Головуючий І інстанції: Бідонько А.В.
18 жовтня 2021 р. Справа № 520/6894/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Катунова В.В. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021, м. Харків, повний текст складено 24.05.21 по справі № 520/6894/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у виплаті лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 р та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3-й під'їзд, 2-й поверх) перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) пенсію з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2018 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. однією сумою з нарахуванням компенсації за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року.
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач всупереч вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" протиправно зменшив розмір пенсії ОСОБА_1 за рахунок виплати лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року, починаючи з 01.01.2018 року та лише 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року частково задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок виплати пенсії не в повному обсязі, а у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом з 05.03.2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 05.03.2019, з урахуванням раніше виплачених платежів.
У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ14099344) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) у розмірі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривень 00 копійок).
Не погодившись з вказаним рішенням в частині відмови у позові, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 01.01.2018 року позивачу проводиться виплата підвищеної пенсії у розмірі 50 % суми підвищеної пенсії, визначеної станом на 01.03.2018 року та 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року з 01.01.2019 року.
Протиправні дії відповідача, на думку позивача, полягають у виплаті ОСОБА_1 лише 50% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року з 01.01.2018 р., що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 внаслідок виплати пенсії не в повному обсязі, а у розмірі 75% суми підвищення пенсії, визначеного станом з 05.03.2019 року; зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 05.03.2019, з урахуванням раніше виплачених платежів.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно ч. 3 ст. 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі по тексту - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції на момент призначення пенсії, до 01.01.2017 року) усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться у строки, встановлені частиною другою статті 51 цього Закону.
Водночас, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року № 1774-VIII частину 4 статті 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” викладено у такій редакції: “усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій”. Вказана норма набрала чинності з 01.01.2017.
З огляду на викладене, починаючи з 01.01.2017 законодавцем змінено правові підстави перерахунку пенсії військовослужбовцям та віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України визначати умови, порядок проведення перерахунку пенсії та встановлювати розміри проведених виплат.
Згідно з п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України 17.07.1992 року № 393 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів № 103 від 21.02.2018 року) перерахунок пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, проводиться на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно та схеми тарифних розрядів за основними типовими посадами.
На момент прийняття цієї постанови ст. 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” діяла в новій редакції і відповідно для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням розмірів грошового забезпечення у відповідності до цієї постанови необхідно було відповідне рішення Кабінету Міністрів України щодо порядку, умов та розмірів перерахунку.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” від 21.02.2018 року № 103, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Постанова № 103), ухвалено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” до 01.03.2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.
Відповідно до п. 2 Постанови № 103, в редакції на час здійснення позивачу перерахунку пенсії, виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 року у таких розмірах: з 01.01.2018 року - 50 відсотків; з 01.01.2019 року по 31.12.2019 року - 75 відсотків; з 01.01.2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року.
З наведеного вбачається, що військовослужбовцям та деяким іншим особам перерахунок пенсій здійснюватиметься із урахуванням трьох складових оновленого грошового забезпечення, визначеного на 01.03.2018 року - окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням та надбавки за вислугу років. Виплата перерахованих пенсій здійснюватиметься поетапно починаючи з 01.01.2018 року у таких розмірах: з 01.01.2018 - 50 відсотків; з 01.01.2019 по 31.12.2019 - 75 відсотків; з 01.01.2020 - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 року. Органи Пенсійного фонду здійснюватимуть перерахунок пенсій на підставі довідок про складові оновленого грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, які будуть видані відповідними міністерствами та відомствами.
Таким чином, нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини перерахунку і виплати пенсій на умовах норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, дає можливість зробити висновок, що зі зміною правового регулювання підстав проведення перерахунку пенсії Кабінету Міністрів України делеговано право шляхом прийняття відповідної постанови встановлювати умови, порядок та розміри пенсійних виплат при перерахунку пенсії військовослужбовців, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з функціями Уряду України, визначеними в п. п. 2, 3 статті 116 Конституції України.
Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Постанова Кабінету Міністрів України № 103 в період з 01.01.2018 по 04.03.2019 була чинною, не була визнана неконституційною та підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки відповідач є територіальним органом виконавчої влади, який в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно-правовими актами, він не мав підстав здійснювати перерахунок пенсії позивачу на умовах та в порядку, закріплених нормою, що втратила чинність (ст. 63 Закону № 2262-ХІІ в попередній редакції), а також не враховувати Постанову № 103.
Таким чином, відповідач, виплачуючи 50 % підвищення до пенсії позивача, перерахованої з 01.01.2018, згідно з Постановами Кабінету Міністрів України № 103 та № 704 від 30.08.2017 року, діяв у відповідності до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 та не порушив вимог ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ.
Як зазначалось вище, збільшення грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців, з яким Порядок № 45 раніше пов'язував виникнення підстав для перерахунку пенсії, відбулося з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року, якою затверджені нові розміри грошового забезпечення для відповідних категорій військовослужбовців.
Водночас, Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 набрала чинності лише 01.03.2018 року.
Постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 набрала чинності раніше - 24.02.2018, через що до моменту набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Кабінет Міністрів України встановив правила виплати перерахованої пенсії.
