відшкодування та тим самим відшкодував завдану потерпілому у ДТП майнову шкоду, виникають два види зобов'язань:
- деліктне зобов'язання, що виникло внаслідок ДТП, сторонами якого є потерпіла особа (кредитор) та особа, відповідальна за завдані збитки (винна особа, боржник), та
- договірне зобов'язання, що виникає з договору добровільного майнового страхування, сторонами якого є страховик (страхова компанія) та страхувальник (потерпілий у ДТП).
При цьому слід відрізняти поняття зобов'язання, як правовідношення (договірне або позадоговірне), від обов'язків, які мають сторони такого зобов'язання.
Так, згідно пункту 4 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про страхування” та статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України “Про страхування” та стаття 993 Цивільного кодексу України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України “Про страхування” є суброгацією.
При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Отже, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, до позивача у спірних правовідносинах суброгації, яка передбачена статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" перейшло саме те право на відшкодування збитків від ДТП, яке мав сам потерпілий до особи, відповідальної за збитки-відповідача, який є страховиком цивільно правової відповідальності заподіювача шкоди, а сума сплаченого страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування визначає межі такого відшкодування.
Зі змісту зазначених норм прямо вбачається, що страховик за договором майнового страхування не має права вимагати відшкодування збитків в розмірі, більшому ніж розмір, який підлягав відшкодуванню самому потерпілому від особи, відповідальної за збитки.
Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (надалі - Закону) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 37.4. статті 37 зазначеного Закону ( у редакції, чинній на момент виплати позивачем страхового відшкодування потерпілому у ДТП) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з відшкодування збитків.
Отже, за змістом наведеного Закону, особою, яка відшкодовує завдані внаслідок експлуатації наземного транспортного засобу збитки, в межах ліміту відповідальності є страхова компанія, у якої застрахована цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля.
Разом з тим, відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Спеціальні норми зазначеного Закону обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Зокрема, склад збитків, який відшкодовує страховик цивільно-правової відповідальності визначається статтею 29 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Положеннями зазначеної статті передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
З матеріалів справи вбачається, що розмір збитків потерпілого у спірних правовідносинах, оцінено у встановленому порядку, а саме, згідно зі звітом про оцінку колісного транспортного засобу від 15.10.2019 № 51773( а.с. 24-29), виконаного суб'єктом оціночної діяльності ФОП Цурпаненко Є.В. на замовлення ТОВ «Брітіш Авто Клаб», вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, з урахуванням ПДВ на запасні частини становить 68354,91 грн.Оцінку виконано із застосуванням відповідних формул, відповідно до чинних нормативно-правових актів, що наведені у звіті.
Проте, оскільки відповідно до статей 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України позивач має право на відшкодування відповідачем в межах фактично сплаченого потерпілому страхового відшкодування, розмір якого склав 60085,35 грн., позивачем заявлено до стягнення суму 60085,35 грн., яка менше оціненої у встановленому порядку шкоди.
Відповідач не надав доказів, які б спростовували правильність проведеної оцінки за вказаним Звітом, зокрема інших документів щодо вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, складених у встановленому законом порядку та не заявляв відповідного клопотання про призначення у справі судової експертизи.
Зважаючи на це, колегія суддів відхиляє, як такі що суперечать матеріалам справи доводи скаржника, що розмір страхового відшкодування позивачем обраховано при неправильному застосуванні коефіцієнту фізичного зносу автомобіля.
Також колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо неврахування судом першої інстанції того, що позивачем відповідно до платіжного доручення від 27.11.2019 № 68006177 було перераховано безпосередньо на рахунок потерпілої від ДТП особи -ТОВ «ОТП «Лізинг» страхове відшкодування в сумі 60 085,35 грн., яка включає в себе суму ПДВ-10014,23 грн., за відсутності доказів оплати запчастин платнику ПДВ, що, на думку скаржника, свідчить про здійснення розрахунку страхового відшкодування із включенням суми ПДВ всупереч вимог статей 22,29 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.
Статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із статтею 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.
Всі операції з надання послуг із страхування, в тому числі пов'язані компенсацією страховиком збитків, понесених потерпілим при настанні страхового випадку, Податковим Кодексом України не передбачені об'єктом оподаткування ПДВ. В зв'язку з чим, за загальним правилом, як при визначенні розміру страхових платежів, так і при визначенні розміру матеріального збитку чи страхової виплати, підлягаючої до відшкодування страхувальнику чи безпосередньо потерпілій особі (пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), податок на додану вартість не нараховується, окремим рядком не виділяється та страховики не є платниками ПДВ по таких операціях.
У разі, якщо страхові суми спрямовуються безпосередньо на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо), то розрахунок суми виплат на таке придбання здійснюється з урахуванням сум податку на додану вартість, які включаються до вартості й виділяються окремим рядком у розрахункових документах. Зазначені зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення такого ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником ПДВ.
У випадку непроведення фактичного ремонту транспортного засобу, податкові зобов'язання не виникають.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2018 № 757/22706/15-ц, від 19.09.2018 у справі № 523/5890/15-ц.
З матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви було додано платіжне доручення від 27.11.2019 № 68006177, яким підтверджується виплата позивачем страхового відшкодування на рахунок потерпілого-страхувальника в розмірі 60085,35 грн., до якої включено суму ПДВ, яка також зазначена в рахунку від 02.10.2019 № 0000000122, виставленому ТОВ "Авто Граф М" потерпілому -ТОВ "ОТП ЛІзинг" на оплату вартості проведеного відновлювального ремонту спірного автомобіля.
До апеляційної скарги додано платіжне доручення від 20.09.2019 № 38211, за яким страхувальником - ТОВ "ОТП Лізинг"(потерпілим від ДТП) сплачено за відновлювальний ремонт автомобіля безпосередньо на рахунок СТО ТОВ «Авто Граф М» в розмірі 60085,35 грн.
При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно зі статтею 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Статтею 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Статтею 166 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Відповідь на відзив підписується позивачем або його представником.
До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надавав суду першої інстанції та не надсилав позивачеві відзив на позов та інших документів, в яких би він заперечував обгрунтованість здійснення розрахунку спірної суми страхового відшкодування з урахуванням ПДВ з підстав, що сплачена позивачем потерпілому від ДТП страхова сума не була спрямована безпосередньо на придбання у платника податку на додану вартість послуг по ремонту застрахованого транспортного засобу чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали тощо).Відповідні заперечення відповідач висловив лише в апеляційній скарзі.
За наведених обставин, у позивача були відсутні підстави вважати наявність у відповідача відповідних заперечень та необхідність надання суду першої інстанції доказів на підтвердження відповідних обставини разом з позовною заявою та відповіддю на відзив, а відповідач позбавлений права заперечувати проти вказаних обставин.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення постановлено з дотриманням норм матеріальнго і процесуального права, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, п. 1 ч.1 ст. 275, ст. 276, ст.ст. 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Гарант" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 05.04.2021у справі № 922/253/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 18.10.2021
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя О.А. Пуль