СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/18742/21
пр. № 2/759/6178/21
06 жовтня 2021 року м.Київ Святошинський районний суд м. Києва
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» (49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (01001, м. Київ, вул. М. Житомирська, 6/5), приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов Андрій Валерійович (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 13, офіс 2) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
у серпні 2021 р. до суду надійшла вказана позовна заява. Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.06.2021 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за №147156 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ««Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» заборгованості у розмірі 210337,98 грн.
На переконання позивача виконавчий напис Приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. вчинений з численним порушенням законодавства України.Посилається, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки подані товаристовом приватному нотаріусу документи не підтверджували безспірність заборгованості позивача. Враховуючи викладене, позивач вимушений звернутись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою суду від 20.08.2021 р. у справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засіданн.
Ухвалою суду від 20.08.2021 закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду.
В судове засіданні позивач та/або його представник не з'явились, від прдеставника позивача до суду надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних доказів у справі.
В судове засідання інші учасники процесу не з'явилися, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Відзив відповідачем не подано, пояснень від третіх осіб не надходило.
Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, в порядку заочного розгляду справи. Відповідно до ч. 4 вказаної статті, заочний розгляд справи проводиться у разі, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зрозглянувши спрву, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
За правилами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11.06.2021 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. було вчинено виконавчий напис, який зареєстровано в реєстрі за №147156 про звернення стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ««Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» заборгованості у розмірі 210337,98 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Іванов АВ. від 05.08.2021 відкрито виконавче провадження № 66415021 з примусового виконання спірного виконавчого напису (а.с30).
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування, насамперед, встановлюються Законом України «Про нотаріат», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, (далі - Порядок) та іншими нормативними актами.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі - Перелік), для одержання виконавчого напису додаються: оригінал кредитного договору; засвідчена виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Аналогічні вимоги передбачено пунктом 3.1 глави 16 Порядку.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню правове значення має не лише перевірка додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком, а й перевірка доводів боржника в повному обсязі та встановлення обставин, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 6-887цс17 та Верховного Суду від 19.09.2018 у справі № 207/1587/16 (провадження № 14-12559св18), 12.12.2018 у справі № 205/6301/16-ц (провадження 61-30321св18).
Пунктом 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №2 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу.
Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 05.07.2017 по справі №754/9711/14-ц, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які, згідно із відповідним Переліком, є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З оглядуна наведенета зурахуванням приписівстатей 15,16,18ЦК України,статей 50,87,88Закону України«Про нотаріат»,захист цивільнихправ шляхомвчинення нотаріусомвиконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що при вчиненні напису нотаріус отримував від відповідача виписку з рахунку позивача із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою про непогашення заборгованості, або первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та здійснення його часткового погашення (квитанції, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), тому у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком, зазначений у написі є безспірним.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
При цьому, суд враховує, що доказів на спростування зазначеного відповідачем та приватним нотаріусом суду надано не було.
За таких обставин та враховуючи, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог статті88 Закону України «Про нотаріат», так як вказану у виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За такого, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1362,00 грн.
Крім цього позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу урозмірі 5000.00 грн. з підстав чого слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 за № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Проте на підтвердження сплати позивачем суми судових витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги представником не надано до суду відповідного документу, що свідчить про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформленого у встановленому законом порядку, що позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а суд перевірити надання та оплату таких послуг.
Отже, враховуючи вищезазначені обставини суд вважає, що представником позивача не підтверджено належними та допустими доказами заявлені вимоги, зокрема відповідним банківським документом, який би підтверджував оплату таких послуг на підставі чого заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст.ст. 1, 4, 15, 16 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. № 296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. № 1172, суд, -
позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» (49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, 2, офіс 205), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (01001, м. Київ, вул. М. Житомирська, 6/5), приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Іванов Андрій Валерійович (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 13, офіс 2) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євгеном Михайловичем, зареєстрований зареєстрований в реєстрі за №147156 від 11.06.2021 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» заборгованості у розмірі 210337,98 грн. таким, що не підлягає виконанню.
В задоволені іншої частини відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» на користь ОСОБА_1 , ,ІПН: НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 1362 (одну тисячу триста шістдесят дві) грн. 00 коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: Оксана УЛ'ЯНОВСЬКА
Повний текст судового рішення складено 06.10.2021.