18 жовтня 2021 року справа №200/3748/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №200/3748/21 (суддя 1-ї інстанції Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги від 11.03.2021 року,
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Донецькій області від 11.03.2021 року № Ф-13942-13 на суму 38468,87 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що вимога прийнята з порушенням чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки позивач є фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат), з ознакою «особа з інвалідністю».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
На час накопичення суми вимоги, несплата ЄСВ дозволялася, а неодноразові попередні вимоги визнавалися судами незаконними. Неодноразово включаючи до вимоги частини сум, які вже включалися раніше в прийняті вимоги, відповідач неодноразово ставить до стягнення одні й ті ж самі суми.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає заяву у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
Позивач перебуває на обліку в Волноваській ДПІ з 05.01.1994 року, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат), з ознакою «особа з інвалідністю» безстроково з 19.01.2012 року.
Відповідно до Довідки МСЕК Серія ДОН-07 № 029143, позивачу з 30.10.2009 року встановлена друга група інвалідності безстроково.
11 березня 2021 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску на суму 38468,87 грн.
З розрахунку до спірної вимоги та інтегрованої картки платника податків вбачається, що станом на 31.12.2020 року борг (недоїмка) ОСОБА_1 з єдиного внеску складає 38468,87 грн. Нарахування боргу відбувалося у період з травня квітня 2018 оку (а.с.23-27)
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що тільки з 01.01.2021 року позивач є звільненим від сплати за себе єдиного внеску, проте недоїмка виникла до 01.01.2021 року.
Оцінка суду.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 (далі - Закон № 2464-VI).
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за встановленою формою, виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено, що сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п'ята); єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома); платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма); єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).
Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті податковими органами та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Згідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вищевикладене свідчить, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
На підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Таким чином, особи які здійснюють незалежну професійну діяльність є платниками єдиного внеску та повинні сплачувати його навіть і у разі не отримання прибутку від діяльності у сумі не меншій ніж розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Отже позивач як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, і який відноситься до платника єдиного внеску, визначеного пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування незалежно від отриманого доходу.
На підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною п'ятою статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що особи, зазначені у пункті 5 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за умови взяття їх на облік фізичних осіб - підприємців та провадження ними одного виду діяльності одночасно як осіб, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті.
Між тим, звільнення осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони, зокрема, є особами з інвалідністю відбулося на підставі змін до ч.4 ст.4 Закону №2464, які були внесені п. 1 Розділу І Закону України № 592-IX від 13.05.2020 року.
Згідно пункту 1 Розділу «Прикінцеві положення» Закону України № 592-IX від 13.05.2020 року цей Закон набирає чинності з 1 січня 2021 року, крім пункту 5 розділу I цього Закону, що набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Отже, тільки з 01.01.2021 року, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, зокрема, які провадять незалежну професійну діяльність, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є особами з інвалідністю.
До 01.01.2021 Закон № 2464-VI не передбачав звільнення від сплати єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність та є особами з інвалідністю, до яких відноситься позивач.
Таким чином, підстави для звільнення позивача від сплати єдиного внеску до 01.01.2021 року були відсутні.
Як свідчать данні інтегрованої картки платника податків позивача єдиний внесок у спірній вимозі нарахований йому:
- за І квартал 2020 року по строку 21.04.2020 року у сумі 2078,12 грн. (нарахування за січень, лютий 2020 року);
-за ІІ квартал 2020 року по строку 20.07.2020 року у сумі 1039,06 грн. (нарахування за червень 2020 року);
-за ІІІ квартал 2020 року по строку 19.10.2020 року у сумі 3178,12 грн. (нарахування за липень, серпень, вересень 2020 року);
за IV квартал 2020 року по строку 19.01.2021 року у сумі 3300,00 грн. (нарахування за жовтень, листопад, грудень 2020 року).
Станом на 20.01.2020 року за позивачем рахувалася недоїмка у розмірі 28873,57 грн.
Тобто недоїмка на загальну суму 38468,87 грн виникла у період, коли позивач не був звільненим від сплати єдиного внеску як особа з інвалідністю, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Таким чином, доводи позивача щодо звільнення його від сплати єдиного внеску є безпідставними, що обумовлює відсутність підстав для задоволення позову.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №200/3748/21 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року по справі №200/3748/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 18 жовтня 2021 року, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар