18 жовтня 2021 р.Справа № 480/5432/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Курило Л.В.,
Суддів: Кононенко З.О. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 05.07.21 року по справі № 480/5432/21
за позовом ОСОБА_1
до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми)
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (далі - відповідач), в якій просила визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору № 50255193 від 03.06.2021 у розмірі 34565,84 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Тобто, підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. З матеріалів виконавчого провадження № 50255193 вбачається, що державним виконавцем не було здійснено дій з примусового виконання виконавчого листа № 592/9808/14-ц, виданого 08.05.2015 Ковпаківським районним судом м. Суми, оскільки в ході здійсненого державним виконавцем виконавчого провадження ВП № 50255193 фактично не відбулось та було припинено за заявою стягувача.
Отже, оскільки фактично за виконавчим листом не стягнуто кошти та не повернуто майно, у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення з боржника виконавчого збору, визначеного у постанові від 03.06.2021 про стягнення виконавчого збору у розмірі 34565,84 грн в межах виконавчого провадження № 50255193, а постанова про стягнення виконавчого збору підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Мінстерства юстиції (м.Суми) про визнання протиправною та скасування постанови задоволено.
Визнано протиправною та скасовано постанову Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) про стягнення виконавчого збору у розмірі 34565,84 грн від 03.06.2021 ВП № 50255193.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (40020, Сумська область, м. Суми, проспект Курський, 6, код ЄДРПОУ 40211121) судовий збір у розмірі 908 гривень.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/5432/21 від 05.07.2021 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що 03.06.2021 року державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувача на підставі заяви АТ «Перший український міжнародний банк» від 27.05.2021 року про повернення без подальшого виконання виконавчого документу, а саме виконавчого листа № 592/9808/14ц від 08.05.2015 року виданого Ковпаківським районним судом м. Суми про стягнення з ОСОБА_1 боргу у розмірі 345658,56 грн. Вказану постанову винесено на підставі п.1 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». При цьому за наслідками закінчення виконавчого провадження, передбаченими ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», законодавцем чітко викладено, що у разі повернення виконавчого документу стягувачу, з підстав, передбачених вище, якщо виконавчий збір не стягнуто, виконавець виносить постанову про повернення виконавчого збору, яку виконує в порядку, визначеному Законом. Пунктом 2 резолютивної частини вказаної постанови від 03.06.2021 року зазначено про виведення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме провадження. Зауважує, що постанова про повернення виконавчого документа стягувачу не оскаржена та є чинною в даний момент. 04.06.2021 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 65681231 з примусового виконання постанови від 03.06.21 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 34565, 84 грн. Вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що виконавчий збір не може бути стягнутий через не стягнення виконавчого збору та створення умов його подвійної суми його стягнення, оскільки після 03.06.2021 за наслідками розгляду заяви стягувача відповідачем прийнято рішення про подальше стягнення виконавчого збору за відкритим новим виконавчим провадженням ВП 65681231 на загальну суму 34565,84 грн. саме за наслідками закінчення виконавчого провадження, тобто наслідком завершення виконавчого провадження стало обов'язкове відкриття нового виконавчого провадження ВП 65681231 про стягнення виконавчого збору за постановою про стягнення виконавчого збору, що була винесена в первісному відкритому виконавчому провадженні 03.06.2021. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження» № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, передбаченому цим Законом. На момент прийняття спірної постанови редакція ст. 27 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. Тобто розмір виконавчого збору становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не з фактично стягнутої суми, як вказує позивач. Відтак визначення державним виконавцем виконавчого збору з суми, що підлягала до примусового стягнення, є законним та таким, що узгоджується з положеннями норм Закону № 1404-VIII. Вказані відповідачем доводи підтверджуються практикою Верховного Суду в аналогічних спорах, що викладена у Постановах № 808/3791/16 від 30.05.2018 року, № 2540/3203/18 від 11.03.2020 року, № 520/9144/18 від 28.04.2020 року.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від позивачки ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційну скаргу Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) залишити без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 року без змін.
