печерський районний суд міста києва
Справа № 127/5147/20-ц
13 вересня 2021 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Соколова О.М.,
при секретарі судових засідань - Проскурня А.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 127/5147/20-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна через Уповноваженого Верховної Ради України з питань дотримання прав людини про відшкодування моральної шкоди,-
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна через Уповноваженого Верховної Ради України з питань дотримання прав людини про відшкодування моральної шкоди.
В обгрунтування вимог позивач посилається на те, що 09.02.2017 року Вінницький окружний адміністративний суд у справі № 802/2440/16-а ухвалив постанову, та визнав протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в особі представника Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Ляха Д.О. щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 25.02.2016 та 12.06.2016 року, поданих ним до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в особі представника Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Ляха Д.О. щодо розгляду питання притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Державної архітектурної-будівельної інспекції у Вінницькій області. Та, зобов'язано Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в особі представника Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Ляха Д.О. розглянути питання про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, за зверненням ОСОБА_1 від 25.02.2016 року, та повідомити його про результат розгляду його звернення у встановлений законом строк. А тому, позивач просить стягнути з Держави Україна шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн., та компенсацію за відрив від звичайних занять в сумі 4723 грн., шляхом перерахування на банківські реквізити.
Позивач у судове засідання не з'явився, на адресу суду через систему «Електронний суду», надіслав заяву та просив розгляд справи проводити за його відсутності. Позовні вимоги підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подав відзив на позовну заяву, у якому вказує, що вказане рішення суду від 09.02.2017 року у справі № 802/2440/16-а було виконано належним чином. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року прийнято звіт про виконання рішення суду,у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1. ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
На підставі викладеного, суд визнав можливим провести розгляд справи у відсутності сторін, на підставі наявних в справі доказів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи наступного.
Судом встановлено, що поставною постановою визнано протиправними дії Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в особі представника Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Ляха Д.О. щодо неналежного розгляду скарг ОСОБА_1 від 25.02.2016 та 12.06.2016 року, поданих ним до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини в особі представника Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Ляха Д.О. щодо розгляду питання притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Державної архітектурної-будівельної інспекції у Вінницькій області. Та, зобов'язано Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в особі представника Уповноваженого з питань дотримання соціально-економічних та гуманітарних прав Ляха Д.О. розглянути питання про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб Державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області, за зверненням ОСОБА_1 від 25.02.2016 року, та повідомити його про результат розгляду його звернення у встановлений законом строк.
Вказане рішення суду було виконано належним чином, відповідно до ухвали Вінницького окружного адміністративного суду від 30.03.2017 року.
На підтвердження своїх позовних вимог та доведення наявності в діях відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди позивачу, завданої в публічно-правових відносинах ОСОБА_1 надає як доказ: копію постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 09.02.2017 року, копію картки реквізитів позивача, копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, про відсутність інформації про доходи за 1 квартал 2019 року по 4 квартал 2019 року; довідку Міністерства соціальної політики України служба зайнятості, Вінницький міський центр зайнятості про те, що позивач з 22.05.2015 здійснював пошук роботи та був на обліку, як такий, що шукає роботу, допомогу по безробіттю не отримує; копію Акта обстеження житлових умов від 25.02.2019 року, в якому вказано про те, що житлові умови гр.. ОСОБА_1 , за адресою проживання не задовільні, потребують поліпшення.
Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою ( п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (ст. 55 Конституції України).(Постанова Верховного Суду від 28.03.2018 року Справа № П/9901/370/18).
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. (ст.55 Конституції України).
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. (п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про вілшкодування моральної (немайнової) шкоди»). В пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Згідно роз'яснень, які викладені у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності про відшкодування шкоди підлягають встановленню: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.
Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом(ст.81 ЦПК України).
У п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправя сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Суд враховує, що у межах матеріалів даної цивільної справи не знайшов свого підтвердження факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, надані позивачем докази не свідчать про наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, встановивши, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суду не надав, тому суд вважає підставною відмови в задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної із вини Держави, позивачами надано суду в якості доказу постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.04.2016 року, інші додані до матеріалів справи докази не свідчать про завдання позивачу моральної шкоди.
Також, позивач просить стягнути з відповідач компенсацію за відрив від звичайних справ у сумі 4723 грн, у відповідності до ст. 138 ЦПК України.
Частиною 2 ст. 138 ЦПК України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача про стягнення із Держави Україна через Уповноваженого Верховної Ради України з питань дотримання прав людини про відшкодування моральної шкоди, не знайшли свого підтвердження належними доказами. З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Позивачем заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору повністю, адже його майновий стан скрутний, життєві умови потребують поліпшення а також позивач здійснює пошуки роботи, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами.
Відповідно до ч. 3 ст. 136 ЦПК України, суд звільняє позивача від сплати судового збору за подання позовної про відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.19, 22, 55, 56 Конституції України, ст. ст.15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, статтями 10, 11, 12, 81, 83, 136, 141, 259,352 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна через Уповноваженого Верховної Ради України з питань дотримання прав людини про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Дата складання повного тексту рішення 13.09.2021 року.
Суддя О.М. Соколов