При цьому, станом на 01.01.2018 частина 4 статті 63 Закону № 2262-ХІІ діяла в новій редакції, згідно з якою перерахунок пенсії пов'язувався з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови щодо умов та порядку перерахунку пенсії, а без прийняття такої постанови перерахунок пенсії був би неможливим.
При вирішенні спірного питання судом також враховано, що у пункті 2.1 Рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
У пункті 2.2 цього Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (пункти 2, 3статті 116 Конституції України).
В Рішенні від 02 березня 1999 року № 2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до пункту 3статті 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади.
Отже, політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Судом при наданні оцінки зазначеним доводам сторони позивача, також враховано правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2196/17-а (Пз/9901/1/18).
Колегією суддів встановлено, що з 01.01.2018 запроваджені законодавчі зміни, які призвели до перерахунку пенсії особам, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ, та до осучаснення складових грошового забезпечення, з яких визначається розмір пенсії.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію прав та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегією суддів при вирішенні даної справи взято до уваги практику Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі “Суханов та Ільченко проти України” (рішення від 26.06.2014 року, п. 35) Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин “законне сподівання” на отримання “активу” також може захищатися ст. 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має “законне сподівання” якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах вимоги позивача, станом на час його звернення до суду та розгляду справи, не мали достатнього підґрунтя у національному законодавстві, адже Постановою Кабінету Міністрів України № 103, яка була чинною до 05.03.2018 року, прямо передбачено порядок виплати перерахованих пенсій колишнім військовослужбовцям у такий спосіб, як це здійснено відповідачем по справі (виплата 50 % підвищення), а також була відсутня усталена практика національних судів на підтримку аналогічних скарг заявників. З огляду на це, у позивача не було “законних сподівань” на збільшення пенсії, які могли б підпадати під дію ст. 1 Першого протоколу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Другого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2019 по справі №2040/8050/18 та від 06.12.2018 по справі №2040/7071/18.
Водночас, згідно відомостям, які містяться в Єдиному реєстрі судових рішень, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі №826/3858/18, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 "Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Зобов'язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.
Зазначене рішення набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 по справі №826/3858/18.
Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФ України в Харківській області виплачувала позивачу з 01.01.2018 року щомісячно 50% від підвищення розміру пенсії, а з 01.01.2019 року здійснюється в розмірі 75 відсотків суми підвищення пенсії, визначеної станом на 1 березня 2018 року.
З огляду на викладене, враховуючи те, що в період з 01.01.2018 по 04.03.2019, включно, діяла постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не перерахунку пенсії та не виплаті позивачу 100% суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року з 01.01.2018 по 04.03.2019, включно, а також в частині зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу з урахуванням 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01.03.2018 з 01.01.2018 по 04.03.2019, включно, - не підлягають задоволенню.
Щодо зобов'язання здійснити виплату пенсії однією сумою, колегія суддів зазначає, що спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі задоволення позову та набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми єдиним платежем, так і кількома платежами, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці.
В силу ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
При цьому, ч. 1 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
У даному випадку спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб'єкт владних повноважень є виплата належних позивачу сум у повному обсязі, інший спосіб виконання в спірних правовідносинах нормативно не визначений.
Колегія суддів зауважує, що ні приписами статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», ні постановою КМУ №649 від 22.08.2018 року, за наявності вини пенсійного органу, не встановлено спосіб виплати належних позивачу сум частинами, періодичністю проведення платежів тощо, та не обмежено право позивача на виплату належної йому суми одним платежем.
При ухваленні судом рішення, суд зобов'язує відповідача здійснити позивачу виплату належних сум пенсії, та у разі набрання чинності рішенням суду про зобов'язання сплатити недоплачену частину пенсії, перерахування недоплачених сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і однією сумою, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої різниці, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Отже, вимога щодо здійснення виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2018 р. єдиним платежем не підлягає задоволенню, оскільки з системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. З ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, вбачається, що суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта.
Крім того, кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання владного суб'єкта до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що (у даному конкретному випадку) полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 року, згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Так, питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Статтею 1 Закону № 2050-III, передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Згідно статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
За змістом статті 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Таким чином, компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 січня 2018 року може бути виплачена позивачу у тому ж місяці, у якому буде здійснюватися виплата заборгованості за відповідний період.
Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Як встановлено судом, виплата призначена позивачу за рішенням суду позивачу не була виплачена.
В свою чергу при виконанні рішення суду слід застосовувати спеціальне законодавство, зокрема, положення Закону №4901-VІ.
Враховуючи положення статті 5 Закону №4901-VІ, нарахування та виплата компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду має проводитися органами Державної казначейської служби України, а не безпосередньо боржником за рішенням суду.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацією за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2018 згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року є передчасною та не підлягає задоволенню, а право позивача щодо її отримання може буде порушеним після виплати заборгованості за відповідний період, та лише за умови не виплати компенсації у тому ж місяці.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині, що оскаржується.
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 по справі № 520/6894/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді В.В. Катунов І.С. Чалий