11 жовтня 2021 р.Справа № 520/4376/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
представник відповідача Шамілова Л.Ш.
представник позивача Скульський С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А., м. Харків, повний текст складено 24.06.21 року по справі № 520/4376/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМГІДРОМАШ"
до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕМГІДРОМАШ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просив суд:
- скасувати податкове повідомлення - рішення №000/8575/0732 від 29 грудня 2020 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області;
- скасувати податкове повідомлення - рішення №000/8573/0732 від 29 грудня 2020 року, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕМГІДРОМАШ" задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що ГУ ДПС зроблено висновок про нереальність господарських операцій між ТОВ "Гемгідромаш" та його контрагентами з урахуванням того, що: щодо кожного контрагента ТОВ «Ремгідромаш контролюючим органом отримано податкову інформацію, відповідно до якої вбачається обрив ланцюга постачання товарів/послуг та з огляду на наведене неможливо підтвердити походження товару; надані до перевірки товарно-транспортні накладні заповнені не у повному обсязі, а саме: інформація щодо вантажно - розватажувальних операцій відсутня; у наданих до перевірки первинних документах адреса навантаження товару не співпадає з податковою адресою контрагентів позивача; підприємство ТОВ «Мілкі-Трейд» (код ЄДРПОУ 43740877), засновником/керівником/головним бухгалтером якого є ОСОБА_1 , створено без мети ведення господарської діяльності, проте, з метою надання податкової вигоди третім особам; наявна інформація щодо включення ТОВ «Стройіндустрія-2016» (код ЄДРПОУ 40380443) та ТОВ «Мілкі-Трейд» до переліку ризикових суб'єктів господарювання. Отже, задекларовані господарські операції з контрагентами-постачальниками не відбувалися у дійсності. Рух активів від ТОВ "Стройіндустрія-2016" та ТОВ "Мілкі-Тред" до ТОВ "Ремгідромаш" в дійсності не відбувся. Також вказав на те, що належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює сама господарська опрація, а не первинні документи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "РЕМГІДРОМАШ" пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та набуло статусу юридичної особи з ідентифікаційним кодом 14094559.
Основними видами діяльності позивача, в тому числі, є 33.14 ремонт і технічне обслуговування електричного устатковання (основний); 46.69 оптова торгівля іншими машинами й устаткованням; 71.20 технічні випробування та дослідження; 33.11 ремонт і технічне обслуговування готових металевих виробів; 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; 33.20 установлення та монтаж машин і устатковання.
На підставі наказу Головного управління ДПС у Харківській області від 11.11.2020 №4473 та направлень на проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 16.11.2020 №1799, №1800 фахівцями відповідача проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ "РЕМГІДРОМАШ" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства України щодо правомірності визначення суми від'ємного значення з податку на додану вартість, відповідно до податкової декларації з ПДВ за вересень 2020 року (від 19.10.2020 № 9269681518) у розмірі 392836,00 гривень, яку сформовано за рахунок періоду виникнення від'ємного значення: травень, червень, вересень 2020 року.
Результати перевірки викладені в акті №5389/20-40-07-32-09/4094559 від 27.11.2020, яким зафіксовано порушення пп. «а» п. 198.1, абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198, та пп. «в» п. 200.4, ст.200 Розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, із змінами та доповненнями, безпідставно завищено суму податкового кредиту на загальну суму 460792,00 грн, у т.ч. у червні 2020 року на суму 127216,00 грн та вересні 2020 року на суму 333576,00 грн, що призвело до : завищення від'ємного значення у сумі 392836,00 грн у вересні 2020 року; заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у розмірі сумі 67956,00 грн у вересні 2020 року.
Актом перевірки встановлені порушення, які і стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень: №000/8575/0732 від 29.12.2020 за формою «В4» про завищення від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 392836,00 грн та №000/8573/0732 від 29.12.2020 за формою «Р», яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 67956,00 грн за податковими зобов'язаннями та 16989,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
ТОВ "РЕМГІДРОМАШ" було подано скаргу на податкові повідомлення-рішення №000/8575/0732 та №000/8573/0732 від 29.12.2020, яка рішенням Державної податкової служби від 15.02.2021 №3481/6/99-00-06-01-05-06 залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Непогоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що складені між позивачем та його контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача. На час укладання договорів, контрагенти позивача були платниками ПДВ згідно з чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців. У свою чергу, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності та спростування доводів позивача. Також, суд зазначив, що чинним законодавством не передбачено відповідальність платника податків за невиконання чи не належне виконання його контрагентами свої податкових зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а тому податкові повідомлення-рішення №000/8575/0732 та №000/8573/0732 від 29 грудня 2020 року є протиправними та позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п.п. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Як встановлено п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.
