Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про залишення позову без розгляду
18 жовтня 2021 р. Справа №200/9106/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянувши в порядку письмового провадження клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ" звернулося до суду із позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2018 № 0163834604 про визначення штрафних санкцій у сумі 2007,60 грн, від 27.09.2018 № 0163824604 про визначення штрафних санкцій у сумі 115 653,20 грн через їх протиправність.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні щодо загального строку звернення до адміністративного суду, визначеного частиною другою статті 122 цього Кодексу.
Відносини у сфері оподаткування, права та обов'язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Згідно з п. 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Пунктом 102.2 статті 102 ПК України визначені випадки, коли грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.
Аналіз статті 102 ПК України дає підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Оскільки норма п. 56.18 ст. 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду, такий строк визначено в п. 2 ст. 122 КАС України та становить шість місяців.
Наведений висновок узгоджується з викладеним у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.
Спірні рішення датовані 27.09.2018, позивач звернувся до суду із позовом щодо їх оскарження 16.07.2021, тобто із пропуском шестимісячного строку.
Ухвалою від 27.09.2021 позов залишено без руху, позивачу запропоновано надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.
На виконання ухвали позивачем надано заяву про поновлення строку звернення до суду, де вказано, що відповідач в примусовому порядку без повідомлення позивача здійснював списання з рахунків позивача надмірно сплачених податків в рахунок заявлених авансових платежів з податку на прибуток (при тому що позивач податок не утримував в таких розмірах, як з було списано надмірно сплачені платежі). При цьому, відповідач 07.10.2018 відобразив в обліковій картці позивача збільшення податкових зобов'язань до 183 297,77 грн, тобто фактично цього дня позивач з особистого кабінету платника дізнався про наявність заборгованості невідомого походження. Позивач не отримував ані акту камеральної перевірки від 14.09.2018 № 1025/05-99-46-04/20346864, ані спірних податкових повідомлень-рішень (відповідачем складено акти про неможливість їх вручення). Тільки в 2021 році позивач зміг отримати копію акту камеральної перевірки своєчасності сплати узгоджених зобов'язань з податку на прибуток від 14.09.2018 № 1025/05-99-46-04/20346864 та розрахунки.
До наданого позивачем позову не долучені копії спірних рішень, оскільки їх відповідач йому їх не вручав, фотокопії оскаржуваних рішень позивач отримав від податкового інспектора 04.08.2021 мессенджером, через що такі рішення не можуть вважатися належним чином врученими позивачу. Тобто, позивач не порушив строк звернення до суду, оскільки до 04.08.2021 не був в повній мірі обізнаний про суть та підстави нарахування податкового боргу, при цьому, позивач сплатив боргові зобов'язання за інтегрованою карткою платника з метою недопущення додаткових негативних наслідків, на думку позивача, дії відповідача мали явно виражені протиправні ознаки, які він намагався приховати шляхом тривалого переховування від позивача документів, що стали підставою для нарахування зобов'язань.
Під час вирішення зазначеного клопотання суд виходить із наступного.
Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач (код ЄДРПОУ 20346864) зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .
27.09.2018 відповідачем складено акт № 659/05-99-46-04 про неможливість вручення спірних податкових повідомлень-рішень через те, що позивач зареєстрований у м. Донецьк, до якого у відповідності до листа Донецької дирекції УДППЗ «Укрпошта» від 12.02.2015 № 07/15-62 не здійснюється пересилання пошти.
В інтегрованій картці платника 07.10.2018 відображено збільшення боргу по штрафних санкціях на підставі податкових повідомлень-рішень від 27.09.2018 № 0163834604, № 0163824604 на загальну суму 117 660,80 грн, внаслідок чого сума недоїмки позивача збільшилася до 183 297,77 грн. Як зазначено самим позивачем, після відображення відповідачем 07.10.2018 нарахованих позивачу боргових зобов'язань в сумі 183 297,77 грн, позивач побачив їх в інтегрованій картці платника в своєму електронному кабінеті.
Відповідачем вказано у відзиві, що позивач сплатив кошти у сумі 183 297,77 грн 18.04.2019 платіжним дорученням № 363. Позивачем це не заперечується, він зазначив, що ним сплачено цей борг для уникнення негативних наслідків для себе.
Враховуючи наведене, в суду відсутні підстави вважати, що позивач не був обізнаний про нарахування йому податкових зобов'язань на підставі спірних рішень, починаючи з 2018 року.
Будь-які документи, які б свідчили про те, що позивач, без зайвих зволікань, в розумний з цього моменту строк, демонструючи свою необізнаність щодо наявної заборгованості звернувся до відповідача із заявою про надання відповідної інформації, що могло би бути розцінено судом як необізнаність про спірні рішення та бажання їх отримати, в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що отримання позивачем, за його твердженнями, спірних податкових-повідомлень рішень 04.08.2021 (що, до цього ж, нічим не підтверджено), з фактом отримання яких в цю дату позивач пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, є результатом розгляду запиту позивача щодо отримання рішень. На час такого звернення до відповідача позивач був обізнаним про факт донарахування йому податкових зобов'язань.
Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Відтак, отримання спірних рішень у 2021 року в даному випадку не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Під поняттям «дізнався» про порушення своїх прав необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття ж «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19.
Незнання про порушення своїх прав через байдужість або небажання про це дізнатися не можуть розглядатися як поважна причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки є результатом суб'єктивних дій самого позивача, а не об'єктивно існуючими обставинами, що перешкоджають їй вчасно реалізувати своє право на судовий захист.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 у справі № 360/1870/19.
При цьому необхідно враховувати, що строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням, а її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.
Безпідставне поновлення строку є порушенням вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як правова визначеність.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (справи Європейського суду з прав людини “Стаббігс та інші проти Великобританії” рішення від 21.02.1986 справа, "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980 року, "Голдер проти Сполученого Королівства" рішення від 21.02.1975 року).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами незнаннаня про порушення своїх прав або неможливості своєчасного звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
На думку Європейського суду з прав людини у справі "Мельник проти України" (2006) необхідно досліджувати, чи можна вважати перебіг строку прогнозованим з точки зору заявника.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.12.2018 у справі № 810/1614/17.
У постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 Верховний Суд вказав, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
Водночас, позивачем подано до суду позов після зміни такої судової практики.
З огляду на таке, у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити.
Встановлення після відкриття провадження факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного та не наведення позивачем причин, які б свідчили про поважність його пропуску згідно з вимогами ч. 3 ст. 123 КАС України зобов'язує суд залишити позовну заяву без розгляду.
Суд бере до уваги, що у цій справі встановлено обізнаність позивача з нарахуванням штрафних санкцій спірними рішеннями. Оскільки позивач подав заяву про продовження пропущеного місячного строку на звернення до суду, але суд не встановив обставин поважності такого пропуску, які б були зумовлені поважними причинами, відповідно до вказаної вище ч. 3 ст. 123 КАС України суд має залишити позов без розгляду.
Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 240 КАС України позивач у разі залишення позову без розгляду не позбавлений права звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Керуючись статтями 123, 240, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву Приватного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА СТРАХОВА КОМПАНІЯ" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - залишити без розгляду .
Роз'яснити позивачеві, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.С. Михайлик