ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 жовтня 2021 року м. Київ № 640/2708/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до Міністерства оборони України
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України та просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у відмові надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975;
- зобов'язати Міністерство оборони України надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975;
- зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що питання порушені ним у запиті про доступ до публічної інформації стосується інформації про розпорядження бюджетними коштами (копії відповідних документів, умови отримання коштів, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб, які отримали ці кошти), то в силу частини 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» така інформація не може бути обмежена у доступі, що вказує на наявність протиправної бездіяльності відповідача шляхом не надання відповідної інформації.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній посилається на статтю 11 Закону України «Про інформацію», статтю 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтю 14 Закону України «Про захист персональних даних» та вказує про відсутність протиправних дій, з огляду на що просить відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10.12.2020 ОСОБА_1 відповідно до статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» звернувся до Міністерства оборони України із запитом на інформацію, у якому просив:
- повідомити, якій кількості осіб у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України призначено одноразову грошову допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975;
- в разі наявності таких рішень просив надіслати їх у сканованому вигляді на електронну адресу: 145970yil@gmsil.com.
Листом від 28.12.2020 №248/4369(з)373 Міністерство оборони України повідомило заявника, що за вказаний період Комісією Міністерства оборони України з питань розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги і компенсаційних сум прийнято 1120 рішень стосовно призначення одноразової грошової допомоги.
Між тим, в частині надсилання копій відповідних рішень відповідач відмовив позивачу посилаючись на те, що така інформація є конфіденційною інформацією та вказуючи на положення статей 7, 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», статей 10, 14 Закону України «Про захист персональних даних».
Надаючи оцінку спірним рішенням суд враховує наступне.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).
Статтею 1 Закону № 2657-XII визначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно із частиною 1 статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, яке забезпечується, серед іншого, створенням механізму реалізації права на інформацію (ч. 1 ст. 6 Закону № 2657-XII).
Відповідно до статті 10 Закону № 2657-XII за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.
Положеннями статті 11 Закону № 2657-XII регламентовано, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.
Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення повноважень щодо верифікації та моніторингу державних виплат не потребує згоди фізичних осіб на отримання та обробку персональних даних.
Між тим, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
Частиною 1 статті 1 Закону № 2939-VI передбачено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
За правилами визначеними частини 1 статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
При цьому, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (ч. 2 ст. 6 Закону № 2939-VI).
Разом з частиною 5 статті 6 Закону № 2939-VI встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов'язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.
В силу положень статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
В той же час, згідно із частинами 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
До розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб'єкти господарювання, які володіють:
1) інформацією про стан довкілля;
2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту;
3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров'ю та безпеці громадян;
4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація, зокрема про фізичну особу, а саме: дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. При цьому, розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Разом з цим, відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних регулює Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI), який поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Згідно із статтею 2 Закону № 2297-VI обробка персональних даних - будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем; персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована; розпорядник персональних даних - фізична чи юридична особа, якій володільцем персональних даних або законом надано право обробляти ці дані від імені володільця; суб'єкт персональних даних - фізична особа, персональні дані якої обробляються.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2297-VI персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 3 ст. 6 Закону № 2297-VI).
Згідно із частиною 2 статті 10 Закону № 2297-VI обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.
Аналіз наведених положень Закону № 2297-VI у взаємозв'язку із положеннями Законів № 2939-VI, № 2657-XII, дає суду підстави дійти до висновку, що не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, крім випадків передбачених статтею 6 Закону Законів № 2939-VI, якими, в свою чергу, є конфіденційна інформація, зокрема, дані про національність фізичної особи, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Така інформація поширюється без згоди фізичної особи виключно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У Рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2018 №7-Р/2018, справа №1-123/2018(4892/17) Конституційний Суд України вказав, що згідно з Основним Законом України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19). Таким чином, з наведених положень Конституції України вбачається, що межі здійснення повноважень, зокрема, органами виконавчої влади повинні визначатися законом.
Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша); не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга).
За юридичними позиціями Конституційного Суду України, викладеними у його Рішенні від 20.01.2012 №2-рп/2012:
- "право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб" (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини);
- "перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним" (абзац шостий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини);
- "інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім'ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім'ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини" (абзац п'ятий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
Отже, аналіз положень частин 1, 2 статті 32 Конституції України, юридичних позицій Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що втручання у конституційне право особи на приватне і сімейне життя шляхом збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди допускається, якщо воно передбачене законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Таке втручання вважатиметься законним у разі наявності підстави в національному законі, а також за умови, що такий закон відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому в частині першій статті 8 Конституції України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив надати (надіслати) йому копії всіх рішень, які були прийнятті Міністерством оборони України у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 щодо призначення одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Тобто, позивач у своєму запиті в цій частині порушував питання щодо отримання публічної інформації, яка стосується інших фізичних осіб, у тому числі, їх персональних даних.
Згідно із частиною 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що при вирішенні питання про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Закону № 2011-XII Міністерство оборони України використовує конфіденційну інформацію про фізичну особу, зокрема, але не виключно про стан її здоров'я, адресу, дату і місце народження.
Водночас, така інформація може поширюватися без згоди фізичної особи виключно в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
При цьому, як вже було вказано судом вище, частиною 5 статті 6 Закону № 2939-VI встановлено, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
В свою чергу, частиною 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Тобто, обмеження доступу до інформації, у тому числі, тієї, яка визначена частиною 5 статті 6 Закону № 2939-VI може бути здійснено за дотримання вимог частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI.
