18 жовтня 2021 року справа №200/2666/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гаврищук Т.Г., Гайдара А.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 200/2666/21-а (головуючий І інстанції Бєломєстнов О.Ю.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
зобов'язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків сплати щомісячної страхової виплати з 01.04.2014 року по 31.01.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року у справі № 200/3361/20 зобов'язано Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення виплатити йому страхові виплати з 01.04.2014 року по 31.01.2020 року з урахуванням фактично виплачених сум. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію за втрату частини доходів у зв'язку з невиплатою щомісячних страхових виплат з 01.04.2014 року по 31.01.2020 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року позов задоволено частково.
Зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячної страхової виплати, що виникла у 01.03.2016 року - 31.08.2018 року, за період з її нарахування, але не виплати, по 29.09.2020 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Основною умовою для виплати компенсації, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків виплати саме нарахованих доходів.
Виходячи зі змісту ст. 2 Закону №2050-ІІІ, сума перерахованих та сплачених на виконання судового рішення у справі №200/13080/19 не підпадає під визначення доходів, передбачених цією нормою, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
У разі нарахування сум за рішенням суду, виникають підстави для виплати компенсації у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, а не компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 є громадянином України, внутрішньо переміщеною особою, місце проживання було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, а саме за адресою: АДРЕСА_1 . Фактичним місцем проживання/перебування позивача на момент звернення до суду є АДРЕСА_2 . Зазначене підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.09.2017 року № 0000317830.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року у справі № 200/3361/20-а позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення про визнання незаконними дій, зобов'язання вчинити певні дії, - задоволено повністю, а саме:
- визнано незаконними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.04.2014 по 31.01.2020;
- зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення виплатити ОСОБА_1 страхові виплати з 01.04.2014 по 31.01.2020 з урахуванням фактично виплачених сум.
Постановою Першого апеляційногоадміністративного суду від 04.08.2020 року у справі № 200/3361/20-а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року в справі № 200/3361/20-а - змінено. В абзацах другому та третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року в справі № 200/3361/20-а період з “ 01.04.2014 по 31.01.2020” замінено періодом “ 01.03.2016 по 31.08.2018”.
В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року в справі № 200/3361/20-а - залишено без змін.
На виконання зазначеного судового рішення Костянтинівське міське відділення Управління ВД ФСС України в Донецькій області виплатило ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати в сумі 66486,60 грн., про що свідчить платіжне доручення № 333 від 28.09.2020 року.
Оплата проведена органами Казначейства 29.09.2020 року.
Спірні правовідносини виникли з приводу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати щомісячних страхових виплат за період з 01.04.2014 року по 31.01.2020 року.
Оцінка суду.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки; 12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Згідно з частиною 1 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі Закон № 1105-XIV) страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини 7 статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною 1 статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина 5 статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України Про оплату праці .
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050-III), Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Судом встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року у справі № 200/3361/20-а задоволено позовні вимоги позивача та зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділення виплатити ОСОБА_1 страхові виплати з 01.03.2016 по 31.08.2018 з урахуванням фактично виплачених сум.
Відповідачем на виконання рішення суду страхові виплати за 01.03.2016 по 31.08.2018 у розмірі 66486,60 грн виплачено позивачу, що підтверджується платіжним дорученням від 28 вересня 2020 року № 333.
Зважаючи на наведене вище правове регулювання та встановлені судом першої інстанції обставини, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати страхових виплат, оскільки вказана сума страхових виплат була сплачена відповідачем лише на виконання рішення суду.
Отже, є помилковим посилання апелянта, що позивач має право на компенсацію лише у разі несвоєчасного виконання рішення суду.
Суд не приймає посилання апелянта щодо своєчасної виплати страхових виплат на підставі рішення суду та посиланням на те, що така виплата мала разовий характер та не є доходом, а тому компенсації не підлягає, оскільки компенсація, передбачена Законом №2050-ІІІ, виплачується у разі порушення строків виплати доходу (перерахованої пенсії), а не виконання рішення суду.
Суд зауважує, що вказані кошти нараховані в результаті відновлення прав позивача згідно рішення суду, порушених при їх виплаті, тому вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №159/1615/17, від 29.04.2020 у справі №420/2093/16-а та від 16.12.2020 у справі №521/21718/16-а, від 23 грудня 2020 року у справі №640/7975/15-а.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено п. 3, п. 8, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 200/2666/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2021 року у справі № 200/2666/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 18 жовтня 2021 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 18 жовтня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді Т.Г. Гаврищук
А.В. Гайдар