Справа № 635/3533/20 Головуючий І інстанції - Шинкарчук Я.А.
Провадження № 33/818/241/21 Суддя доповідач - Шабельніков С.К.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
/ по справі про адміністративне правопорушення /
13 жовтня 2021 року м.Харків
суддя Харківського апеляційного суду Шабельніков С.К.,
за участю секретаря - Вакула Н.С.,
особи, яка притягається до
адміністративної відповідальності - ОСОБА_1
захисника - Тесленка М.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП,-
Постановою судді Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 грн та позбавлення права керування транспортним засобом на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420 грн. 40 коп.
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову судді та провадження у справі стосовно нього закрити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що висновки судді не відповідають фактичним обставинам справи. При розгляді справи про адміністративне правопорушення суддею допущено порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу без його участі чим порушив норму процесуального права, оскільки він не був належним чином обізнаний про дату та час розгляду справи.
Вказує, що матеріалами провадження не підтверджено факт керування ним транспортним засобом, а також направлення на огляд в медичному закладі було складено через дві години після зупинки транспортного засобу.
Таким чином, на думку апелянта, його вина та факт вчинення ним адміністративного правопорушення не були підтверджені належними та допустимими доказами.
Дослідивши матеріали справи відповідно до вимог ч.7 ст.294 КУпАП, заслухавши доводи ОСОБА_1 та його захисника, які аналогічні пояснення тим доводам які були викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, суддя виходив з того, що в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, яке виразилось у відмові особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, чим порушено вимоги пункту 2.5 ПДР України.
З зазначеним висновком судді апеляційний суд погоджується, вважає його правильним, обґрунтованим та таким, що відповідає наявним в матеріалах справи доказам.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 251 КУпАП встановлює, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Відповідно до ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Пункт 2.5 ПДР України зобов'язує водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за порушення вимог пункту 2.5 ПДР України передбачена ст.130 КУпАП.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Судовим розглядом встановлено, що 13 червня 2020 року о 21 годині 50 хвилин в Харківській області, Харківський район, смт Безлюдівка, вул. Перемоги, 125, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Skoda Fabia номерний знак НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, тремтіння пальців рук. В присутності двох свідків на місці зупинки транспортного засобу водій відмовився від огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою Alcotest Drager 6885 та відмовився від огляду на стан сп'яніння в медичному закладі.
В наслідок зазначених подій працівником поліції складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 N 281583 від 13 червня 2020року за невиконання ОСОБА_1 вимог п.2.5 ПДР України, а саме за відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці або в закладі охорони здоров'я.
Вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, крім протоколу, також підтверджується:
-письмовими поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 18.09 року, які кожний окремо зазначили, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою газоаналізатора та в закладі охорони здоров'я (а.с. 7,8);
-направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 13 червня 2020.
- відомостями відеозапису з нагрудних камер поліцейських, на якому зафіксовано, що поліцейський, в присутності двох свідків декілька раз пропонує ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного за допомогою газоаналізатора «Драгер» на що останній відмовився. Також на неодноразові пропозиції поліцейських проїхати з ними до закладу охорони здоров'я, ОСОБА_1 тривалий час чіткої відповіді не давав, що патрульними поліцейськими було правильно розцінено як його відмову від проходження огляду, а в подальшому взагалі відмовився.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги ч.2 ст.251, ст.256, 265-2, 266, 268 КУпАП, а також «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.
Доводи апеляційної скарги про те, що матеріалами справи не підтверджено, що ОСОБА_1 керував автомобілем, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, дослідженим рапортом поліцейського взводу №1, роти №2 батальйону 4 УПП у Харківській області з якого вбачається, що автомобіль Skoda Fabia номерний знак НОМЕР_1 зупинився перед патрульною машиною, після чого з автомобіля вийшов чоловік та пішов до автомобіля, який зупинився позаду нього Skoda Octavia номерний знак НОМЕР_2 . З часом за кермо автомобіля Skoda Fabia сіла дівчина, однак не змогла виїхати на проїзну частину дороги, вийшла з-за керма та стояла поряд з автомобілем,за кермо сів чоловік без футболки та почав рух, перед початком руху подав світловий сигнал розвороту напрямку руху, проїхавши 10-20 метрів, водій зупинив транспортний засіб та вийшов з автомобіля підійшовши до нього він повідомив, що він пасажир.
Крім того, як вбачається з відомостей відеозапису з камер працівників поліції зазначене в рапорті працівника поліції підтверджували також свідки, які перебували разом з ОСОБА_1 в автомобілі, а саме те, що він допоміг виїхати дружині на проїжджу частину, оскільки вона не змогла впоратись з керуванням автомобіля на піску та які пояснювали, що він не збирався керувати автомобілем, оскільки в ньому перебували діти та він лише допоміг виїхати на проїзну частину дороги та в подальшому автомобілем повинна була керувати його дружина.