Отже, законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Судом встановлено, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті перевірки висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій, укладених позивачем із контрагентами: ТОВ «Стройіндустрія-2016» та ТОВ «МІЛКІ-ТРЕЙД» за вересень 2020 року.
Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Стройіндустрія-2016» (Постачальник) було укладено договір № 01/06-20 від 02 червня 2020 року (1т. а.с.78-83).
Згідно з п. 1.1. Договору Постачальник приймає на себе зобов'язання поставляти і передавати у власність Покупця металопрокат (далі - Товар), а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 2.1. визначено, що строки поставки Товару визначаються у специфікаціях, які оформляються на кожну партію Товару і є невід'ємними частинами даного Договору.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна Товару визначається Сторонами на момент підписання специфікації та підтверджується видатковою накладною, які оформляються Постачальником на кожну партію Товару.
Згідно з п. 3.3.-3.5. Договору ціна Договору становить 763 294,63 грн (сімсот шістдесят три тисячі двісті дев'яносто чотири грн 63 коп.), в т. ч. ПДВ 20% - 127215,77 грн.
Ціна Договору визначається за загальною вартістю поставлених та оплачених партій Товару протягом дії даного Договору згідно специфікацій та видаткових накладних.
Розрахунки за кожну партію Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України - гривні у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника на підставі виставленого Постачальником рахунку.
За умовами укладеного договору та специфікації №1 від 02.06.2020 було відвантажено товар (заготовка круг), що підтверджується: видатковою накладною № 5 від 17 червня 2020 року; видатковою накладною № 8 від 24 червня 2020 року; видатковою накладною № 9 від 25 червня 2020 року (1т. а.с. 84,87,90).
Переміщення товару на адресу ТОВ "РЕМГІДРОМАШ" підтверджується ТТН № 5 від 17 червня 2020 р., № 8 від 24 червня 2020 р., № 9 від 24 червня 2020 р. (1т. а.с. 85,88,91).
Відповідно до актів списання №028/1, №028/2, №028/3 від 18.06.2020, №045, №046, №047 від 30.06.2020 (1т. а.с. 95-100) отриманий товар було використано у виробництві у червні 2020 року та реалізовано за договором поставки № 08/06-01/20 від 8 червня 2020 року на адресу ТОВ «Стройіндустрія-2016» відповідно до специфікації №1 від 08.06.2020 (1т а.с.101-106), що підтверджується видатковою накладною № 3 від 18.06.2020 (1т. а.с. 107).
Розрахунок проведено частково шляхом укладення угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог № 1 від 01 липня 2020 року, згідно якого ТОВ «Стройіндустрія-2016» (далі - Сторона-1) і ТОВ "РЕМГІДРОМАШ" (далі - Сторона-2), маючи одна до одної зустрічні однорідні вимоги, строк виконання яких настав, дійшли згоди на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з нижчевказаних договорів, у яких Сторона-1 і Сторона-2 є сторонами, а саме: за договором поставки № 08/06-01/20 від 08.06.2020 Сторона-1 є боржником, а Сторона-2 є кредитором при виконанні грошового зобов'язання в сумі 1 063 344,00 грн. (один мільйон шістдесят три тисячі триста сорок чотири грн. 00 коп.) ; за договором №01/06-20 від 02.06.2020 Сторона-1 є кредитором, а Сторона-2 є боржником при виконанні грошового зобов'язання в сумі 763 294,63 грн. (сімсот шістдесят три тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 63 коп.).
Відповідно до п. 2 Договору сторони дійшли згоди зарахувати зустрічні однорідні вимоги за зобов'язаннями, зазначеними у п. 1 цього Договору, і таким чином з моменту підписання цього Договору вважатимуть зобов'язання Сторони-2 таким, що припинено у повному обсязі, заборгованості Сторони-2 перед Стороною-1 немає; зобов'язання Сторони-1 таким, що припинено частково, заборгованість Сторони-1 перед Стороною-2 становить 300 049,37 грн. (Триста тисяч сорок дев'ять грн. 37 коп.).
Реєстрація податкових накладних відповідачем не заперечується.
Крім того, між ТОВ «РЕМГІДРОМАШ» (Покупець) та ТОВ «МІЛКІ-ТРЕЙД» (Продавець) було укладено договір поставки № 16/03 від 14 вересня 2020 року (1т а.с. 112-113).
Згідно з п. 1.1. Договору справжнім продавець зобов'язується зробити поставки, а Покупець прийняти та оплатити Товар в кількості, номенклатурі і за цінами згідно Специфікації.
Пунктом 2.1. визначено, що загальна сума Договору становить 2 001 456,00 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 333 576,00 грн.
Відповідно до п. 2.3. всі розрахунки між Сторонами здійснюються у національній валюті України у безготівковій формі.
Згідно з п. 3.1.-3.3. Договору Продавець зобов'язується передати товар Покупцю у повному обсязі протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання Договору.