Між тим, частиною 7 статті 6 Закону № 2939-VI регламентовано, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Аналіз положень Закону України «Про доступ до публічної інформації» щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб'єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (ч.ч 1,2 ст. 13 Закону № 2939-VI); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (ч. 5 ст. 6 Закону № 2939-VI).
Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.
Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.
Ці вимоги називають «трискладовим тестом», який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації»).
Відтак, передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації «трискладового тесту».
Суд звертає увагу, що положення частини 2 статті 6 Закону № 2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону № 2939-VI закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту».
Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових «трискладового тесту» означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №554/11837/14-а, від 17.02.2020 у справі №826/8891/16 та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19.
Окрім того, при вирішенні спору по суті суд враховує, що 01.12.2020 набрала чинність Конвенція Ради Європи про доступ до офіційних документів (ратифіковано Україною із заявами Законом № 631-IX від 20.05.2020), у відповідності до частини 1 статті 2 якої кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів (далі - Конвенція Ради Європи).
Згідно із частиною 2 статті 2 Конвенції Ради Європи кожна Сторона вживає необхідних заходів у своєму національному законодавстві для впровадження положень щодо доступу до офіційних документів, передбачених цією Конвенцією.
Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Конвенції Ради Європи кожна Сторона може обмежувати право доступу до офіційних документів. Обмеження повинні бути чітко встановлені у законі, бути необхідними у демократичному суспільстві і бути пропорційними цілям захисту: a. національної безпеки, оборони та міжнародних відносин; b. громадської безпеки; c. попередження, розслідування та судового переслідування кримінальної діяльності; d. дисциплінарного розслідування; e. перевірки, контролю та нагляду з боку державних органів; f. приватного життя та інших законних приватних інтересів; g. комерційних та інших економічних інтересів; h. економічної, монетарної політики і політики обмінного курсу держави; і. рівності сторін у судовому провадженні та ефективного здійснення правосуддя; j. навколишнього середовища, або k. обговорень всередині державного органу або між такими органами стосовно вивчення питання.
Держави, яких це стосується, під час підписання або депонування ратифікаційної грамоти, документа про прийняття, затвердження або приєднання, у заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи можуть заявити, що листування з правлячою сім'єю та її двором або главою держави може також бути включено до можливих обмежень.
У доступі до інформації, що міститься в офіційному документі, може бути відмовлено у разі, якщо її розголошення завдасть або ймовірно може завдати шкоди хоча б одному з інтересів, перелічених у пункті 1, якщо тільки відсутній переважаючий суспільний інтерес в оприлюднені такої інформації.
Отже, беручи до уваги наведене в сукупності суд вважає, що відповідач відмовляючи у наданні запитуваної позивачем публічної інформації не зазначив всіх критеріїв обмеження інформації, передбачених статтею 6 Закону № 2939-VI, та не врахував положення Конвенції Ради Європи, а тому така відмова є не обґрунтованою.
Разом з тим, при вирішенні спору по суті слід також враховувати, що згідно із частиною 1 статті 21 Закону № 2939-VI інформація на запит надається безкоштовно.
У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк (ч. 2 ст. 21 Закону № 2939-VI).
Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно (ч. 3 ст. 21 Закону № 2939-VI).
При цьому, при наданні особі інформації про себе та інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується (ч. 4 ст. 21 Закону № 2939-VI).
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2011 №740, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2020 №4 встановлено граничні норми витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, у відповідності до яких витрати на виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування мають становити не більше ніж 0,1 відсотка розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за сканування однієї сторінки.
Суд звертає увагу, що позивач у запиті на отримання публічної інформації просив надати копії запитуваних рішень за значний період.
Зі змісту листа Міністерства оборони України від 28.10.2020 №248/436(з)373 слідує, що рішень стосовно призначення одноразової грошової допомоги було прийнято у кількості 1120 штук.
Разом з цим, лист відповідача від 28.10.2020 №248/436(з)373 не містить в собі роз'яснень позивачу щодо необхідності відшкодування фактичних витрат на копіювання в порядку статті 21 Закону № 2939-VI.
Отже, на переконання суду, Міністерство оборони України мало надіслати позивачу запитувану ним інформацію, а саме скановані копії рішень про призначення особам у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 із обмеженням (знеособленням) даних, які є конфіденційними (персоналізовані дані фізичних осіб, стан здоров'я, адреси, тощо) із роз'ясненням щодо необхідності відшкодування фактичних витрат на копіювання в порядку статті 21 Закону № 2939-VI.
Беручи до уваги наведене суд вважає, що відмовляючи надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 відповідач діяв протиправно.
Отже, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення шляхом визнання протиправними дій Міністерства оборони України, які полягають у відмові надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Водночас, приймаючи до уваги те, що надання позивачу запитуваної інформації потребує відшкодування фактичних витрат на копіювання в порядку статті 21 Закону №2939-VI, роз'яснення щодо чого відповідачем здійснено не було, суд вважає, що захист порушеного права позивача можливе шляхом зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на інформацію від 10.12.2019 року в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахування висновків, викладених у рішенні суду.
Тобто, позовні вимоги підлягають до задоволення частково шляхом виходу за межі позовних вимог.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначить наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є правом судом, а не обов'язком.
В межах спірних правовідносин суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю, оскільки суд не обізнаний щодо об"єму та вартості робіт з надання сканованих копій запитуваних документів.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, проспект Повітрофлотський, б. 6, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові надіслати скановані копії рішень на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про призначення особам у період з 01.05.2019 по 01.07.2019 Міністерством оборони України одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
3. Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути запит ОСОБА_1 на інформацію від 10.12.2019 року в порядку, визначеному Законом України «Про доступ до публічної інформації» з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя М.А. Бояринцева