Визначення терміну «керуванняя транспортним засобом» було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в рішенні №404/4467/16-а від 20.02.19 ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом - це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху - для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
З урахуванням відомостей відеозапису камер працівників поліції та пояснень свідків, які перебували разом з ОСОБА_1 то таким чином, доводи апеляційної скарги про те, ОСОБА_1 не керував транспортним засобом, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, в матеріалах справи є достатні та належні докази, які за своїм змістом є логічними й послідовними, та такими що підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Твердження апелянта про те, що працівниками поліції було складено направлення на огляд в медичному закладі через дві години після зупинки транспортного засобу апеляційний суд визнає необґрунтованими, оскільки як вбачається з відеозапису з камер працівників поліції з моменту зупинки автомобіля ОСОБА_1 та пасажири, які перебували з ним в автомобілі тривалий час не надавали посвідчення водія, сперечались з працівниками поліції, сперечались зі свідками, які були запрошені працівниками поліції, не відповідали на питання працівників поліції, що зумовило тривале оформлення матеріалів до протоколу про адміністративне правопорушення.
ОСОБА_1 та його захисник в судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснили, що ними не оскаржувались дії працівників поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення в порядку КАС або до керівництва патрульної поліції з метою проведення службової перевірки
Отже, твердження апелянта, щодо неправомірності дій працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідають дійсності, оскільки є суб'єктивними, тобто незаконність їх дій не встановлена будь-якими судовим рішенням або висновком компетентного органу, в наслідок чого суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості їх врахувати.
За таких обставин, відсутні підстави ставити під сумнів відомості, що об'єктивно зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Дослідивши докази, що є наявними у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 апеляційний суд визнає їх належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам статті 251 КУпАП.
З довідки лейтенанта поліції Карпенка О.С. вбачається, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія 11.04.2008 року, тобто ним було складено іспит на знання вимог ПДР України. За таких обставин, апеляційний суд вбачає, що відмова від проходження огляду на стан сп'яніння на вимогу працівника поліції є свідоме ігнорування ПДР України, що свідчить про умисний характер вчиненого правопорушення, відповідно до ст. 10 КУпАП
З огляду на викладені обставини, на момент зупинки та висловлення пропозиції ОСОБА_1 з боку працівників поліції щодо проходження відповідного огляду на місці або у медичному закладі у водія не було достатніх підстав відмовлятись від такої законної вимоги або ставити її під сумнів, а тому суд апеляційної інстанції вважає доводи апелянта про відсутність підстав щодо медичного огляду безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що суддярозглянув справу за відсутності ОСОБА_1 не є підставою для скасування постанови.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 в провадженні районного суду перебувала з 23.06.2020 року та суддею двічі призначались судові засідання.
Статтею 277 КУпАП визначені строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до яких справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Судове засідання, яке було призначено на 29 липня 2020 року було відкладено за клопотаннями захисника, та 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 знову звернувся до суду з клопотання про відкладення розгляду.
Неодноразова неявка в судові засідання ОСОБА_1 суддею першої інстанції були розцінена, як умисне затягування розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, з метою уникнення ним відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що згідно з одним із принципів судочинства визнано пріоритет публічного інтересу над приватним. Безпідставне умисне затягування розгляду справи нівелює завдання КУпАП, яким є охорона прав і свобод громадян, зміцнення законності та виховання громадян.
Крім того, недотримання строків розгляду справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист і негативно впливає на ефективність та авторитет судової влади, а не понесення відповідальності за скоєне правопорушення дискредитує державу та руйнує моральні цінності суспільства.
Таким чином, апеляційний суд вважає необґрунтованими посилання апелянта на порушення судом першої інстанції прав ОСОБА_1 бути присутнім у судовому засіданні.
Згідно вимог ст.252КУпАП України, де зазначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Поряд з цим, відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 р., яке з урахуванням положень статей8,9 Конституції України, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»є частиною національного законодавства, зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі держави.
Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Таким чином, доказів, які спростовують правильність висновків суду першої інстанції, апелянтом не надано, не встановлено їх і при апеляційному перегляді, а тому підстав для скасування постанови судді на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУПАП, апеляційний суд не вбачає.
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення щодо порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР України та притягнуто за ч.1 ст.130 КУпАП до відповідальності, а тому посилання апелянта на незаконність та необґрунтованість судової постанови є безпідставними.
З огляду на викладене, постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і скасуванню за доводами, викладеними в апеляційній скарзі не підлягає.
Керуючись ст. ст. 294, 295 КУпАП,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Харківського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя С.К. Шабельніков