ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"18" жовтня 2021 р. справа № 300/3778/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-
27.07.2021 представник ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
У строк, встановлений судом, позивач усунув вказані недоліки, тому ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем протиправно і необґрунтовано прийнято рішення за №21 від 29.09.2020 про припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2020 року. Представник позивач зазначив, що ОСОБА_1 проживає у Російській Федерації, а пенсійні кошти одержувались за довіреністю. Однак оскаржуваним рішенням відповідач припинив виплату пенсії ОСОБА_1 . Представник позивача вказав, що на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надіслано заяву про поновлення пенсійних виплат, яка підписана особисто ОСОБА_1 . Однак, відповідач відмовив у задоволенні вимог заяви, мотивуючи це необхідністю звернення із заявою позивача особисто. Представник позивача просив суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за №21 від 29.09.2020, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01.10.2020 року.
31.08.2021 від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на адміністративний позов за №0900-0802-7/30505 від 25.08.2021 року. У відзиві представник відповідача зазначила, що відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності. Вказала, що якщо суми пенсій та грошової допомоги одержуються за довіреністю більше як один рік уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідний орган Пенсійного фонду не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач пенсії повинен особисто подати нову заяву до органу Пенсійного фонду на продовження виплати пенсії за довіреністю. Звернула увагу суду, що у разі невиконання одержувачем пенсії цієї умови орган Пенсійного фонду припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначеному одержувачем установи банку до з'ясування його місця проживання. Оскільки ОСОБА_1 особисто із заявою на продовження плати пенсії за довіреністю до Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області не зверталася, тому відповідачем правомірно, на переконання представника відповідача, припинено виплату пенсії. Просила суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю з наступних мотивів.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".
Судом встановлено, що до 01.10.2020 пенсійні виплати, належні ОСОБА_1 отримувала за довіреністю ОСОБА_2 .
Дані обставини згідно частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягають, як такі, що визнаються учасниками справи і у суду немає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Суд встановив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 29.09.2020 за №21 припинено виплату суми пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 до з'ясування місця фактичного проживання останньої.
Як вбачається з матеріалів справи, 05.05.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із даною заявою, в якій вказала її місце фактичного проживання та просила нарахувати та виплати їй пенсійне забезпечення.
Відповідач листом від 19.07.2021 за №5377-4861/К-02/8-0900/21 відмовив у виплаті пенсії ОСОБА_1 , мотивуючи це необхідністю особистого звернення позивача із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Позивач, вважаючи вищевказане рішення протиправним та таким, що порушує її право на належне пенсійне забезпечення, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Нормами статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Суд зазначає, що згідно ч.3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.
Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.
Відповідно до ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Пунктом 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 №1596 (надалі - Порядок №1596) передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.
У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.
З системного аналізу наведених норм слідує, що заява подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. При цьому, у разі неподання одержувачем відповідної заяви, Пенсійний фонд припиняє перерахування пенсії на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку, та проводить виплату через національного оператора поштового зв'язку. Таким чином, орган Пенсійного фонду не може припинити виплату пенсії повністю, а вправі лише припинити перерахування пенсії на рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Суд приймає до уваги те, що рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Як вказано в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №805/402/18, Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Як вже зазначено судом вище, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішенням від 29.09.2020 за №21 припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 до з'ясування місця фактичного проживання. 05.05.2021 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою, в якій вказала її місце фактичного проживання та просила нарахувати та виплати їй пенсійне забезпечення.
Проте відповідач листом від 19.07.2021 за №5377-4861/К-02/8-0900/21 відмовив у виплаті пенсії ОСОБА_1 , мотивуючи це необхідністю особистого звернення позивача із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Аналізуючи зміст оскаржуваного рішення та даного листа, суд дійшов висновку, що єдиною підставою для відмови відповідача стала необхідність особистого звернення позивача із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Суд зазначає, що застережень щодо обов'язкової особистої присутності пенсіонера в Порядку №1596 не міститься, а йдеться лише про подання (написання) відповідної заяви. Одночасно суд приймає до уваги те, що заява ОСОБА_1 від 05.05.2021 особисто підписана останньою та подана до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Таким чином, на переконання суду, позивачем виконано необхідні умови, визначені Порядком №1596.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).
У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведені вище міркування ЄСПЛ є достатніми для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні вимогою Протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Виходячи із правової та соціальної природи пенсійних виплат, суд зазначає, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Так, суд відхиляє доводи представника Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо пропущеного позивачем шестимісячного строку звернення до суду, та зазначає, що заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Зокрема, згідно статті 1 Закону України №2235-III «Про громадянство України» заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
В частині 2 статті 2 Закону України №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», частини другої ст.233 Кодексу законів про працю України слідує, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №806/1952/18 та Великою Палатою Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №676/1557/16-ц.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №21 від 29.09.2020 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2020 є протиправним та підлягає до скасування, як таке, що порушує право ОСОБА_1 на пенсійне забезпечення. Відтак порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" починаючи з 01.10.2020 року.
Відповідно до ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн., представником позивача подано:
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001191, виданого 14.06.2017 Савчуку Василю Романовичу;
- ордер серії АТ №1008515 про надання правничої допомоги позивачу від 15.03.2021 року.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Відтак, представником позивача не подано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1816 грн. згідно квитанції за №0.0.2208199954.1 від 23.07.2021 року.
Таким чином відповідно до положень частини 1 ст.139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області підлягає стягненню сплачений судовий збір в розмірі 1816 грн.
На підставі статті 19, 24, 46, 129-1 Конституції України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за №21 від 29.09.2020 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" починаючи з 01.10.2020 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн. судових витрат зі сплати судового збору.
Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15,м. Івано-Франківськ,76018.
Суддя Гундяк В.Д.