06 жовтня 2021 року м. Дніпросправа № 340/1107/21
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року в адміністративній справі №340/1107/21 (суддя у 1 інстанції Петренко О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Кіровоградській області від 05.02.2021 року за №Ф-104129-53 про сплату боргу в розмірі 15577,96 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Кіровоградській області виключити з інформаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків позивача відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 15577,96 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Кіровоградській області № Ф-104129-53 від 05 лютого 2021 року. Зобов'язано Головне управління ДПС у Кіровоградській області виключити з інформаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків позивача відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 15577,96 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не проведено державну реєстрацію припинення провадження незалежної професійної діяльності, а тому останньому продовжується нарахування ЄСВ відповідно до вимог чинного законодавства. Зазначено, що ЄСВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
В відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю та з 27.08.2009 р. перебуває у трудових відносинах з ТОВ "Агродар ЛТД".
Так, 02.04.2019р. адвокатом позивача подано до Головного управління ДФС у Кіровоградській області заяву про повернення помилково сплачених коштів на рахунок Державної податкової інспекції за єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Листом від 25.02.2021 р. відповідач повідомив про залишення без розгляду питання повернення суми сплаченого єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки станом на 25.02.2021 року, за даними ІС «Податковий блок» сума боргу ФОП ОСОБА_1 становить 5374,06 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VІ (надалі Закон №2464-VІ).
Відповідно до п.п.2, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п.п.1, 4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:
роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
3ідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону
Статтею 7 Закону №2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Згідно п.п.2, 3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз.3 ч.8 ст.9 Закону України №2464-VI).
Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Так, відповідно до довідки №1101/01 від 11.01.2019 р. за період з 01.01.2019 р. по 31.12.2019 р. ТОВ "Агродар ЛТД" за юрисконсульта ОСОБА_1 нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 21314,95 грн.
Відповідно до довідки №1203/01 від 12.03.2020 р. за період з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. ТОВ "Агродар ЛТД" за завідувача земельного сектору ОСОБА_1 нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 24890,74 грн.
Відповідно до довідки №1203/02 від 12.03.2021 р. за період з 01.01.2021 р. по 28.02.2021 р. ТОВ "Агродар ЛТД" за завідувача земельного сектору ОСОБА_1 нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі 4877,88 грн.
Зі змісту податкової декларації про майновий стан і доходи за 2019 рік встановлено, що позивачу звітному періоді одержано виключно дохід, нарахований у формі заробітної плати.
Зі змісту податкової декларації про майновий стан і доходи за 2020 рік встановлено, що позивачу звітному періоді одержано дохід, нарахований у формі заробітної плати та дохід, від провадження незалежної професійної діяльності.
Отже, у періоді з 01.01.2019 р. по28.02.2021 р. роботодавець сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та реєстрації її як фізичної особи-підприємця, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Враховуючи на викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок з 01.01.2019 р. по28.02.2021 р. за неї регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що, в свою чергу, виключає обов'язок позивача щодо сплати ним єдиного внеску у період, коли він був найманим працівником, а не фізичною особою-підприємцем.
Крім того, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності за період з 01.01.2019 р. по 28.02.2021 р.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.
Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986р., "Щокін проти України" від 14.10.2010р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004р., ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються.
Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Кіровоградській області № Ф-104129-53 від 05 лютого 2021 року.
З огляду на скасування вимоги № Ф-104129-53 від 05 лютого 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову про зобов'язання Головне управління ДПС у Кіровоградській області виключити з інформаційної системи органів ДПС та індивідуальної картки платника податків позивача відомості про наявність боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі 15577,96 грн., оскільки відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13.02.2018 року у справі №816/2042/16, від 26.02.2019 року у справі №805/4374/15-а, від 23.12.2019 року у справі №813/3277/18 (№К/9901/22863/19), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року в адміністративній справі №340/1107/21 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23.04.2021 року в адміністративній справі №340/1107/21- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя Н.А. Олефіренко
суддя В.А. Шальєва