18 жовтня 2021 року справа №200/5282/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., секретаря судового засідання Тішевського В.В., представника позивача Брацила Р.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 р. (у повному обсязі складено та підписано 8 липня 2021 у м. Слов'янськ) у справі № 200/5282/21 (головуючий І інстанції суддя Троянова О.В.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального комерційного підприємства «Маріупольавтодор» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у сумі 2 042 112, 44 грн.,
30 квітня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального комерційного підприємства «Маріупольавтодор», в якому позивач просив стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 2038850, 28 грн. та пеню у розмірі 3262, 16 грн. (а.с. 1-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с. 145-148).
Представник позивача, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за унормуванням ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Апелянт посилається на ст. 19 Закону, ч. 1 ст. 20 Закону та постанову Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 та зазначає, що звітом про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік наданий відповідачем середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становить 334 осіб, тобто повинно бути працевлаштована 13 осіб з інвалідністю, а фактично - 1. Таким чином, відповідач не виконав норматив по створенню 12 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Апелянт вважає, що звітування центрів зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві, а саме подача звітності за формою № 3-ПН не є створенням робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та виконання встановленого нормативу.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. Надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення представника позивача, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відповідач, Комунальне комерційне підприємство «Маріупольавтодор» зареєстроване в якості юридичної особи за ідентифікаційним кодом юридичної особи 40940113 з 04.11.2016 року, про що свідчить виписка з єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 14).
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, який наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2020 році становила 334 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», визначена у звіті становить 13 осіб, що відповідає вимогам Закону. Фактично було працевлаштовано 1 особу з інвалідністю (а.с. 8).
З урахуванням вимог ст. 20 Закону позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 2 038 850,28 грн. що підтверджується відповідним розрахунком (а.с. 11)
Відповідачем у встановлений ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) не були сплачені адміністративно-господарські санкції у розмірі 2 038 850,28 грн., що дало підстави позивачеві для нарахування пені відповідно до ст. 20 вищезазначеного Закону і п. 4 Порядку, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку за кожний календарний день прострочення.
Таким чином станом на 16.04.2021 року розмір нарахованої пені становить 3 262,16 грн., що підтверджується розрахунком наданим позивачем (а.с. 12).
Спірним у цій справі є правомірність стягнення позивачем з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 2038850, 28 грн. та пеню у розмірі 3262, 16 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
За змістом пунктів першого та п'ятого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 року № 129) Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.
Фонд відповідно до покладених на нього завдань: координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо: зокрема, збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом.
За приписами статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-12 (надалі - Закон України № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Стаття 19 Закону № 875 встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій (далі підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів: для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Правилами статті 20 Закону № 875 окреслено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону № 875-ХІІ).
Статтею 18-1 Закону № 875-ХІІ встановлено: державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Частина 4 статті 20 Закону № 875 передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
За п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджені форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання (далі наказ № 316).
Підпунктом 1.1. п. 1 наказу № 316 затверджена форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії); пп.1.2. п.1 цього наказу затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).
З тексту п. 5 розділу І Загальні положення Порядку подання форми звітності № 3-ПН вбачається, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
У розділі ІІ Порядок заповнення розділу І форми № 3-ПН форми відображаються основні дані про вакансії: - порядковий номер запису. Під одним порядковим номером наводяться дані про загальну кількість вакансій за однойменними професіями з однаковими даними щодо оплати праці та місця проведення робіт. В інших випадках дані про вакансії відображаються під окремими порядковими номерами; - найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України Класифікатор професій; - кількість вакансій; - розмір заробітної плати з урахуванням основної заробітної плати, премій, надбавок, інших заохочувальних і компенсаційних виплат; - зазначається виключно розмір основної заробітної плати; - місце проведення робіт (область, район, місто, район у місті, селище, село); - робиться запис так, якщо у розділі ІІ форми № 3-ПН надано додаткові коментарі, або запис н, якщо таких коментарів не надано, та за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі особи з інвалідністю), що визначено пп.3.1.3. п.3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН.
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані:
- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та наказом № 316
- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та порядком № 70;
- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем протягом 2020 року (січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень) надавались звіти до Маріупольського міського центру зайнятості за формою №3-ПН з характеристиками вакансій та вимогами до претендента (а.с. 31-42).
В матеріалах справи наявний лист Маріупольського міського центру зайнятості від 06.04.2021 року, адресований відповідачу, про те, що останнім подавались звіти за формою 3-ПН у 2020 році.
Для працевлаштування на підприємство направлено 15 осіб протягом 2020 року. Підприємством було відмовлено у працевлаштуванні ОСОБА_1 , 03.08.2020 за професією «дорожній робітник» (а.с. 17).
Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю.
Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять відповідних доказів, які б підтвердили відмову відповідача у працевлаштуванні особи з інвалідністю ОСОБА_1 з наведенням відповідних причин для такого непрацевлаштування.
За унормуванням ч.ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України).
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (ч. 4 ст. 77 КАС України).
Із зазначеного вбачається, що відповідачем фактично були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2020 році у встановленій Законом кількості.
Проте, підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало непрацевлаштування інвалідів.
Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та належне інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення.
Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності відповідача складу правопорушення з метою застосування юридичною відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками, а застосування принципу вини, як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.
Працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача не є його провиною, оскільки воно виконало усі передбачені законодавством заходи. Обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.
Судами встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18.
За унормуванням ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 р. в сумі 2038850,28 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки суд вважає, що позивачем не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога про стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню як вірно зазначено судом першої інстанції.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач діяв на підставі норм чинного законодавства України, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись ст.ст. 195, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 р. у справі № 200/5282/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді А.А. Блохін
І.В. Геращенко