Покупець здійснює самовивіз товару з місця зазначеного Продавцем, яким може бути склад Продавця чи склад третьої особи, на якому відповідний товар зберігається.
Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною чи актом прийому-передачі товару.
На виконання умов договору ТОВ «МІЛКІ ТРЕЙД» було здійснено поставку товару промислово технічного призначення (заготовка кільця розвантажувального диска, поковка, заготовка вала), що підтверджується видатковою накладною № РН-000014 від 16 вересня 2020 року, № РН-000015 від 16 вересня 2020 року, № РН-000016 від 16 вересня 2020 року (1т. а.с. 114-116).
Переміщення товару відбулось відповідно до ТТН №16/3 від 16 вересня 2020 року (1т. а.с. 117-118).
Відповідно до договорів відступлення права вимоги №23/11-П від 23.11.2020, №24/11-П від 24.11.2020, №30/11-П від 30.11.2020, №08/12-П від 08.12.2020, №9/12-П від 09.12.2020 ТОВ "ТРЕЙДОПТ СХІД" став кредитором Боржника ТОВ "РЕМГІДРОМАШ" за договором №16/03 від 14.09.2020 (1т. а.с. 120-124)
Оплату позивачем проведено в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями №2090 від 09.12.2020, №2067 від 08.12.2020, №2008 від 30.11.2020 (1т. а.с. 125-127).
Відповідно до актів списання №070, №071, №072, №073, №074, №075, №076 від 18.09.2020, №077 від 25.09.2020 (1т. а.с.136-144) придбаний товар було списано у виробництво у вересні 2020 року: для виготовлення проточної частини живильного турбонасосу, який реалізовано за договором поставки № 08/09-01/2020 від 8 вересня 2020 року (1т. а.с. 145-148), митна декларація №ЕК10АА від 01.10.2020 (1т. а.с. 151-153), перевезення відбувалось на підставі договору №1-3009 від 30.09.2020 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 ( 1т. а.с. 154-160).
Відповідно до актів списання №080, №081 від 25.09.2020, №007 від 06.10.2020 (1т. а.с.161-165) придбаний товар було списано у виробництво для виготовлення проточної частини живильного турбонасосу, який реалізовано за договором поставки №05/05/20-2 від 05 травня 2020 року (1т. а.с. 166-170), митна декларація №ЕК 10 АА від 15.10.2020 (1т. а.с. 171-176), перевезення відбувалось на підставі договору №15/10 від 15.10.2020 між позивачем та ТОВ "ЕВНІКА"( 1т. а.с. 177-183).
Також, придбаний товар було списано у виробництво для виконання робіт за договором № 16/13 від 23 липня 2020 року по капітальному ремонту генератора ТГВ-300, що підтверджується актом виконаних робіт №1 за вересень 2020 року (1т. а.с. 191-250, 2т. 1-25).
Оцінюючи надані позивачем первинні документи за правовідносинами з контрагентами, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, будь-які документи мають силу первинних лише в разі здійснення господарської операції та можуть братися для підтвердження даних податкового обліку.
Відповідно до ч.ч. 2 ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до вимог п. 2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Суд зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.
Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.
У податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.
Таким чином, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.
У разі фактичного здійснення господарської операції певні недоліки, допущені в первинних документах, не є безумовною підставою для їх оцінки такими, що вони не є підставою для ведення платником податків податкового обліку, за умови, що в своїй сукупності ці документи складають цілісну картину господарської операції, факт здійснення якої не викликає сумнів.
При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту/витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №804/12339/13-а.
Дослідивши надані позивачем первинні документи, які були надані контролюючому органу під час перевірки, враховуючи вищевикладені норми матеріального права та висновки Верхового Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем до матеріалів справи надано сукупність первинних та інших документів, які в умовах звичайної ділової практики супроводжують та підтверджують фактичне вчинення платником податків господарських операцій, зокрема: договори, податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, товаро-транспортні накладні, акти списання, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача, та не свідчать про відсутність у позивача підстав для формування задекларованих позивачем податкових вигод у вказаному періоді.
Первинні документи, складені між позивачем та його контрагентами, що долучені до матеріалів справи, відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов'язань та капіталу позивача.
На час укладання договорів, контрагенти позивача були платниками ПДВ згідно з чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців.
Податкові накладні за вказаними господарськими операціями були зареєстровані в ЄРПН, що не спростовується відповідачем.
У свою чергу, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагентів позивача об'єктивної можливості здійснення господарської діяльності та спростування вищенаведених доводів позивача.
Крім того, чинним законодавством не передбачено відповідальність платника податків за невиконання чи не належне виконання його контрагентами свої податкових зобов'язань.
Суд зазначає, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, їх подальшу реалізацію тощо.