Відповідно до ст. 229 КАС України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 13 березня 2015 року Ковпаківським районним судом м. Суми було ухвалено рішення по справі № 592/9808/14-ц, яким стягнуто з позивача на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість по кредитному договору на загальну суму 342236,20 грн, а також судовий збір у розмірі 3422,36 грн. Вказане судове рішення набрало законної сили 08 травня 2015 року.
На виконанні у Ковпаківському відділі державної виконавчої служби у м. Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) у виконавчому провадженні ВП № 50255193 перебував виконавчий лист № 592/9808/14-ц виданий 08.05.2015 Ковпаківським районним судом міста Суми про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованості на загальну суму 345658,56 грн.
Постановою від 03.06.2021 державний виконавець Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), керуючись положеннями п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", повернув виконавчий лист стягувачу на підставі його заяви від 27.05.2021 (а.с.16-17).
Крім того, 03.06.2021 державним виконавцем Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) на підставі положень статей 3, 27, 40 Закону України "Про виконавче провадження" винесена постанова про стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 34565,84 грн. (а.с. 12).
Вважаючи дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 03.06.2021 в межах виконавчого провадження № 50255193 неправомірними, а постанову про стягнення з боржника виконавчого збору протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII).
Згідно з ч. 1 ст.10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За приписами ч. 1-2 ст. 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, враховуючи викладене вище, розмір виконавчого збору вираховується із суми, що підлягає примусовому стягненню.
За приписами ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІУ, в редакції чинній на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 50255193 від 13.01.2016, у постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Судом встановлено, що пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 50255193 від 13.01.2016 зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
Також пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404- VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно з п.1 ч. 1 ст.37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами ч. 5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцією з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.
Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Норми частини третьої 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п.1 ч. 1 ст. 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розділу III Інструкції.
При цьому, пункт 22 розділу III Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми за виконавчим листом.
Крім цього, п. 20 розділу III Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VІІІ. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, колегія суддів зазначає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Матеріалами справи встановлено, що стягнення за пред'явленим до примусового виконання виконавчим листом № 592/9808/14-ц, виданим 08.05.2015 Ковпаківським районним судом м. Суми, в ході здійсненого державним виконавцем виконавчого провадження ВП № 50255193 фактично не відбулось, оскільки було припинено за заявою стягувача.
Державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 50255193 від 03.06.2021, що дає підстави для висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі 34565,84 грн. спірною постановою ВП № 50255193 від 03.06.2021.
Посилання скаржника на постанову Верховного Суду № 520/9144/18 від 28.04.2020 колегія суддів відхиляє, оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, суди при вирішенні спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду.
Із аналізу норм Закону № 1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2019 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.
Законом № 2475- VIII внесені зміни до ст. 27 Закону № 1404-VIII , які набрали чинності з 28 серпня 2018 року, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Отже, із урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII які були чинними у період існування заборгованості позивача та знаходження на примусовому виконанні виконавчого документа, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року в справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Відтак, приписи ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.
Унесені Законом № 2475-VIII до ст. 27 Закону № 1404-VIII зміни погіршили становище боржника.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у Постановах від 14 травня 2020 року в справі №640/685/19, від 29 липня 2020 року в справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року в справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року в справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року в справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року в справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року в справі №420/769/19 та від 20 травня 2021 року в справі №640/32814/20.
Із урахуванням зазначеного і того, що внесені Законом № 2475-VIII зміни до ст. 27 Закону № 1404-VIII погіршили становище боржника, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.
Підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги в цій справі є необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 27 Закону № 1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, з огляду на те, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршене у зв'язку із внесенням Законом № 2475-VIII змін до статті 27 Закону №1404-VIII , що суперечить ст. 58 Конституції України.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові ВП № 50255193 від 03.06.2021, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону № 1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України є протиправною та підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 по справі № 480/5432/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Курило
Судді З.О. Кононенко А.О. Бегунц