18 жовтня 2021 року справа №200/2010/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 200/2010/21-а (головуючий І інстанції Бабіч С.І.), складеного у повному обсязі 31 березня 2021 року у м. Слов'янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с. 1-2)
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби (а.с. 40-43).
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не набув права на день звільнення та иплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в Національній поліції за власним бажанням, передбачену статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», так як вислуга років у календарному обчисленні позивача складає 06 років 08 місяців 07 днів. До спірних правовідносин застосовується саме наявність календарної вислуги років, яка повинна становити не менше 10 років.
Відповідач звертає увагу, що позивач помилково стверджує у своїй позовній заяві, що він 16.12.2019 року на день звільнення саме з військової частини НОМЕР_1 набув право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення, оскільки його загальна вислуга років станом на 14.05.2019 року (момент звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ) та відповідно на 19.12.2019 року (момент зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ) вже складала понад 10 років.
Відповідач вважає, що в діях командування військової частини НОМЕР_1 відсутня протиправна бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII та підстави для здійснення нарахування та виплатити цієї допомоги позивачу, оскільки командування військової частини НОМЕР_1 , діючи виключно в межах чинного законодавства, керувалося як нормами загального, так і нормами спеціального законодавства, яке регулює механізм та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби - наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 “Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам”, яким встановлено, що одноразова грошова допомога виплачується за наявності 10 років саме календарної служби, тоді як в позивача така служба становить 06 років 08 місяців 07 днів (а.с. 50-56).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 01 листопада 2017 року (а.с. 8).
Відповідно до даних військового квитка молодшого сержанта ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 , виданого 14 листопада 2011 року, позивач у період з 28 серпня 2014 року по 22 березня 2019 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а у період з 22 березня 2019 року по 14 травня 2019 року - у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 14 травня 2019 року № 137 позивача звільнено з військової служби за контрактом та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (а.с.3-4).
16 грудня 2019 року між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 з одного боку, та громадянином України ОСОБА_1 з іншого боку було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб сержантського складу терміном на 1 (один) рік. Контракт набрав чинності з 16 грудня 2019 року (а.с. 19-22).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 грудня 2019 року № 353 молодшого сержанта ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16 грудня 2019 року № 74-РС на посаду водія-санітара медичного пункту, який прибув з Костянтинівського ОМВК Донецької області, визнано таким, що з 16 грудня 2019 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 2820 гривень на місяць, шпк «солдат». Вказано, що вислуга років у Збройних Силах України: календарна 05 років 08 місяців 07 днів, загальна з урахуванням пільгової 12 років 11 місяців 27 днів (а.с. 18).
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16 грудня 2020 року № 350 молодшого сержанта ОСОБА_1 , водія-санітара медичного пункту, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 01 грудня 2020 року № 179-РС, у запас за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», визнано таким, що справи та посаду здав та направлено для зарахування на військовий облік до Костянтинівського ОМТЦК та СП Донецької області. З 16 грудня 2020 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вислуга років у ЗСУ станом на 16 грудня 2020 року: календарна 06 років 08 місяців 07 днів, загальна з урахуванням пільгової 17 років 01 місяців 03 дні (а.с. 5).
Відповідачем не заперечується, що у день звільнення позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на отримання спірної допомоги порушено та підлягає відновленню.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, згідно із абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Аналогічна правова норма міститься в пункті 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" (надалі - Порядок № 393).
У розумінні вказаних правових норм слідує, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».
Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.
Отже, правовими нормами Порядку № 393 та Закону № 2011 законодавець лише визначає періоди служби, які підлягають зарахуванню до вислуги років у календарному обчисленні або на пільгових умовах. Тобто, законодавець визначає лише способи обчислення вислуги років.
Матеріалами справи підтверджується, що вислуга років на час звільнення позивача складає: у календарному обчисленні становить: календарна 06 років 08 місяців 07 днів, загальна з урахуванням пільгової 17 років 01 місяців 03 дні, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно позивач має право на таку виплату.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні.
У той же час, відповідач в апеляційній скарзі зазначає про те, що позивач набув відповідний стаж понад 10 років ще на момент звільнення з військової служби у іншій військовій частині - ( НОМЕР_2 ).
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанцій, а саме з військового квитка позивача та витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 № 350 від 16 грудня 2020 року, станом на 16 грудня 2020 року загальна вислуга років позивача склала 17 років 01 місяць та 03 дні.
Отже, вислугу років, що надає позивачу право на отримання під час звільнення з військової служби грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби позивач набув ще у листопаді 2013 року.
Відповідачем не надано суду доказів виплати позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби під час звільнення позивача з військової служби у будь-якій іншій військовій частині.
Як встановлено вище, станом на момент звільнення позивача з військової служби у військовій частині - НОМЕР_1 позивач мав право на виплату йому відповідної допомоги, проте, її виплату відповідачем проведено не було.
Зазначені обставини вказують на те, що відповідна сума одноразової грошової допомоги має бути стягнута саме з відповідача.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 200/2010/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 200/2010/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 18 жовтня 2021 року.
Колегія суддів А. В. Гайдар
Т. Г. Гаврищук
І. Д. Компанієць