Нормами п.п. 200.1, 200.2 і 200.4 ст. 200 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Пунктом 198.5 ст. 198 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Виходячи з аналізу наведених норм Податкового кодексу України в сукупності, суд дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно зроблено висновок про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а тому податкові повідомлення-рішення №000/8575/0732 та №000/8573/0732 від 29 грудня 2020 року є протиправними та позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Колегія суддів вважає хибними доводи скаржника про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарської діяльності, зокрема, відсутність трудових ресурсів, як на підставу не підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача, оскільки відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди позивачем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.
До того ж, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати ними податку до бюджету, а тому, якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ за наявності факту реального вчинення господарських операцій, як у даній ситуації, та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 року у справі №820/8206/15.
Докази визнання недійсними у визначеному законом порядку вказаних вище договорів у матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів також вважає хибними посилання скаржника на дані Інформаційно-аналітичної системи ДПС України, з огляду на наступне.
У постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 04.09.2018 по справі №818/1249/17, суд зазначив: Суд визнає, що сумніви або припущення у будь-якому випадку не можуть бути доказами податкового правопорушення, прийнятним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що припущення відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних кадрів та основних фондів, а також розсуд можливості виконання ними певних видів діяльності не є доказами в межах податкових правовідносин. Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати ними (контрагентами) податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування податкового зобов'язання поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
Таким чином, суд доходить висновку, що предметом дослідження контролюючим органом під час перевірки мають бути первинні документи.
Судом встановлено, що контролюючим органом не проведена зустрічна перевірка контрагентів позивача.
Втім, посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставним, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 31.07.2018 у справі № 817/1339/17 (п. 19).
Суд також відхиляє посилання контролюючого органу на аналіз інформації баз даних ДПС, яким встановлено відсутність реального ланцюга постачання реалізованих товарно- матеріальних цінностей, з огляду на те, що правовідносини контрагента із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об'єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача його безпосередніми контрагентами.
Наведена правова позиція узгоджується з викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2018 у справі №2а/0470/4526/12, постанові Верховного Суду від 19.03.2021 по справі №460/143/19.
Підстав для відступу від згаданих вище правових позицій Верховного Суду відповідачем не наведено.
Також, суд зазначає, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі "Булвес АД проти Болгарії" (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Крім того, рішення ЄСПЛ "Булвес АД проти Болгарії", як на звичну практику країн Європейського Союзу в питанні відповідальності платників податку за податкові делікти посилається на два рішення Суду Європейського союзу: об'єднане рішення (консультативний висновок) Суду ЄС від 12 січня 2006 року в справі Optigen Ltd (C354/03), Fulcrum Electronics Ltd (C355/03) and Bond House Systems Ltd (C484/03) v Commissioners of Customs Ц Excise і об'єднане рішення Суду ЄС від 6 липня 2006 року в справі Axel Kittel v. Belgian State, (C439/04) і Belgian State v. Recolta Recycling (SPRL, C440/04) (ECR 2006, page I0616).
Так, у рішенні Суду ЄС від 12 січня 2006 року зазначається:... право на вирахування податку на додану вартість особою, що має статус платника ПДВ, яка здійснює відповідні операції, не може зачіпатися тією обставиною, що в ланцюгу поставок, в яку входять зазначені операції, попередня або наступна операція будуть пов'язані з шахрайством при сплаті податку на додану вартість, про яку платник податку не знав та не міг знати.
В даному випадку, контролюючим органом не доведено недобросовісність платника податку ТОВ «РЕМГІДРОМАШ» у взаємовідносинах з ТОВ «Стройіндустрія-2016» та ТОВ «МІЛКІ-ТРЕЙД», у встановленому законом порядку.
Слід зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них роботи та послуги, незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Такий висновок узгоджується із позицією колегії суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду у постанові від 27.03.2018 по справі №816/809/17.
Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу, що відповідачем під час проведення перевірки додаткових документів та/або інформації від платника податків не запитувалося.
При цьому, доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність відображення господарських операцій з придбання товарів у бухгалтерському та податковому обліку позивача і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.
Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних рішень, податковим органом взагалі не досліджувались господарські операції між позивачем та зазначеними контрагентами, за наслідками яких позивачем формувався податковий кредит. Висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про відсутність реального характеру здійснення господарської діяльності.
Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.
Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагента, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).
Таким чином, суд не бере до уваги доводи контролюючого органу з посиланням на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.03.2018 по справі №816/809/17, від 26.06.2018 по справі №826/3006/14 та 06.02.2018 у справі №821/589/17.
Також суд бере до уваги, що податковий орган не надав доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.
Відповідно до ч. 1,3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач, заперечуючи проти позову не довів, з посиланням на відповідні докази, правомірності своїх рішень, а тому позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд на підставі статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland” від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain” від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року по справі № 520/4376/21 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 по справі № 520/4376/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 18.10.2021 року